Левко Лук’яненко: “Ця влада дала мені зрозуміти, що моя місія невиконана”

“Вікнам” удалося побувати у гостях і взяти інтерв’ю у видатного політичного діяча, дисидента, автора Акту проголошення незалежності України — людини, героїзм якої не ставлять під сумнів навіть політичні опоненти. Зважаючи на масштаб того досвіду, який здобув Левко Лук’яненко у боротьбі за утвердження українства, передати його в інтерв’ю — неможливо. Акцент поставлений на сучасному стані речей в Україні. Запитання українців часто залишаються без уваги, а теперішня політична еліта, яка зосереджена на завойовуванні електорату, не у змозі дати щирі та відверті відповіді.
Переглядів: 399

Отож, гість “Вікон” — 83-річний Левко Гри-горович Лук’яненко.

— Левку Григоровичу, у 2007 році Ви склали повноваження депутата Верховної Ради і відмовились брати участь у позачергових парламентських виборах, пославшись на поважний вік. Що змусило Вас повернутись у велику політику? Адже Ви знову очолили Українську республіканську партію.
— По-перше, з Українською республіканською партією була криза. Переді мною головою партії був Василь Гуменюк, голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів й отаман козацтва “Січ”. Він переконував мене, що, ставши головою УРП, усі свої сили спрямує на партійну діяльність. А коли він став головою, то нічого не робив, навіть Центральний провід не скликав. Ви знаєте, що робиться, коли голова не працює? Це те саме, що серце не розганяє кров по організмові, і тіло відмирає. Тут так само: центр не працював, і всі наші партійці, які хотіли щось робити, почали переходити в інші партії. Я зрозумів, що необхідно відновити роботу. До мене звернулись 15 керівників обласних організацій, щоб я повернувся до керівництва. Проте, я ще вагався. Але коли до влади прийшла Партія регіонів, я собі подумав: однаково я буду боротися проти цієї влади. І якщо я буду боротись, то краще це робити у партії. Це, все-таки, організована сила. Ця влада дала мені зрозуміти, що моя місія невиконана, і загроза втратити незалежність стала реальною.

— Яку основну ідею  сповідує УРП нині?
— Основна ідея є — це будувати Україну. УРП завжди була за те, щоб будувати українську Україну: відродити українські традиції, мову, культуру. Ми були під чужою владою і тому необхідно усунути цей чужий вплив, звільнитися від нього, очиститися. Щоб Україна була Україною і щоб ми почувались повноцінними громадянами у своїй країні. А для цього що потрібно? Якщо б ми мали трохи більші можливості, то, звичайно, допомагали б українському бізнесу, а не іноземному. Ми би сприяли розвитку культури, українського кіно, театру. У нас настільки багатюща історія — ми б могли знімати сотні історичних фільмів і показувати відважність, героїзм українців у боротьбі за незалежність, як самовіддано люди воювали, боролися. Це ж було би вихованням нашої молоді і даниною тим, хто боровся. Оце такі ідеали у нас були і вони залишаються. Тому ми будемо боротися проти цієї влади, яка явно є чужою.

— Нещодавно “регіонал” Болдирєв озвучив чергову “епохальну” думку з приводу того, що галичан українцями зробив Сталін, і нам, “нахлібникам”, пора вже закрити свої роти. На Вашу думку, це у людини такий спосіб мислення, чи це провокація, спрямована на розбрат українців?
— Коли утворювалися робітничі профспілки, він уже тоді нав’язував нам такі російські поняття. Від того часу я вже його знаю. Сволота живе і постійно ось так каламутить. Ви знаєте, це є спосіб мислення російських шовіністів. Ним керує думка про те, як можна знищити Україну, як можна нав’язати їй свою волю, як можна нас роз’єднати, можна нам “сісти на шию” і повернути нас у бік Москви. Отака у них мета. Оцій меті він підпорядкований. Він бреше. Хтось із них читає історію, але більшість із них історію не читають. Вони засвоїли те, що вчили у школі, що повторювали в інституті і ще десь. А до 1991 року історія була яка? Що Україна прагнула до Союзу весь час, й ось, нарешті, Богдан Хмельницький дав нам це, нас об’єднав і ми щасливі, бо разом живемо у складі Росії. Оце брехливість така. Він один з тих, хто завжди проводить цю політику. На жаль, таких, як він, багато. А тепер ще владу маємо таку, яка так само вважає і щодня робить щось паскудне для України. Цього терпіти не можна.

