Еталоном головного героя — молочника Тев’є — визнаний Богдан Ступка. Він не тільки якнайкраще втілив цього персонажа на сцені, але і, можливо, сам того не відаючи, своїм прикладом надихнув на створення ще кількох постановок вистави. Одна з них — вистава калуського муніципального народного аматорського театру “Легенда”. Вистава — у репертуарі калушан уже два роки. Ще довше ідею її втілення виношував режисер театру Василь Федоришин. Виставу задумав ще із 1991 року, коли, власне, побачив на сцені Івано-Франківського облмузтеатру постановку Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка із Богданом Ступкою у головній ролі. Відтоді і постановка, і роль молочника Тев’є стала для Василя Федоришина ідеєю-фікс. Її вдалося втілити на калуській сцені тільки 2010 року, до Дня театру, який відзначають 27 березня. Потім “Легенда” відвезла “Тев’є-Тевеля” на фестиваль аматорських театральних колективів “Від Гіпаніса до Борисфена” в Очакові, де стала лауреатом. Відтоді “Тев’є-Тевель” — візитка калуського театру. Проте, до постановки йшли надзвичайно довго, адже нелегко було переконати колег-акторів, що вона завоює прихильність публіки.
— П’єса має таку специфіку, що, прочитавши її на папері, можна відразу не побачити “родзинки”, того, чим вона притягує увагу глядача. Справжня цінність виявляється, коли актор вживається в образ. Тільки тоді відкривається її глибинна суть. Тому серед акторського складу були певні сумніви, чи варто ставити “Тев’є”. Однак, я у цьому був переконаний на 100%, — наполягає режисер театру “Легенда” Василь Федоришин. — П’єсу мені дістав брат — керівник Львівського академічного духовного театру “Воскресіння” Ярослав Федоришин. Я зробив відразу дві копії. Одну — дав колективу. Іншу — залишив собі для ознайомлення. Зрештою, за співпраці з режисером театру Лесею Піцик, ми таки дійшли того варіанту п’єси, який публіка бачить на сцені. Підготовка кожної нової постановки займає кілька місяців. Так, із вересня по березень ми “відточуємо” п’єсу на репетиціях. А вже, традиційно, у березні, на День театру, показуємо її глядачеві.
На наступний день після прем’єри “Тев’є-Тевеля” мені на роботу зателефонувала дружина, і сказала, що мене розшукують представники єврейської громади. Так, мені вдалося зв’язатися із Володимиром Гінодманом. Згодом, він подарував мені для ролі шапочку, яку носять єврейські чоловіки.
Постановка — максимально точне відтворення п’єси Григорія Горіна. Тому і режисерських, й акторських імпровізацій — мінімум. Найперше, що Василь Федоришин хотів показати у своєму Тев’є, — зробити його максимально близьким до українських селян, поруч із якими він мешкав. А ось музики, на думку вже самого режисера, могло б бути більше.
Театр, як відомо, — одне із найбільш забобонних мистецтв. У театрах світу існує величезна кількість забобонів. Однак, калуські актори на це не зважають. І, може, і не варто.
— Увесь час я приношу з дому миску, у якій має вмиватися Тев’є. Це — звичайна залізна миска. Проте, не встигаючи 1 квітня на виставу, я просто забув миску. Не хотів повертатися додому: погана прикмета. Тому миску знайшли тільки пластмасову. Сподіваюся, це не дуже виділялося, і враження від вистави не зіпсувало, — зізнається з посмішкою режисер.
Однак, Василь Федоришин вважає Тев’є найважливішою режисерською й акторською роботою свого життя. Більша частина режисерської роботи полягає у правильному підборі акторського складу. У невеликих театральних колективах стараються підбирати такі постановки, де були б задіяні всі або майже всі актори. Так і в театрі “Легенда”: на сцені — близько 20-и осіб. Хоча, за два роки акторський склад дещо мінився. Зокрема, змінилися виконавці ролей старшої дочки Тев’є Цейтл, дочки Хави. На роль православного священика прийшов актор Ігор Мудрик, дебют якого припав саме на 1 квітня. До речі, Ігор Мудрик уже мав досвід акторської гри (виконував роль Дяка у різдвяному фільмі ДС “Калуське міське телебачення” “Невигадана різдвяна історія”. — Авт.), тому роль йому далася легко. Значно важче акторові-дебютантові було підібрати костюм православного священика. Якщо інші костюми можна просто позичити, то церковний одяг та атрибутику позичати не можна. Виручив — о. Григорій Мороз, надавши акторові не освячену церковну рясу. Хрест — не церковний. Проте, — із Єрусалиму. Звідти посвячений “реквізит” привезла акторка театру Тетяна Попадюк.
Також змінив звичний образ і Василь Федоришин, проте — для зовсім нової постановки. На запитання співробітниць (Василь Федоришин працює в одному із дитячих садочків. — Авт.), чому збрив бороду, гордо відповів: готується до нової ролі. Нова постановка “Мати-Наймичка” за мотивами творів Тараса Шевченка закриє фестиваль “Театральна весна-2012”. Відтоді актори калуського театру матимуть рік, щоб підготуватися до продовження традиції.
