Далі мала бути пресконференція. Здивуванню журналістів не було меж, коли з’ясувалось, що на вході в адміністративну будівлю охорона почала вимагати (щоправда, делікатно. — Авт.) журналістські посвідчення, щоб звірити їх зі своїм, заздалегідь складеним, списком. Склалося враження, що прийняття Закону України “Про доступ до публічної інформації” ніяк не торкнулося Калуша. “Перекличку” наявних ЗМІ вже на самій прес-конференції здійснив і сам міський голова.
Та й анонсовано даний захід було досить дивно: “…Якщо б я сьогодні помер, то завтра у газеті “Західний вісник” власниці ресторану “Асторія” (Ольга Сікора) написали б, що труна була зроблена не з патріотичних дощок, а псалми співали не у тій тональності…” (Ігор Насалик)”. У порівнянні з цим, емо і готи виглядають як радісні хіпі. Громадськість міста очікувала іншої теми розмови. Такий стиль спілкування із журналістами нещодавно проявила і пані Віталіна Радецька: коли журналісти прийшли на її брифінг, щоб почути спростування чи підтвердження начебто їй належних скандальних висловів на адресу калушан, — довелося слухати монологи про гемодіаліз і штучну нирку. Як у тій приказці: я тобі про образи — ти мені про гарбузи. Слідом за журналістами на зустріч попрямували й учасники акції, щоб висловити своє громадянське “фе” міському голові наживо і без посередників.
Всі — у суд
Голос міського голови був досить схвильованим, особливо у ті моменти, коли учасники протесту емоційно висловлювали свої вимоги та обурення з приводу поведінки Віталіни Броніславівни. “Першу частину конференції я б хотів присвятити безпосередньо собі як міському голові”, — розпочав Ігор Насалик, попросивши на це 20 хвилин (вклався голова у 24 хвилини. — Авт.). Далі була розповідь про “безкоштовну медицину”, медикаменти та їхню сертифікацію, китайські ліки, тендери. Не минув увагою і “неправдиві”, на думку міського голови, повідомлення газети “Західний Вісник” щодо діяльності мера міста. Також Ігор Насалик розповів, “звідки взялася Віталіна Броніславівна”.
Отож, голова міста лікувався у Калуській ЦРЛ, але операція привела до рецидиву, і вже після операції лікувався саме у клініці Віталіни Броніславівни. Там лікувався і його брат (Сергій Насалик. — Авт.), і син. І розмова з Віталіною мала одну ціль: щоб комунальні підприємства Калуша працювали так, як приватні підприємства Києва. Радецька розпочала роботу із читання лекцій, щоб налагодити комунікацію, а сам міський голова стверджував, що за власний кошт фінансував проїзди і витрачений час київських науковців і спеціалістів, які надавали технічну допомогу місцевим медикам. Далі Ігор Степанович зачитав заяву Віталіни Радецької від 12 травня 2011 року про те, що вона “просить звільнити її з роботи, але до того, поки вона свою честь, достоїнство і професійні якості захистить в суді”. Міський голова наголосив, що “вона подала в суд, і саме суд може винести рішення, а не політичні партії, ані громадські організації, ні журналісти”.
Загалом міський голова у своєму мовленні вжив словосполучення “подала в суд” щонайменше двічі, а словосполучення “подасть в суд” — щонайменше три рази (?) — станом на 19 травня ніяких судових позовів не було. Мер міста заявив, що не хоче виступати адвокатом свого заступника, але висловив припущення, що у відомих калушанам цитатах “якби замість трьох точок було би, що “я не дозволю лежачих хворих... щоб лежачі хворі були як цигани, немиті й нечесані...” і тоді, напевне, “фраза набуває іншого змісту?”.
Лист, що надійшов у редакцію “Західного Вісника” від калуських медиків, міський голова назвав “анонімкою, яка ніким не підписана, яка ніким не затверджена” (?).
Додатковим аргументом у своїй правоті пан голова вважає, що медсестри, з якими у нього “достатньо довірливі відносини”, не сказали йому жодного зауваження. Тому будувати на анонімці не тільки інформаційний простір, але і звинувачення людини — не можна. Забігаючи трохи наперед, скажемо, що під час відповіді на запитання журналістів Ігор Насалик повідомив, що “в суді появиться і аудіозапис даних речей, і тоді громадськість зрозуміє”. Отже, за версією мера, — існує аудіозапис (був це блеф чи ні — покаже тільки час і, можливо, суд. — Авт.).
