Володимир Іваницький: “Калуш робиться “на продаж”

— Володимире Михайловичу, Ви — депутат Калуської міської ради попереднього скликання із активною особистою і громадянською позицією. Сьогодні дещо відійшли від політичного життя міста, хоча Вас зараховують до невеликого кола опозиціонерів.
— Зараз мене часто називають опозиціонером. Проте, це не так. Опозиціонер, на мою думку, це людина з політики, яка залишилась поза владою, але хоче туди повернутись і своєю опозиційною діяльністю завойовує прихильність виборця. У мене немає мети бути у владі. Нині я — представник підприємницького середовища, а бізнес не може бути опозицією до влади. Але він може мати власну позицію. Наша позиція у бізнесі — налагодити партнерські стосунки із владою. А моя думка — це просто мій погляд на події.
Зараз я очолюю Спілку малого та середнього бізнесу “Альтернатива”, яка об’єднує кілька десятків підприємців. На даному етапі Спілка — у фазі розбудови: підприємці стикаються із постійними викликами, які вчаться долати кваліфіковано і дружньо. Окрім проблем, які долає бізнес, ми постійно робимо кроки для формування позитивного іміджу підприємництва у громаді.

— Що можете сказати про умови, у яких зараз доводиться працювати бізнесу? У місті і досі немає Положення про оренду земельної ділянки, адже це гальмує розвиток саме малого і середнього бізнесу.До речі, проблему не вирішили ні депутати попереднього, ні нинішнього скликання.
— На жаль, міська влада сьогодні мало дослухається до ініціатив і проблем бізнесу. У Калуші сформована Рада підприємців, яка має дорадчий голос у владі. “Альтернатива” звернулася до Ради з тим, щоб нас залучали до участі у її роботі. Поки що зворотного зв’язку немає. Але, згідно із Положенням Ради, у її роботі можуть приймати участь фізичні особи-підприємці та громадські організації. Представника жодної громадської організації у Раді немає.
Велика проблема зараз для бізнесу — це відсутність механізму для оренди земельних ділянок. На сьогодні таке Положення не може бути прийняте, бо на законодавчому рівні передбачено, що вільні земельні ділянки можна тільки продати з аукціону. Таке ж — славнозвісне 37-е рішення — депутати Калуської міської ради V демократичного скликання прийняли ще кілька років тому. Тоді ми ще мали шанс виправити власну помилку. Але — не виправили. Бо рішення про те, що вільні землі у Калуші можна купити тільки на конкурентних торгах, прийняли на хвилі боротьби із самовільним захопленням земельних ділянок. Тоді сталося кілька гучних скандалів, зокрема, щодо того, що один із місцевих підприємців захопив особливо цінні “квадрати” у центрі міста. Трохи пізніше  у депутатів було бажання виправити власну помилку: ми відмінили 37-е рішення і прийняли Положення про оренду. Але міський голова Ігор Насалик його не підписав.
Сьогодні виникає питання: як працюють зараз земельні ділянки, які були продані з аукціону, на піку економічного піднесення, за величезні кошти? Для громади ці торги особливої користі не принесли. З ресурсу громади (до речі — скінченного) зробили товар, який працює вже не на інтереси громади, а на приватний капітал. Скажімо, величезна афера з 14-а гектарами, які придбав підприємець Ігор Хемич за мінімальних 3,9 млн. гривень. Я володію інформацією про те, що та земля пропонувалась  під індивідуальне житлове будівництво, і — досить недешево. То хіба не могло місто так само використовувати цю землю?
Інше питання: продали землі, а що з цього отримали? На власному депутатському досвіді можу навести приклад: за попередньої каденції міський голова Ігор Насалик майже під тиском добився рішення про поповнення статутного фонду КП “Водотеплосервіс” на 10 млн. гривень. Тобто, гроші від продажу землі пішли не на розвиток міста, а на покриття чиєїсь безгосподарності. Зараз ситуація схожа. Торік відбулося доленосне відчуження землі під виробництвами ТОВ “Карпатнафтохім”, від якого місто отримало більше, ніж 30 млн. гривень. Під які програми вони були використані, що у місті буде створено на ці гроші, що буде працювати на наповнення бюджету у перспективі?

