Вибори-2012: опозиція чи влада? Думки експертів

У Львові відбулося засідання круглого столу за участю ЗМІ, депутатів місцевих рад, представників політичних партій, представників виборчих технологічних груп. Тему «Новий закон про вибори, тактика виборчих технологій та регіональні особливості виборчого процесу» розкривали троє доповідачів: Євген Радченко – незалежний експерт із виборчого законодавства, Олександр Солонтай – експерт Інституту політичної освіти та Андрій Дуткевич – експерт Інституту політичних технологій.
Переглядів: 243

На думку Олександра Солонтая, прийняття нового закону у такому вигляді як він є, фактично призвів до розколу опозиції, де сьогодні маємо дві офіційні колони опозиції, а в західному регіоні країни – фактично три. Так Янукович отримав той виборчий закон, котрий закріпив усе найгірше із двох виборчих систем – мажоритарної і пропорційної. Євген Радченко відзначив, що закон і надалі далекий від досконалості, більше того – дозволяє маніпуляції, зловживання та грубі порушення.
Гіпотетично опозиція ще зберігає шанси на перемогу – про це з ілюстраціями розповів Андрій Дуткевич на прикладі виборів у Львівської області зразка 1998 і 2002 років, користуючись статистичними та аналітичними матеріалами. Так, свою класифікацію матимуть і кандидати і партії, обчисленню також піддаються і фактори успіху в боротьбі за депутатський мандат. Чи скористаються суб’єкти виборчих перегонів науковими фаховими висновками і технологічними розробками покаже час.
Журналісту «Вікон» також вдалося поспілкуватися із експертами і поставити кілька запитань з тих тем, що цікавлять наших краян, але котрі не здобули ще широкого експертного обговорення.

Андрій ДУТКЕВИЧ, експерт «Інституту політичних технологій», м. Львів:
— Андрію, сьогодні Ви у Львові взяли участь в роботі круглого столу на тему «Новий закон про вибори, тактика виборчих технологій та регіональні особливості виборчого процесу» як представник ІПТ, розкажіть більше про сам Інститут політичних технологій, звідки така тема круглого столу, адже до виборів ще більше року?
— Бачте, круглий стіл ми не організовували – ми, як Інститут політичних технологій, були доповідачами і висвітлювали свій блок питань, що стосувався виборів та їх тенденцій у Львівській області. Щодо самої організації, то ІПТ – це Львівська міська громадська організація, одним із напрямків діяльності є виборчий процес, аналіз виборчого законодавства. Цим ми займаємося давно, щільно фактично із 2002 року, Інститут постійно бере участь в роботі на кожних виборах в тій чи іншій мірі, реалізував і реалізує велику кількість проектів, котрі як стосувалися і виборчого законодавства так і активізації виборців, ми проводили різноманітні навчання для членів виборчих комісій. Власне цей вид роботи – навчання членів виборчих комісій є профільним. Так у 2004 році всі співробітники, щоправда не у форматі нашого Інституту, цим займалися. Це також і робота в 2006, 2007, 2010 роках на виборах. Наша організація працювала у всіх областях західного регіону, в 2007 році ми частково покривали і центральну Україну і Крим. Були проекти в партнерстві з «Опорою», також ми постійно працюємо з «Комітетом виборців України». А щодо теми круглого столу, то вважаю, що вже час піднімати це питання , бо до виборів залишилося не так уже й багато, наприкінці квітня ми вже матимемо мажоритарні округи в кожній області і процес стартане.

— Зараз прийнятий новий виборчий закон, чим концептуально, на Вашу думку, він відрізняється від старого, чим він є інакший, бо ми чуємо різні думки і від великих та малих партій, є різні оцінки і різні прогнози?
— Моя думка така: не важливо який закон, важливо як люди його сприймають і що він дає для суспільства. Ключова теза в чому закон поганий – це не те що там є партійна складова як ми кажемо пропорційна чи мажоритарна складова чи змішана – ключова для мене теза в тому, що цей закон відсікає можливість оновлення Верховної Ради людьми, які раніше не були обрані і там представлені. Цей закон фактично не дає можливість реального виграшу молодим кандидатам, які можливо не настільки розкручені, але мають свої хороші ідеї та напрацювання і хочуть їх реалізувати. Неконституційна норма, котра дозволяє одночасно балотуватися і в списку і по мажоритарному окрузі обрізає можливість висунення молодих кандидатів на провідні ролі в мажоритарних округах тому, що партії свідомо пішли на порушення Основного закону для того щоб законсервувати діючий склад Верховної Ради. Це означає, що знакові люди в партії будуть балотуватися в округах, заодно підтягуючи рейтинг партії по цілій Україні. Вигравши в округах, вони тим самим заводять в парламент паротяг, котрий починається після десятого-п’ятнадцятого номера в списку партії.

