— Поза увагою громадськості залишився законопроект, який стосується майбутньої адміністративно-територіальної реформи, — стверджує Євген Гірник. — Наприкінці минулого року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект “Про об’єднання територіальних громад”, який має стати стержнем цієї реформи, замінивши собою значну частину положень чинного Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Великим ризиком, на мою думку, є кулуарність і закритість його внесення. Так, згідно з Регламентом Верховної Ради, законопроект можна вносити до порядку денного сесії лише при наявності висновків профільного комітету та науково-експертного управління. Ні одного, ні другого досі нема, але законопроект вносився у порядок денний минулої сесії (на щастя, не розглядався) і пропонується на наступні сесійні засідання. Такий поспіх із характерним для сучасної влади правовим нігілізмом свідчить про її бажання ухвалити відповідний закон. На мою думку, інтерес пов’язаний зі значним посиленням адмінресурсу унаслідок впровадження законопроекту, і це може зіграти вирішальну роль на президентських виборах 2015 року.
Загалом, такий серйозний законопроект мав би пройти широке громадське обговорення. У пояснювальній записці відзначено, що документ громада вивчала, і його розміщено на веб-сайті Мінрегіону. Але, найімовірніше, більшості місцевих депутатів, сільських, селищних, міських голів законопроект — маловідомий.
— Чинний закон “Про місцеве самоврядування” та ст. 190 Конституції України встановлюють, що добровільне об’єднання територіальних громад в одну громаду і вихід із її складу здійснюється за рішенням місцевих референдумів, — зазначає Євген Гірник. — У законопроекті ці функції віднесені до відома місцевих рад, і то — як дорадча функція.
Фактично, автори законопроекту трактують Конституцію. Проте, таке право має лише Конституційний суд. Тому законопроект ще на “вході” виглядає антиконституційним.
Також у тексті пояснювальної записки і закону задекларовано, що переважна частина нових громад, утворених унаслідок територіальної реформи, будуть за чисельністю і територією відповідати районам, що існували в УРСР до адміністративної реформи 1954-1960 років. Тож, можна констатувати, що повертається сталінський територіальний устрій. Передбачається, що середня чисельність сільської громади складе 9 тис. осіб, що включатиме у себе 16 населених пунктів. Важко уявити, як подібна уніфікація співвідноситься з Європейською хартією місцевого самоврядування.
За законопроектом, новостворені громади отримуватимуть від держави матеріальну стимуляцію у вигляді субвенції. Але — тільки за поданням ОДА, і лише — при відповідності Перспективному плану (якого ніхто не бачив). Цікава і форма розподілу цієї субвенції. Вона ділиться між громадами пропорційно до площі і населенню у рівних частках. Тобто, маленька громада, що розташована на великій площі, може одержати більше, ніж густонаселена — на невеликій площі.
Ще однією новиною є впровадження поряд із сільськими, селищними, міськими головами дефініції сільського (селищного) старости. Згідно із законопроектом, ця роль відведена колишнім сільським головам тих сіл, що увійдуть до об’єднаної громади. Сільський староста затверджується Радою об’єднаної територіальної громади, але за поданням голови об’єднаної громади. Умови його праці та зарплати визначає Рада об’єднаної територіальної громади. Права — дорадчі.
— Найголовніше у законопроекті — це запровадження системи “ніпель” при утворенні “об’єднаної громади”, — резюмує Євген Гірник. — Теоретично, окрема територіальна громада може вийти зі складу об’єднаної за рішенням місцевого референдуму, але “якщо це не призведе до зниження обсягу та якості послуг, що надаються мешканцям територіальної громади органами місцевого самоврядування”. Звісно, завжди можна знайти хоч одну послугу, обсяг і якість якої буде зменшено. Не кажучи вже про той факт, що кінцеве рішення залишається за Верховною Радою. Тобто, запроваджується система “ніпель” із подвійним запобіжником, подолати який пересічній громаді малореально. Тому, Фундація ім. Олекси Гірника пропонує сесіям сільських, селищних, місцевих рад прийняти звернення до Верховної Ради України про зняття даного законопроекту з порядку денного та провести широке громадське обговорення. Також пропонуємо зробити відповідні звернення до Конституційного суду, щоб зробити експертизу проекту щодо його відповідності Конституції. Я переконаний, що подібну реформу повинен робити не сучасний “тушкований” і дискредитований парламент, а новообрана Верховна Рада України.
Ватикан: коли час зупинився