Саме — традиції. Адже театральний фестиваль у нашому місті, насправді, відбувається не вдруге. Фестиваль відбувався у Калуші ще у 80-х роках минулого століття. Репертуар — переважно соціалістичного спрямування. Тому, зі здобуттям незалежності, став “непридатним”. З того часу у Василя Федоришина залишилися тільки старі запрошення на вистави, які він дарував сусідам, рідним, знайомим і друзям. І тепер, за словами режисера, чимало з калушан не знають, що у нашому місті є театр із більш, ніж 20-річною історією. Тому “Легенда” запрошує долучитися до театрального життя всіх охочих.
Олександр Челядин, секретар Калуської міської ради:
— Я як колишній літератор — надзвичайно високої думки про творчість Шолом-Алейхема. Його творчість близька до нашого, українського і слов’янського сприйняття, адже історично долі наших народів тісно пов’язані. Тому п’єса за мотивами його творів завжди буде цікавою.
Я мав можливість бачити п’єсу калушан, коли загорілася “їхня зірка” — 2010-го року на театральному фестивалі в Очакові. Принаймні, тоді і глядачі сприйняли постановку надзвичайно позитивно, і журі було про калушан надзвичайно високої думки. Думаю, що за те, як передали п’єсу калуські актори, перед ними треба зняти шапку. Саме після цього театр “Легенда” отримав заслужене визнання серед калушан. Тож, думаю, що “Тев’є-Тевель” — перлина у творчості театру “Легенда”.
Хоча, за можливості, я намагаюся відвідати і театр ім. Марії Заньковецької у Львові, й обласний музично-драматичний театр ім. Івана Франка, Виставу “Тев’є-Тевель” бачив тільки у постановці калуського театру.
Серед улюблених постановок — “Солодка Даруся”. Взагалі, люблю творчість Марії Матіос, деякі твори, практично, напам’ять знаю. Думаю, що вони надзвичайно добре можуть бути донесені до театрального глядача.
Справи не дали мені бути присутнім на виставі “Тев’є-Тевель” 1 квітня. Проте, я був на відкритті “Театральної весни”, коли ставити п’єсу “Фараони”.
Остаточно переконався у високому рівні калуського театру, коли презентували постановку “Доля” за моєю п’єсою. У постановці брали участь, у тому числі, й актори театру “Легенда”. Це було попурі, створене на основі кількох творів класиків української літератури, яких об’єднує тема Тараса Шевченка. Після прем’єри я сидів, немов зачарований. Коли запросили до виступу, ледь не забракло слів. Загалом, і зараз є чимало ідей щодо розширення репертуару театру. Проте, головне завдання — завершити фестиваль, не втративши тої високої планки, яка була встановлена на його початку. Сподіваюся, що до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка повернемося і до п’єси “Доля”.
Володимир Гінодман, письменник:
— П’єсу “Тев’є-Тевель” я бачив уже чотири рази. Перший — у виконанні Національного театру ім. Івана Франка. І вже тричі — у виконанні театру “Легенда”. Уперше на Тев’є у виконанні Василя Федоришина я дивився, як лев на зебру, адже мав можливість порівняти його із Богданом Ступкою. І, можу сказати, що, не дивлячись на те, що театр — аматорський, Василь потрапив би у десятку найкращих Тев’є.
Приємно вразила гра актора-дебютанта Ігоря Мудрика. Спочатку я навіть думав, що то — справжній священнослужитель. Однак, придивившись із літератором Іваном Павліхою, який сидів поруч, впізнали Ігоря.
А те, що продемонструвала Тетяна Попадюк (роль Голди), — це була не гра. Це була природна потреба матері піклуватися про своїх дітей. Адже недарма, хоча і напівсерйозно, кажуть, що єврейська мати — найкраща. Тож, моєму захопленню не було меж. Хочеться відзначити кожного актора особисто, адже всі вони є моїми друзями, з якими доводилося ділити і хороші, і сумні моменти.
Постановка своїм успіхом завдячує ще і тим, що Григорій Горін повністю передав дух букви Шолом-Алейхема. Калушани у точності дотримувалися класичного варіанту.
Вважаю, що серйозніше варто було б підійти до виступу скрипаля. Він кілька разів грав на сцені одну і ту ж мелодію. Хоча, єврейська музична культура є надзвичайно багатою. Як представник єврейської громади, маю кілька зауважень і щодо недогляду режисера. По-перше, віруючий юдей при жодних обставинах не знімає кіпи. Її він повинен носити повсякчас.
По-друге, коли старша дочка Тев’є народила дитину, то він носив немовля на руках. Однак, наприкінці постановки, коли родину виселяють, дитини немає.
По-третє, сцена весілля. Актори точно відтворили фрагмент, де наречена, за законами іудаїзму, обходить нареченого. Проте, решті акторів доречно було станцювати хоча б танець. Міг би бути доречним єврейський жарт, анекдот тощо.
Однак, те, що зробила на сцені “Легенда” — це перехід від аматорського до професійного театру. Це — дійсно, рівень професіоналів.
Шкода тільки, що міська влада не хоче на базі театру створити професійну трупу. Чомусь у Коломиї, Дрогобичі, Берегово (Закарпатська область. — Авт.), Євпаторії (Автономна Республіка Крим. — Авт.), є професійні театральні колективи, і там є гроші на утримання. Культуру треба мати у серці, а не на кінчику язика. Я неодноразово і через пресу, й особисто звертався до міської влади щодо створення професійного театру. Проте, отримував одну відповідь: немає грошей.