— Минулого тижня місто оживив невеликий скандал — придбання спортивної форми для депутатів за кошти депутатського фонду (50 тис. гривень). Між тим, цей фонд мав би використовуватися на потреби громади. Цікавим є і те, що депутатам запропонували виділити гроші на форму “постфактум”.
— Очевидно, що міський голова Ігор Насалик був упевнений у результатах голосування. Але вийшло трохи не так, як собі планував мер, — із невеликим скандалом із фракцією НРУ, яка висловила незгоду із таким використанням бюджетних грошей. На мою думку, у місті є безліч речей, на які можна спрямувати кошти — було б бажання. Крім того, форму могли б знайти дешевшу, і не у Києві, а у Калуші. Таким чином, зберегли б бюджетні гроші, які могли віддати, приміром, громадській організації “Християнська любов”.

— До речі, на одній із останніх сесій, з подання міського голови Ігоря Насалика, депутати не прийняли рішення про списання заборгованості за орендну плату та компослуги громадським організаціям “Християнська любов” та “Союз українок”. Водночас, підприємця, депутата міської ради Ігоря Хемича (УП) міська рада щороку звільняє від орендної плати за басейн ЗОШ №3. Чи справедливим є такий підхід?
— На мою думку, громадські організації, які вже зарекомендували себе у місті і мають багаж напрацювань, можуть претендувати на певні пільги. Причому, списання боргу є більш прозорою і незалежною формою підтримки громадської діяльності, ніж дотація. Тому, що рішення про списання приймає спеціальна комісія, а кінцева вказівка про виділення дотації все одно залежить від міського голови. Для організацій, які роблять великий внесок у розвиток міста, міська влада могла б передбачити пільгову орендну плату і навіть виступити як грантодавець, передбачивши певну дотацію.
Щодо “Християнської любові”, то цю громадську організацію знаю не тільки я, але і багато інших калушан, які їм допомагають. Пішли нездорові чутки, які не підтверджені фактами, що благодійний фонд створений для того, щоб “прихвачувати” квартири. Я не знаю жодної такої скарги. Навпаки — багато людей їм вдячні, бо вони опікуються тими, про кого не турбується ніхто. Фактично — дном суспільства, та ще — одинокими старенькими. Місто зараз проявило дуже гуманну ініціативу щодо створення притулку для безпритульних тварин. А у нас є безпритульні люди! Багато хто б не хотів цим займатися навіть за гроші, а тут люди працюють безплатно. То влада мала б тільки сприяти. Водночас, міський голова на одній із останніх сесій дав депутатам месидж відмовити у підтримці цій громадській організації, хоча сам там жодного разу не був. І влада цим питанням не цікавиться, громадська організація живе з допомоги місцевих підприємців.

— На минулій сесії міський голова Ігор Насалик запропонував депутатам визначитися із датою святкування Дня міста. І запропонував свій варіант — у вересні. Загалом, День міста “тягають” з місця на місце уже не вперше, і складається таке враження, що святкування проводиться не коли належить, а коли вигідніше... 
— Я вважаю, що це — передвиборна технологія. Але для того, щоб змінити дату святкування Дня міста, має бути витримана відповідна процедура. У Статуті Калуша чітко зареєстрована дата, коли калушани святкують день народження міста — це травень. Якщо хтось хоче іншу дату — потрібно змінювати Статут міста. А для цього мають проводитися громадські слухання, за результатом яких двома третина голосів депутатського корпусу вносяться зміни до Статуту міста, які реєструються у юстиції.  Люди мають знати, коли у них свято, а не чекати, коли його призначать.