Далі всі присутні “поринули в простір і час” — Ігор Степанович робив огляд публікацій “Західного Вісника” за останні півроку, паралельно у процесі згенерувавши цікаву ідею: публікувати щотижня видатки бюджету, щоб “усім стало все зрозуміло”. Щоправда, ця цінна і слушна порада була адресована чомусь не собі самому, а київським високопосадовцям. При цьому всі заслуги і високі рейтинги по освіті, благоустрою міста — було приписано Українській партії, котра присутня у політичному житті міста не більше року. Говоримо “Насалик” — розуміємо “Українська партія”? Таке подібне вже десь було.
На запитання журналіста, чи відомий діагноз цього гуманітарного заступника, Насалик відповів, що не знає, але виглядає вона досить погано. Чи то нервовий розлад, висипка чи кашель або щось інше, з’ясувати не вдалося. Відомо тільки те, що пані Віталіна не ризикнула звернутися за допомогою до калуської “безкоштовної медицини”, а лікується у Києві у своїй же клініці. Але, якщо вірити редакторці “Західного Вісника” Ользі Сікорі, то клініка вже майже півроку не працює через відсутність обладнання (а це, звичайно, ще треба неодмінно встановити, бо незрозуміло де тоді лікувався Ігор Насалик і вся родина, хоч голова твердо називає адресу: вул. Німанська 6, м. Київ). Тож, виходить, що пані Віталіна, ймовірно, відсиджується вдома, тримаючи над лікарняним листком лікарську печатку обома тремтячими руками і відриває листки “дємбельського календаря”. Така, майже за Еріхом Фромом, “втеча від роботи”.
Зараз лікарняний листок дуже став у нагоді, бо за трудовим законодавством звільнити такого хворого чиновника у законний спосіб неможливо. Щоправда, коли саме, навіть хоч приблизно, та хвороба скінчиться і коли саме буде подано позов до суду, журналістам не повідомили. Тому, не виключено, що суд (якщо він ще взагалі буде. — Авт.) розглядатиме справу “роками”, аж до другого приходу Христа, а зарплата заступника — полегки буде щомісяця капати.
Клініка-фантом
Мусимо кілька рядків присвятити оцій містичній клініці, котра нібито і є, а нібито і немає. ТзОВ “Клініка сучасної медицини” розташована на Бессарабській площі 9/1, а вказана Ігорем Насаликом адреса — неподалік станції-метро “Дружби народів”, але там — інша назва лікарні, — ТзОВ ”Медичний центр “Інститут сімейної медицини”. Щоправда, у цьому медичному центрі зовсім інший директор, на Віталіну не схожий, — Ярослав Мірошніков. А за цією ж самою адресою — вул. Німанська, 6 — в Інтернеті можна знайти ДП “МНЦ кріобіології і кріотерапії НАН, АМН та МОЗ України”. То де саме лікується зараз Віталіна і котра клініка належить їй? Невже вона лікується рідким азотом, застосовуючи чудодійну кріотерапію?
Поки заступник мера хворіє, міськрайонний суд знову опиняється у ситуації “почесного арбітра”, на котрий згодом можна буде повісити всіх собак при будь-якому рішенні та звинуватити в упередженості. Пригадується, як пан Ігор Очкур (колишній заступник міського голови. — Авт.) навіть виграв у Ігоря Насалика судову справу про своє незаконне звільнення. Але хіба міський голова виконав те рішення суду і поновив його на посаді? Чим тоді буде відрізнятися виконання судового рішення по Радецькій?
Якщо суд встановить, що Віталіна Радецька таки образила калушан і газета була права, що опублікувала звернення медиків, — то, ймовірно, великим і таємничим покровителям пані Віталіни у Києві можна буде відвезти те рішення на ознайомлення. Можна буде сказати: “Робив, що міг, але от не врятував”. Відповідальності перед столичними бонзами за таке звільнення протеже вдасться уникнути і світло у кінці скандального тунелю — засвітиться. Крім того, можна буде сказати і про “очищення рядів”, і про своє “слово”.
Якщо ж суд виправдає Радецьку — також можна бути “хранителем прав, інтересів і свобод” усіх калушан, навіть нещодавно прибулих. Причому, виправдати скандальну пані можна по-різному. Приміром, визнати, що “про циган казала, але не в тому смислі” (таку спробу Ігор Насалик на прес-конференції зробив принаймні двічі, а наступного дня повторив те ж на сесії міськради. — Авт.). А можна взагалі сказати, що такого не було, і все це є, бачте, партійна боротьба, чи то навіть “зоряні війни” між обома колишніми претендентами на крісло міського голови. Адже міський голова вважає, що дана публікація є нічим іншим, як спланованою акцією, яка має за мету підірвати рівень довір’я калушан до міської влади.
