Нову церкву з ініціативи пароха о. Володимира Петрушевича та Тимофія Пітулея, за проектом Василя Нагірного, будівничого Теодора Мельничука, за благословенням митрополита Кир Андрея Шептицького збудовано і в урочистій обстановці було освячено 21 листопада 1913 року деканом Калуським о. Дмитром Рожановським у присутності 5000 людей.
Храм збудований у традиційному візантійському стилі зі трьома навами, малим притвором. Автор цього храму — Василь Нагірний, відомий архітектор Західної України початку ХХ століття, засновник кооперативного руху у Галичині, зодчий понад двохсот храмів Галичини.
Образи на вівтарях намалював Михайло Хацевич (родом з Калущини, на той час жив і працював у Ярославі — тепер Польща. — Авт.) у 1913 році. Є дані, що деякі роботи на вівтарях храму належать Антіну Монастирському — співавтору іконостасу катедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську. Калуський іконостас виготовлений пізніше — у 1927 році Іваном Ленілом із Болехова. А настінні розписи зробила група художників під керівництвом Павла Ковжуна та Михайла Осінчука у 1936-1938 роках.
Протилежне традиційному розміщення бічних вівтарів пояснюється їхніми розмірами і неможливістю потрапляння у захристя при традиційному розташуванні (вхід до захристя знаходиться за вівтарем Пречистої Діви Марії. — Авт.). А у самій захристі розташований вівтар ХVІІІ століття з калуської церкви Різдва Христового, яка діяла у місті у ХV – ХVІІІ століттях. Поруч — дзвіниця 1927 року.
Храмовий комплекс та комплекс калійного комбінату планувалося ввести у список пам’яток архітектури національного значення, але, як часто буває, гарні задуми не завжди реалізуються.
А зараз церкву увінчали куполи “під золото”, що не додає їй автентичності.
Ватикан: коли час зупинився