— Назріло багато проблем, для вирішення яких потрібна консолідація українців. Ця влада створила хороший грунт для об’єднання України.
— Я абсолютно з цим згідний. До 2010 року на сході вважали, що Янукович — то “їхній”. У 2004 році, під час президентських виборів, я був у Харківській області, де їздив із виступами. Ми готували виступи проти Януковича, оскільки він тоді був опонентом Ющенка. Але тільки ми починали щось говорити проти Януковича, у людей робилися очі скляні: “Ви йдіть звідси! Янукович — то наша людина, а ви — націоналісти, підтримуєте Ющенка. Ми Януковичу віримо і ми за нього будемо голосувати”. І так і було: вони були за нього як у 2004 році, так і в 2010 році. Але зараз, коли вони побачили, хто такий Янукович, — почалося прозріння. Вони зрозуміли, що Янукович — то не “їхній”, а “олігархічний”. І він сам олігарх, а не такий, як вони там усі, робітники. І почався отой відплив, і, фактично, створилися надзвичайно сприятливі умови для того, щоб Україна спільно, разом боролася проти цієї антиукраїнської влади. Якщо Галичина і центральна Україна завжди розуміли, що то — чужа сила, то схід і південь вірили, що вона — “їхня”. Тепер уся Україна бачить, що то — вороги України.
Я іноді собі так думаю: нема горя без добра. Так і тут. УРП не змогла так повернути схід до українства, як зробила ця влада. Але цю сприятливу атмосферу потрібно підтримувати: туди треба дати більше літератури, треба проводити просвітницьку діяльність. Зараз на сході виникла зворотна реакція. А де вихід? А як далі? І ось тут треба було б активізувати нашу роботу і дати їм історію. Вони не знають історії, а нам є багато чого їм сказати. А історія у нас така, що якби вони її знали, то взагалі були би зовсім іншими. Це — наше завдання. Мені все ніяк не вдається втілити мій план у життя. Я хочу зібрати групу освічених людей і направити її на схід, щоб вони розказали, що таке ОУН, що таке Українська повстанська армія, за що вони боролися, які у них ідеали.

— Українська республіканська партія відноситься до крила правих партій, як і ВО “Свобода”. Як складаються стосунки між цими політичними силами?
— Ми зібрали нараду де домовились про зустріч із лідером партії “Удар” Віталієм Кличком, й, очевидно, ця зустріч відбудеться, так, як і зустріч з Олегом Тягнибоком. Він теж готовий провести переговори, і тут проблема тільки часу. Кличко був за кордоном, і як тільки він повернеться, ми зразу ж проведемо розмову. Нам потрібно визначити позиції, визначити тактику та посприяти “Свободі” у подоланні 5%-ого бар’єру.

— УРП є учасником Комітету опору диктатури. Як Ви оцінюєте шанси об’єднання опозиції на парламентських виборах у рамках Комітету? Чи не зашкодять цьому амбіції окремих лідерів?
— Досвід свідчить, що об’єднатися не вдавалось, хоча всі розуміли необхідність такого об’єднання. Тобто, якщо дивитися на минулий досвід, то він підказує, що цього разу теж не вдасться це зробити. Але зараз ситуації в Україні, у зв’язку із захоплення влади Партією регіонів, настільки небезпечна, що кожен політик розуміє: це не просто повторення того, що було у минулому, а це — нова ситуація, яка є дуже небезпечною. Тому треба йти на об’єднання. Хочеться вірити у те, що у межах КОДу можна буде обмежити хоч частково те свавілля, що розпорошувало сили і більш-менш їх зосередити. Я сумніваюся, що справді вдасться скласти єдиний список кандидатів у депутати, але думаю, що більшість опозиційних сил у нього ввійде. Тільки невелика частина залишиться за межами КОДу. Це було б добре.