Зрештою, міський голова на вимогу мітингувальників і депутатів-”свободівців” пообіцяв, що питання по Віталіні Радецькій винесе на сесію міськради.
Віру-недовіру відклали на тиждень
Сесія була, дійсно, трохи дивна, бо якби не термінове внесення у порядок денний сесії уточнення бюджету, то її цілком можна було б назвати “циганською”
Діло ясне, що ніхто ніякого проекту з даного питання (яке, до речі, називалося у порядку денному “Різне”. — Авт.) для сесії не готував. “Свобода” собі трохи попіарилась, міський голова слово про внесення питання по Радецькій дотримав — та і добре всім. Під час розгляду отого “різного” Ігор Насалик, фактично, відтворив ще раз свій монолог з прес-конференції.
Але проекту хоч якогось соломонового рішення не народилося. “Бютівці” та “свободівці” пропонували поставити на голосування питання про звільнення із займаної посади заступника міського голови — і крапка. Та і сама героїня сесійних дискусій на лікарняному — таке звільнення було б порушенням трудового законодавства. “Рухівці” — запропонували, принаймні, висловити їй недовіру, і влучно підмітили: такий глибокий конфлікт розгорнувся через відсутність реакції влади — через бездіяльність міського голови і найбільшої фракції — Української партії. Даний факт не обговорювався на депутатській комісії, не були досліджені факти, — а це і є бездіяльність.
Ігор Насалик запевняв: недовіру можна буде висловлювати тільки після рішення суду. Хоч це насправді не так, бо недовіру посадовцю можна висловлювати у будь-який момент — воно має оціночний та рекомендаційний характер. А от якщо вже буде рішення суду, котре встановить, що заступниця винна, то тоді вже звільняти треба, а не оголошувати віру-недовіру.
Своє окреме гостре слово мав можливість сказати письменник Ігор Гаврилюк, котрий виступив на захист калуських лікарів і нагадав присутнім не тільки про “циганів”, а ще і про “недорозвинуті гени”. На закиди мера щодо морально-етичної площини своїх творів, то зазначив, що вони всі підписані і не анонімні. Хто хоче — нехай судиться. “Якщо відомі у Калуші розпусники і, перепрошую за слово, курварі, впізнають себе у моїх публікаціях, то це їх проблема, а не моя!”, — апелював Ігор Гаврилюк.
Депутат від “Фронту Змін” Володимир Полицький запропонував, щоб сесія задовольнила заяву Віталіни Радецької і відсторонила її від виконання обов’язків заступника міського голови на час, поки суд не винесе рішення.
Віталій Крохта з провладної фракції УП звернувся до сесії міськради із закликом надати громадянам міста нормальну відповідь чи реакцію. Депутат ствердив: за теорією ймовірності існує висока вірогідність того, що образливі вислови могли мати місце. Проте, міський голова стояв на своєму: “Тільки суд може встановити вину людини!”
“Свободівці”, хоч і підходили до мікрофону найбільше, але так і не спромоглися сформулювати щось життєздатне, котре б можна було назвати рішенням міської ради. Врешті, була подана пропозиція звільнити не тільки Віталіну Радецьку, але і всіх головних лікарів медзакладів міста.
На думку ж голови РДА Василя Петріва (ще донедавна — заступник міського голови. — Авт.), “міський голова відповідає за все, що відбувається у місті”. “Навіть, якщо всі ці висловлювання були сказані у такій тональності, треба було зібрати конференцію і пояснити людям ситуацію. Ідучи у відпустку, у вас є команда, яка за все відповідає. Треба було дати відсіч”, — апелював Василь Петрів до міського голови.
Жаль, але депутатський корпус не спромігся дати калушанам відповідь на просте питання, хоч депутатам міськради від пронасаликівської фракції вже потроху починає набридати, що виборці звинувачують їх у співучасті “побудови циганського табору” посеред “європейського міста”. Тайм-аут став можливим завдяки прокурору — адже розпочата перевірка, бо офіційно був зроблений запит народного депутата Зіновія Шкутяка (Ігор Насалик говорив про нього як про свого однокласника. — Авт.).
Бо якщо мова йде про службовця — мають бути вжиті кадрові рішення, а якщо мова йде про політика — мова йде про всю повноту політичної відповідальності — аж до відставки. На час підготовки цього матеріалу з поінформованих джерел стало відомо, що прокуратура вже натрапила на тверді факти, що свідчать не на користь Віталіни Броніславівни та Ігоря Степановича.
Сесія закінчилась фактично нічим, калуське “слизьке” питання відклалося у розгляді на один тиждень. І “патріотичні дошки” також залишились негибльованими. Поки що.