— Тобто, можна сказати, що це фактично паротяг навпаки? Раніше бренд партії витягував наверх окремих кандидатів, тепер кандидати на своїх плечах витягуватимуть партії, так?
— Саме так, тепер знакові кандидати тягнутимуть партії, а відповідно тягнути і всі грошові мішки, можливо ті кандидати і хороші люди, але ми цього не знаємо.

— Скажіть, є вже певна виборча традиція, бо ми маємо вибори по нових законах і 1998 року і 2002, 2006, 2007 – чи можна щось прогнозувати, порівнювати, моделювати? Сьогодні на круглому столі була аналітика щодо округів на минулих виборах, які є тенденції на Львівщині і що схоже може бути на Івано-Франківщині?
— От по Львівщині ми проаналізували результати виборів 1998 і 2002 року з різних позицій. Так 1998 рік виглядав скоріше на нинішню ситуацію, коли немає єдиного списку від опозиції і він навряд чи буде, з іншої сторони нинішня ситуація схожа на 2002 рік, коли влада йшла на вибори двома колонами – блоками «За ЄДУ» і СДПУ(о). Що нам каже математика? Якщо в 1998 році для того, щоб стати переможцем в мажоритарному окрузі достатньо було набрати від 28% до 35%, за винятком кількох округів. І якщо це тоді було достатньо, то в 2002 році, тих самих 23-28% набирав об’єднаний тандем від влади фактично по всіх округах. Тому, моделюючи, якщо ситуацію перенести на вибори 2012 року, то кандидати від опозиції, які думають, що набравши 25-30% вони спокійно можуть вигравати вибори, то це необов’язково довершений факт. Влада, грамотно побудувавши виборчу кампанію і залучивши адміністративний ресурс може здобути ті самі відсотки, що є достатньо реально. А особливо тоді коли кандидати балотуватимуться наприклад самовисуненням, одночасно котрі дали свої зобов’язання десь в Адміністрації Президента, що після обрання в парламент перейдуть туди куди потрібно, ті будуть кричати на кожному кроці, що вони опозиція, а насправді все далеко не так, - люди добре знають хто вони є. Вони можуть виглядати як меценати, добрі люди, народні такі «мачо» чи «парні-рубахи», суперкласні менеджери, свої, патріоти чи земляки – чому б за них не проголосувати? І якась частина виборців повірить у таке і проголосує. Тут дуже складний момент, бо йдеться про погодження по всіх округах єдиних кандидатів, мова навіть не йде про те, яким саме способом – чи то буде підтримане самовисування чи то буде єдиний кандидат від КОДу («Комітету опору диктатурі» – Авт.) чи від якоїсь малознаної партії, але люди повинні розуміти: ось єдиний кандидат в окрузі за кого ми маємо голосувати! Щоправда це трохи фантастично виглядає – БЮТ, «Свобода», «Фронт Змін», які є в принципі непоєднувані, але зараз так треба.

— Тут пригадується такий момент: коли в 2006 році були вибори, Юлія Тимошенко, проїжджаючи країною, активно агітувала голосувати за БЮТ і не голосувати за «маленькі партії» бо ці голоси начебто і так пропадуть, бо будуть пропорційно розділені між усіма парламентськими переможцями, на що тоді «Свобода», будучи маленькою дуже ображалася. А вже в 2010 році «Свобода» говорила не голосувати за малі партії, а голосувати за себе велику. У зв’язку із цим питання того «єдиного кандидата» – як Ви бачите це на Львівщині і на Івано-Франківщині, бо певні політичні заяви про спільні дії і кандидатів вже зроблені, але до діла так ніхто ще і не приступив, більше того, одна із сторін вже оголосила «повний комплект» кандидатів, що скажете?
— «Свободі» наприклад щоб набрати 5% по країні – по Львівщині та й загалом по Західній Україні треба набрати близько 25-32%, чи є зараз така можливість коли у виборах прийматиме участь БЮТ? А рейтинги показують, що по Львівській області «Свобода» набирає близько 18% – цього явно не достатньо для перемоги і проходження в парламент. А якщо врахувати адміністративний ресурс влади східної та центральної частини України, де цій політичній силі вріжуть крила, то малоймовірно, що за нинішніх показників вони зможуть пройти 5% бар’єр. Виходить так, що всі сили свободівці мають зосередити на мажоритарці, а вся їх мажоритарка – то це фактично Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська і частково Волинська області, де вони реально можуть взяти значну кількість округів, принаймні на Львівщині точно. На Прикарпатті мабуть і Сич буде балотуватися, та й знамениті земляки є, можливо і з Києва хтось приїде – в нас народ любить людей з Києва чомусь, особливо тих, котрі рвуть на собі сорочки і розказують як вони проливають кров десь там у Донецьку чи ще щось таке. І наш народ за таке голосує, який смисл тоді домовлятися «Свободі» з «Фронтом Змін» чи «Батьківщиною»?