— Ви не вважаєте цинізмом те, що зараз у Комітеті опору диктатурі є партії, які на президентських виборах підігравали Януковичу, закликаючи громадян не брати участі у виборах?
— Ті партії, що на виборах закликали не голосувати чи голосувати проти двох кандидатів, явно допомогли прийти Януковичу до влади. Але ситуація змінюється, і відповідальність перед Україною — зростає. Це, безперечно, буде впливати на них. Очевидно, я маю на увазі ВО “Свобода”. У більшості випадків вона виступає з добрими промовами, але іноді приймає помилкові рішення. Я схильний думати, що вона буде йти своєю лінією і тепер, і може не піти на об’єднання. Хоча це є складне питання. “Батьківщина”, “Фронт змін” та “Удар” гарантовано долають 5%-ий бар’єр. Що ж до “Свободи”, то соціологічні дослідження показують, що їй не вдасться подолати прохідний бар’єр. Тому можливе об’єднання з нею на певній ідеологічній платформі, що допоможе у подоланні цього бар’єра. У “Свободі” справді багато щирих патріотів, і її прихід у Верховну Раду був би позитивним явищем. Тому я думаю, що меншим політичним партіям слід допомогти “Свободі” потрапити до парламенту.

— Як Ви оцінюєте шанс на конституційну зміну влади в Україні, враховуючи факти репресій проти опозиції?
— До політичної боротьби треба бути готовими, і наша партія, у принципі, до цього готова. Ми маємо свіжий приклад виборів мера в Обухові, де переміг представник Партії регіонів. Він переміг не тому, що були фальсифікації — він переміг через те, що “Батьківщина” і “Фронт змін” не підтримали кандидатуру від “Удару”. У результаті було 2 кандидатури — від “Удару” і від “Батьківщини”. Разом вони набрали більше, ніж представник від Партії регіонів. Тобто, “Батьківщина” має виправдовуватися, чому це сталося, чому їхня кандидатка у мери не зняла свою кандидатуру на користь кандидата від партії “Удар”. Факт залишається фактом: від опозиції було 2 кандидати, і через це вони програли Партії регіонів. Цей приклад нам показує якраз те, що опозиційні сили не змогли зійтися на кандидатурі — це основна причина, а не те, що “регіонали” застосовували різні методи фальсифікації. Хоча вони і були.

— Європа не визнає вибори до Верховної Ради демократичними, якщо у них не візьмуть участі Юлія Тимошенко та Юрій Луценко. Чи вплине ця заява комісара Ради Європи Томаса Хаммарберга на позицію влади щодо ув’язнень опозиціонерів?
— Я думаю, що Європа не розуміє природи цієї влади, яка є в Україні. Ми маємо зараз владу, яка розуміє тільки силу, а Захід не вживає силових методів, а діє морально. Вони не розуміють, що ці люди знаходяться в іншій моральній площині, і їм моральний тиск Європи, так би мовити, “до лампочки”. Тому ті способи, які зараз вживає Захід, не подіють. На цю владу подіяв би силовий спосіб. Такий, наприклад, як блокування рахунків у банках чи заборона в’їзду у західні держави. А оці “заклинання”, що їм не подобається, як себе поводить українська влада, — не подіють.

— На Вашу думку, чому багатотисячні колони “Батьківщини” не виходять на майдани, коли їхня лідерка у тюрмі?
— Я Вам мушу сказати, що “Батьківщина” ніколи не була ідеологічною партію. Там люди об’єднуються не на основі ідеології, і тому, коли такі труднощі виникають, вони розбігаються по інших партіях. “Батьківщина” — це партія, яка збудована не на тих принципах, на яких будується ідеологічна партія. Тому таке і є.

— Дякую, Левку Григоровичу, за змістовну розмову. Бажаю Вам здоров’я та натхнення до праці на благо України.

Розмовляв Ярослав РОМАНИШИН, журналіст


Довідка. Левко Григорович Лук’яненко (народився 24 серпня 1928 року у с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області) — український політик та громадський діяч, дисидент, народний депутат України чотирьох скликань. Письменник.
У травні 1961 року був засуджений до розстрілу Львівським обласним судом за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі.
Відбувши покарання, Левко Лук’яненко повернувся до визвольної боротьби, увійшов до складу Гельсінської спілки і згодом був заарештований та засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
У часи незалежної України отримав ряд відзнак та нагород. Зокрема, Медаль ім. Св. Володимира “Борцям за волю України”, Почесну відзнаку Президента України, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня. Герой України, Почесний доктор права Альбертського університету.