Таємне стає явним. Ніщо таємне таким не є

В журналістських колах жанр плітки відіграє важливу роль. Коли маєш що сказати, маєш факти і пруфлінки, фото чи аудіо, відео чи просто надійне джерело, але через певні причини (редакційна політика, безпека, етичні стандарти тощо) не можеш сказати прямо – можна спробувати скласти плітку. Плітка, отже не літературний твір, оснований на фантазії, а недоказаний і недоведений достовірний факт, завідомо позначений як сумнівний… Бо сумнів – початок філософії…
Переглядів: 679

Таку нібито плітку ми надибали нещодавно. Стосується вона нібито калуських журналістів і має гучну назву «Таємне стає явним?»
Ось наведемо текст згаданої публікації повністю:

«Як ми уже згадували в одній із попередніх пліток, кілька тижнів тому місцеві журналісти прийняли кулуарне рішення бойкотувати голову обласної «Свободи» Олександра Сича. А сталося це тому, що від імені обласної «Свободи» на пошту усіх ЗМІ надійшов заклик не читати, не купувати, не переплачувати і взагалі ігнорувати одну із місцевих газет. Цей лист від Сича був відповіддю тій газеті на кілька антисвободівських публікацій. І хоча цей крок був не зовсім адекватним, він був в дусі «Свободи». Тоді журналісти вирішили «вписатися» за це видання. Кажуть, провели збори в «Галці», написали листа до Олександра Сича і вирішили оголосити байкот чи то його прес-релізам чи то його джинсі – зараз важко сказати. Так от, там підписалося кілька журналістів... і як не дивно не підписався жодний із журналістів цієї газети. Ці категорично відмовилися, сказавши, що вони є стороною конфлікту...
А зараз нарешті відкривається суть усього конфлікту. Кажуть, за тими антисвободівськими статтями стояв міський голова Калуша Ігор Насалик. А ще кажуть, що за тим відкритим листом від ЗМІ столи калуські журналісти, які працюють на того ж Насалика. Приїхали... А все так гарно починалося: лист до політика, який образив ЗМІ».