— Якщо уявити, що «Фронт Змін» і БЮТ домовляться, а «Свобода» буде йти паралельною лінією, то чи не на руку владі такі дії «Свободи» і які тут можливі варіанти?
— Я бачу тут один варіант домовленостей: коли по всій Україні є домовленість, а ця домовленість обов’язково має бути по всій країн і– закривати своїм ресурсом і людьми дільниці і агітацію, що «Свобода» агітує за «Фронт Змін» чи БЮТ для прикладу, а за те «Свободі» на відкуп даються скажімо п’ятнадцять-сімнадцять мажоритарних округів у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях. Таким чином, всі три політичні гравці потрапляють в парламент різними шляхами, тим більше, що і «Фронт  Змін» і «Батьківщина» і так потрапляють в парламент по партійних списках. Але ось ця домовленість дуже складна, якби вона вирішувалася тільки на рівні керівників партій було б дуже просто. А насправді там дуже багато підводних течій і ми можемо тільки здогадуватися хто за ким стоїть і чи буде таке реалізовано.

— Окрім того, що опозиція чи, як нині кажуть, «так звана опозиція» не є єдина, так само і влада напевне не є зараз єдина, – які особливості виборів будуть у зв’язку із цим?
— Влада не єдина до того моменту доки не з’їздила в Адміністрацію Президента, після проходження «співбесіди» в Адміністрації Президента влада стає єдина, принаймні хоча би на очах… Ніхто проти Адміністрації йти не буде, я не кажу про Партію Регіонів, я кажу про Адміністрацію Президента. Бо сьогодні вже є знакова подія, коли Ринат Ахметов заявив, що балотуватися не буде. Це можна розглядати з різних точок зору, але вже те, що Ахметов не буде балотуватися, а балотуватися він міг тільки від однієї партії або від жодної, то це значить, що він чомусь не хоче обиратися від Партії Регіонів. Це значить, що там теж є якісь нюанси.
— Було багато дискусії щодо графи в бюлетені «не підтримую жодного кандидата» – як можна прогнозувати явку на дільницях, чи російський сценарій нещодавніх виборів є для влади своєрідним наочним прикладом по адмініструванню виборів в умовах слабкої явки виборців або політичного нігілізму, – як це може відобразитися на результатах наших виборів?
— Я вам скажу так: є «проти всіх» чи нема «проти всіх» – я майже впевнений, що наступного року в жовтні наше посполите галицьке рушення дружно вирушить на виборчі дільниці і далі буде тиснява, черги і навіть мордобої, – це наша давня галицька традиція – ми постійно рятуємо країну…І чим ближче до виборів, тим вона в більшій небезпеці і всі будуть йти «на захист останнього рубежа», а вдень виборів небезпека буде настільки великою, що в мене є підозра, що будуть тягти й хворих і немічних на інвалідних колясках лише щоб проголосувати. Так якось у нас все стається перед кожними виборами. А загалом прогнозувати важко: є різна виборча географія, для прикладу в Миколаївській, Херсонській областях – там дійсно низька явка, вона там постійно низька, в Донецьку і Луганську явка висока – там також виборців носили на ношах і візках на дільниці щоб вони проголосували, – був такий період. Як воно тепер буде – сказати важко. Якщо не будуть тих хворих носити – то замість них просто вкинуть бюлетені і буде далі той самий високий показник явки…

— У зв’язку із тим, що в Європу нас, скоріше всього, вже не приймають і нашу демократію також, чи може бути в Україні таке чудо як в наших сусідів – 146% явки виборців на дільницях?
— Тут справа такого роду – українці трохи менше п’ють, аніж росіяни. Тому рівень байдужості в нас також трохи інший. «Русская душа» як нап’ється, то робить все що хоче. Тому, я думаю, що оцих 146% виникли просто – ну трохи хлопці перепили… – мали намальовані за «Єдину Росію» 63% - от так і залишили, а всіх решта писали стільки скільки хто реально набрав голосів. А потім склали докупи і така біда получилася… Ну а яке інше логічне пояснення? В Україні такого не буде, навіть якщо й будуть щось домальовувати, то зроблять все красиво.
— Чи плануєте Ви бувати з робочими візитами на Івано-Франківщині, чи маєте якісь плани, проекти і запрошення?
— Ми постійно працюємо із «Комітетом виборців України» і приїжджаємо на запрошення пана Юрія Лисюка – голови КВУ в Івано-Франківську. Ми маємо спільні проекти по навчанню, також маємо давню традицію проведення виборчих шкіл для представників політичних партій із виборчого законодавства та технологій, підготовки членів комісій, юристів, консультації для державних службовців. Це дуже добра практика і дасть Бог ми продовжимо цю роботу.


Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти, м. Київ:
— Олександре, розкажіть будь-ласка про завдання такого круглого столу, що відбувся у Львові, яку мету було переслідувано і скільки таких обговорень в Україні проводить Інститут політичної освіти?
— Це було перше обговорення, ми тільки розпочали. Такі круглі столи мають два завдання: перше це підготувати учасників політичного процесу до виборів, тому що це новий закон і там є ціла купа нюансів. Перша частина стосувалася особливостей нового закону і всього що стосувалося того, щоб нормально пройшли вибори. Якщо люди будуть готові то й вибори пройдуть нормально, без ексцесів. В цій частині основним доповідачем був Євген Радченко – знаний, як в Україні так і за кордоном, експерт із виборчого права. А друга частина нашого зібрання стосувалася обговорення політичної ситуації, тому що не секрет, що багато хто ставиться до цих виборів як до важливих, а багато хто – навпаки. От ми хотіли розібратися наскільки ці вибори є важливі чи неважливі, хто з політичних сил що мав би робити. Ми запросили не тільки журналістів, що цікавляться тематикою виборів, але й тих людей, що організовують вибори, проводять їх, ми запросили депутатів місцевих рад, що будуть в себе організовувати вибори, ми запросили представників політичних партій, тобто ми зробили широку дискусію.

— Тема Вашої доповіді була «Перспективи влади і опозиції на виборах 2012 року» – якщо коротко, то що ми можемо побачити, які перспективи є на горизонті для влади і опозиції?
— Загалом є кілька сценаріїв, є позитивні і є цілком негативні. Найпозитивніший сценарій такий: у нас буде висока явка людей, багато людей прийдуть на вибори і підтримають свої партії, як наслідок Верховна Рада оновиться, що там будуть нові люди з нових політичних сил – з одного боку. З іншої сторони – також люди зможуть дати гідну оцінку нині діючим депутатам хто як себе вів у парламенті і від того залежатиме чи їх оберуть знову. Тоді політики будуть бачити, що люди активно впливають. Від того як люди обирають і як захищають свій вибір – від того все у країні і залежить. Це позитивний сценарій.
Негативний сценарій такий: у новому виборчому законодавстві люди не розберуться, партій буде багато, кандидатів від опозиції буде багато, представників влади також буде багато – все змішається у одну велику кашу, буде низька явка виборців – і як наслідок ми отримаємо неякісний парламент, погану Верховну Раду. Ми хотіли б щоб сценарій розвитку подій був позитивним, тому плануємо такі обговорення проводити й надалі. Хотілося б щоб всі у всьому розібралися, були компетентні і готові до виборів ще до того як вони почнуться.