— Під час суперечки із головою фракції НРУ у міській раді Олегом Нижником, міський голова зробив йому зауваження: мовляв, той ще рано стартував на міського голову. До 2015 року (коли мають відбутися перевибори до місцевих рад) нічого нікому не світить. І хоча у місті вже звикли вважати, що Ігор Насалик балотуватиметься до Верховної Ради по Калуському мажоритарному округу, сам він нещодавно заявив, що готовий очолити новостворену адміністративно-територіальну одиницю, якщо реформа вдасться. Як, на Вашу думку, розвиватимуться події? 
— На мою думку, після Насалика у Калуші буде тільки Насалик. У будь-якій іпостасі. Тут можливі два варіанти розвитку подій: якщо Ігор Насалик пройде до Верховної Ради, то секретар міської ради стає виконувачем обов’язків міського голови. Тоді рада має переобрати нового секретаря, що закриває його попереднику шлях назад. Відтак, той зацікавлений якнайдовше протриматися у статусі в. о. А Ігор Насалик, пройшовши до ВР, матиме певний вплив на те, щоб Верховна Рада якнайдовше не призначала перевибори у Калуші. Знаючи, чиї інтереси представляє діючий секретар ради, можна з упевненістю сказати, що, перебуваючи народним депутатом, Ігор Насалик одночасно залишатиметься міським головою. Тоді для чого піднімати галас навколо ймовірних кандидатів на міського голову? Знаєте, є така мисливська собака — кокер-спаніель. Її беруть на полювання, коли треба підняти качку. Роль кокера-спаніеля вже зіграли, качок підняли. А Ігор Степанович може їх спокійно “підстрелити”. Це досить небезпечна гра, бо після таких полювань “мисливець” поїде, а нам доведеться тут жити.
Якщо ж події розвиватимуться по-іншому й Ігор Насалик не піде до ВР, то тут усе просто. Хоча навіть на державному рівні звучить теза, що територіально-адміністративна реформа поки що не на часі, міський голова активно “просуває” цю ідею. Але скидається на те, що цікавить його не так реформа, як гроші, які за нею можуть піти. Ситуація схожа з тією, коли Калуш оголосили зоною екологічного лиха. Я і мої колеги-депутати тоді говорили: давайте створимо комісію, яка контролюватиме якість робіт та ефективність використання коштів. Мені тоді сказали: що ти лізеш, Ігор Степанович “заводить” гроші у Калуш. Я відповів, що для мене є велика різниця між “заведенням” грошей і ліквідацією техногенної небезпеки. Точно так само і з адмінреформою. Всі говорять про гроші, а те, що дров наламаємо — це питання другорядне. А мене це насторожує, бо не гроші головне, а нормальний виважений підхід, із урахуванням різних думок. Боюся, щоб не вийшло, як із кар’єром, куди “зарили” 51 млн. гривень, а техногенна загроза не тільки залишилася, а ще і збільшилася.

— Зараз звідусіль чути одну і ту ж думку: калушани не дозволять опустити планку нижче від тієї, що її підняв міський голова. А яка це планка?
— Зараз є планка не рівня життя, а висока планка намірів і обіцянок. Тому створюється враження, що проголошені наміри є вже доконаним фактом. Нині  бюджет взяв на себе фінансування непомірної ноші — безкоштовної медицини.  Але що у місті таке створено, що давало б у майбутньому додаткові  надходження до бюджету? Адже ліки закуповуються не за рахунок перевиконання бюджету чи з інших джерел, а через  недофінансування вирішення стратегічних комунальних проблем.  Так, міський голова перенаправив фінансові потоки із “комуналки” на медицину, паралельно піднявши комунальні тарифи. Для середньостатистичної калуської сім’ї це — плюс 500-600 гривень на рік. Ці додаткові кошти, які замість бюджету, вкладають у комунальну галузь калушани, стали для мешканців міста своєрідною медичною страховкою. Тільки додатково платять усі, а от хворіє і лікується — тільки частина жителів Калуша. Тобто, тягар безкоштовної медицини несе вся громада. А, можливо, варто б подумати про побудову власних очисних споруд, заміну внутрішніх та міжбудинкових мереж, що б у рази зменшило комунальні тарифи нашим громадянам?
Що залишить Ігор Насалик після себе? Оновлена матеріально-технічна база медицини — це позитив; кошти Світового банку, які отримує місто на заміну енергоємного обладнання, — це теж довготермінова інвестиція. Але тривожить інше: у місті не створюються прибуткові КП, не залучаються інвестиції, не має стимулу до створення нових робочих місць. Зараз підхід до управління містом та ресурсами громади виглядають, як у відомій історії: приходить чоловік в автосалон ремонтувати авто. Там його питають: вам як для себе чи на продаж? Так от, на мою думку, Калуш робиться “на продаж”. Уже майже блищить….
— Дякую, Володимире Михайловичу, за змістовну розмову.

Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст