Виставка — масштабна, тож немалі за розмірами полотна туляться по стінах виставкової зали, хоча саме приміщення — немале. Такою кількістю виставлених у виставковій залі робіт може похвалитися не кожен із попередників Ярослава Господарчука. Загалом — близько трьох десятків полотен, на більшості з яких — Калуш.
— Ми завжди думали, що виставкова зала — велика за площею. Але при монтажі виставки з’ясувалося, що місця — обмаль, і частина робіт так і не була виставлена, — зазначив член Національної спілки художників України скульптор Ігор Семак. — Що стосується митця, то, справді, Ярослав Господарчук — великий патріот Калуша. Його постійно хвилюють проблеми міста, зокрема, стан калійного заводу, магістратури, колишньої концертної зали.
Цінність полотен Ярослава Господарчука — історична фіксація. Тому відвідувачі можуть на власні очі подивитися на місто, яким вони його пам’ятають, і яким воно було кілька років тому. І — зробити висновки, наскільки змінилося обличчя Калуша. Відтак, недобудована ратуша, “залатана” дорога на Добрівляни і напівзруйнований старий калійний завод набувають на картинах зовсім іншого звучання тільки від того, що вже стали об’єктами мистецтва. Поруч — сюжетні сюрреалістичні картини, а також — теплі пейзажі гірських сіл та околиць міста. А ще — вітражі, яких, за задумом автора, має бути чотирнадцять, і кожен з яких має бути присвячений окремій стації Хресної дороги.
Виставку гідно оцінили колеги, близькі і знайомі митця. Заступник міського голови Оксана Табачук вручила митцю грамоту від міського голови. Решта — вітали словесно. Але охочих — не бракувало.
— Роботи Ярослава Господарчука — не плагіат. На виставці представлені три види робіт: архітектурні пейзажі, пейзажі природи і філософські речі. У кожній роботі відчутний місцевий колорит, кожна має особливий прикарпатський характер. Звичайно, є натяки на Пимоненка, Брейгеля і Сазана. Але це значить, що людина — прогресує, вона перебуває у пошуку шляхів для вдосконалення, — вважає головний архітектор Калуша Петро Пострильоний. — Чудові і вітражі Ярослава Господарчука, які є навіть у сусідній Польщі.
Загалом, Ярослав Господарчук тішиться з того, що святкує ювілей разом із містом, і що саме у святкові дні йому випало відкрити виставку. Однак, вважає за потрібне подбати не тільки за мистецтво, але і за нормальну базу для його розвитку. На його думку, у виставковій залі ще є над чим працювати.
— Виставкова зала — це, можна сказати, друга рідна хата. Я часто сюди приходжу, адже її стіни мають незвичайну енергетику. Дуже добре, що є такий зал, однак, необхідно ще довести його до пуття, — переконаний Ярослав Господарчук. — Що стосується виставки, то під час роботи у мене виникали різні відчуття: радість, сум. Тому це позначилося у творчості. Як людина живе, так вона і творить.
Присутні підхопили ідею з упорядкування мистецьких об’єктів, і, можливо, зважаючи на присутність представників влади, охоче почали пропонувати заходи з удосконалення мистецького обличчя міста.
Так, один із присутніх запропонував звести у місті музей, де б виставлялися роботи видатних мешканців міста не тільки сьогодення, але і минувшини. Приблизно такий музей працює у Коломиї. Натомість, за його словами, рекорд із вальсування, на якому зараз акцентує влада, — минучий, адже будь-яке велике місто за бажання зможе його подолати.
Відповіла на ці закиди заступник міського голови Оксана Табачук:
— Калуш фінансує заклади культури своїми силами. І наразі культура функціонує нормально. А танцювальний рекорд корисний хоча б тим, що за короткий проміжок часу три випуски школярів навчилися вальсу. Цей захід перебуває у зовсім іншій площині. А підтримувати культуру потрібно всебічно, щоб у суспільстві вона завжди була на пріоритетних позиціях.
Оксана Табачук також повідомила: незабаром у виставковій залі стане більш людно. І — не тільки за рахунок відвідувачів. Уже найближчим часом там розпочнуть заняття учні художньої школи Центру художньої творчості учнівської молоді.
Насамкінець, присутні розійшлися по виставковій залі, споглядаючи картини. І, оскільки Ярослав Господарчук любить музику, друзі зробили йому ще один подарунок: супроводжували виставку грою на акордеоні.