— Усі говорять, що влада зараз узгоджує кандидатів в Адміністрації Президента, також опозиція начебто, по позитивному сценарію, мала б узгодити своїх єдиних кандидатів в мажоритарних округах – чи це є добра практика якогось узгодження взагалі, бо виглядає так, що виборцям залишили тільки роль ставити галочки в бюлетенях?
— Те, що йде якесь узгодження в Адміністрації Президента чи якесь узгодження в середовищі опозиції – це ще не факт, а таке собі побажання: представники від опозиції хотіли би такими бути єдиними на округах, а ті що від влади – хотіли б від влади бути єдиними кандидатами. А насправді такої єдності немає ні у влади, ні в опозиції на даний момент і не може бути, щодо влади – точно. Бо кандидатів від влади є стільки багато, є стільки багато бажаючих залучитися підтримкою владного ресурсу, що там одного кандидата так виглядає, не буде ніколи. От в опозиції, якщо говорити про велику опозицію, то в неї можливо буде один-два кандидати, з них один тильний, тоді буде перемога. Якщо ж говорити щодо всієї опозиції, а це і соціалісти і маленькі партії, а ля УНП, Громадянська позиція, УП, що входять в «Комітет опору диктатурі», тобто опозицій також є багато – якщо вони досягнуть згоди щодо одного сильного кандидата на окрузі, то звичайно, в них з’являється шанс перемогти в мажоритарному окрузі. Хоча, загалом природа появи мажоритарних округів і те, що вони зараз з’явилися – це якраз зроблено владою для представників влади, це зовсім не прерогатива чи сфера опозиції. Умовно кажучи, майбутній парламент можна розділити так: двісті двадцять п’ять мажоритарщиків планувалися від влади і двісті двадцять п’ять інших мандатів поділять партії між собою – і опозиційні і провладні. От ми на круглому столі обговорювали те, чи може бути так, щоб в мажоритарних округах виграли не провладні кандидати, а опозиційні. І прийшли до висновку що це може бути так, але для цього опозиція повинна зробити якісь висновки. Для цього слід детально проаналізувати вибори 1998 року і 2002 року, де ми вже мали подібну виборчу систему. Тоді щоправда була іншою влада, була іншою опозиція, але в історії українських виборів таке вже було – і були випадки коли вигравала влада і вигравала опозиція. Для цього є ряд передумов, власне цим передумовам ми присвячуємо багато часу, тому що основна мета нашого Інституту – це політична освіта. Чим краще політично учасники виборів будуть освічені, і не тільки кандидати, але й навіть і прості громадяни будуть краще розбиратися в цих темах – тим краще життя буде в країні.

— Олександре, якщо говорити про нове виборче законодавство, де Ви бачите найбільші ризики і які наявні плюси Ви можете відзначити, котрі все таки є в цьому законі – у порівнянні з попереднім законодавством?
— Я загалом ставлюся до нового закону як до документу-помилки, причому помилки як влади так і опозиції. Влада нас веде не тим напрямком розвитку країни куди нам усім потрібно, а опозиція сама повелася на закон, котрий шкодить їй самій. Я вважаю, що це концептуально неправильна виборча система: це повна відкрита мажоритарка для половини парламенту і повна закрита пропорційна частина для іншої половини парламенту. Це все є неправильний вибір і неправильна система. Вона не відобразить ні регіональні особливості, ні політичні погляди, ні формування нормального парламенту. Тому, говорити про плюси-мінуси цього закону можна тільки в ключі наскільки добре виписані процедури, як працює техніка цього закону і як вона описує поводження із бюлетенями – від моменту виготовлення, транспортування, голосування, підрахунку і зберігання в архівах. Це є ті моменти, котрі можна назвати проблемою реалізації права. Тобто в нас є часто таке, що дуже добре в законі процедури виписані, котрі часто ігноруються на практиці. Має місце в основному і є ключовим людський фактор. Тому ми і проводимо заходи для суб’єктів виборчого процесу – тих, хто готує вибори, а наступним кроком мало б бути спілкування з тими, хто на виборах бере безпосередню участь: члени комісій, спостерігачі, журналісти і прості активні виборці. Бо наявність чи відсутність порушень на виборчій дільниці залежить від того наскільки люди застосовують виписані в законі процедури, наскільки вони готові до життя по закону.
— Олександре, чи планується такий широкий круглий стіл і обговорення цих тем на Прикарпатті і коли орієнтовно такі заходи відбудуться згідно Ваших планів?
— Звичайно, що будуть. Ми б хотіли протягом першого кварталу 2012 року проїхатись по регіонах – це західна Україна, центральні, східні та південні регіони, а вже починаючи з другого кварталу – більш детально попрацювати по областях.
— Щиро дякую за розмову, до нових зустрічей.