Плітка як плітка, але завжди читаючи тексти такого жанру, цікавить авторство… Тим більше, що допитливість і цікавість – перші професійні риси в журналістиці…
Оскільки є робоча гіпотеза, то пропонуємо версію…
Пропонуємо колегам розібрати текст на запчастини, для того щоб можна детально провести так званий контент-аналіз. Сподіваємося, що ця демонстрація позитивно вплине на інтелектуальні потуги автора плітки так, що наступного разу його ідентифікувати буде важче…
Отже, «…місцеві журналісти прийняли кулуарне рішення…» – такий опис подій фактично демонструє нам відношення і оцінку автора до самого факту зустрічі журналістської спільноти. І хоч тлумачний словник української мови каже нам, що «кулуари» – «приміщення, бокова зала, коридор у громадських будівлях для відпочинку, а також для неофіційних зустрічей, обміну думками тощо» – фактично, термін, що не несе на собі якогось негативного навантаження – все ж його часто використовують для «пониження статусу» рівня зустрічі – з офіційної як високої позиції – до кулуарної, неофіційної та більш «низької» позиції. Дипломати часто послуговуються таким тонким інструментом для того щоб розрізняти що є виголошено «ex cathedra», а що так собі… кулуарно… Фактично, автор плітки ще не виказує нам своєї зневаги до факту зібрання журналістів, обговорення важливих для них тем, але й тим не менше не в захваті від факту. Це дуже перегукується із наступною цитатою із повідомлення в журналістській групі соціальної мережі facebook: «…де стоять підписи дев’яти осіб, з них один не працює ні в одному ЗМІ (мова йде про одного медіаексперта – Авт.), з двох видань є підписи двох людей (мається на увазі по два з кожного – Авт.) – то це негоже… при такій пасивності групи я рада, що відсутність у мене сканера і відсутності часу, щоб бігати цей сканер шукати – це найбільша наша проблема…». До речі, про сканер – то було відверте знущання – третє тисячоліття надворі, а заяву групи довго не вдавалося оприлюднити! Фактично, присутність автора в групі всередині мережі (а це – поза сумнівом!) пояснюється тим мотивом, щоб бути «в темі» і тримати руку на пульсі, при можливості – модерувати ба навіть моделювати процеси…
Ту ж саму мету переслідує інший рядок: «…Тоді журналісти вирішили «вписатися» за це видання…» – вся справа в тому, що вживання неофіційної, сленгової мови (якщо то не є спеціалізованим терміном) також фактично занижує в статусі ту ініціативу журналістської групи, про яку розповідає автор у своїй плітці… Таке зображення характерно для маніпулятора, котрий виступає в соціальні ролі оповідача «Батька», котрий не надто поважно висловлюється про учасників групи, котрим автор залишає соціальну роль «Дітей», причому якихось вередливих чи хуліганистих. Звісно, з висоти позиції «Батька» автор люб’язно вибачає такі дитячі пустощі, не надто суворо їх осуджуючи. Таким дуже часто зловживають матері, адже домінантна соціальна роль дає їм можливість компенсувати свої комплекси чи нереалізацію перед власними дітьми, що фактично неможливо перед своїм більш успішним чоловіком. Це такий собі своєрідний спосіб «відірватися» і відчути свою значимість. З часом, такий стиль спілкування призводить до глибокої деформації, де спілкування зі світом з якихось інших не домінантних, а наприклад партнерських, позицій для особи не є комфортним, - прикладом може слугувати коментар наступного змісту: «…в мене дома щодня на подвір’ю бігає повно малечі… тому я зможу скопіювати поведінку дітей… ». Маніпуляція стає основним способом взаємодії зі світом. Зважаючи на те, що автор плітки є журналістом (а в цьому сумнівів немає), то можна сказати, що це дуже своєрідний журналіст. Він не тільки описує дійсність, робить новини, але й намагається грати «свою гру» там де це випадає можливим. Основною пристрастю в житті стає влада, влада впливати інформаційно. Оскільки інтелектуальної сили боротися з противником чи змагатися із опонентом (на вибір) не завжди вистачає – то достатньо такого «понизити» в статусі – легко і надійно, перевірено роками.
До честі автора плітки, конструкція штибу «хоча цей крок був не зовсім адекватним, він був в дусі «Свободи» відповідає реальній дійсності і, фактично – така побудова мала б надати додаткового авторитету тій інформації, що складає основне метаповідомлення плітки, так би мовити відвертий наклеп покроплений святою правдою. Прийом, характерний для багатьох маніпуляторів – тут потрібний певний досвід – або ж освіта, або професійні знання. Ідеальними в цьому плані є професійний досвід чиновника середньої ланки, хорошого знавця PR-технологій, психолога і взагалі просунутого гуманітарія. Враховуючи той факт, що «вступ у плітку» змайстровано тонко – можна стверджувати, що автор володіє сильним соціальним інтелектом – котрий, до речі, у випадку жіночого авторства є вродженим, а в розвитку ще більш сильним із істероїдним післясмаком. Те ж саме смислове навантаження, тобто суміш очевидної правди (видимого публічного конфлікту Олександра Сича та Ігоря Насалика) і відвертого польоту фантазії несе й наступне речення, що вже як висновок подається споживачу плітки: «…за тими антисвободівськими статтями стояв міський голова Калуша Ігор Насалик…», ну і наостанок легке філософське розчарування життям: «…А все так гарно починалося: лист до політика, який образив ЗМІ…»
Властиво, окремим, хоч і непрямим доказом того, що автор глибоко «в темі» є повідомлення про свободівську розсилку: «…від імені обласної «Свободи» на пошту усіх ЗМІ надійшов заклик…» І сьогодні далеко не всі журналісти Прикарпаття знають про отой нюанс і тонкощі обміну заявами і реверансами між «Свободою» і «Галицьким кореспондентом», медійні акценти змістилися на факті протистояння і його динаміці, а не на особливостях ґенезу.
«…Кажуть, провели збори в «Галці»… – це найслабше місце згаданої плітки, адже тут досить грубо «захована» точна поінформованість автора хто, де саме, коли і як збирався на оту так звану кулуарну зустріч. Серед кілька десятків кав’ярень, котрі так само грубо можна було припаяти до тексту, було вибрано саме «Галку»… Хто саме пропонував і кілька разів в групі акцентував чому саме для зустрічі має бути обрана «Галка» – учасникам журналістської групи «Створюємо список прикарпатських ворогів медіа» добре відомо (скріншоти на всяк випадок зроблені і зберігаються в надійному місці). Та ж сама історія і з «…написали листа до Олександра Сича…» Ясна річ, що ніхто Сичу листи не писав – то була заява журналістської групи, але аж ніяк не лист… Чому вжито слово «лист»? На наш погляд, в даному контексті автор вжив слово «лист» а не «заява» тому, що підсвідомо був настроєний на діалог – листи передбачають більше діалогічності, більше реакції, аніж заява… Учасникам журналістського зібрання в кафе «Кімбо» 17 травня 2012 року добре відома особа, що надто переживала за «зворотну» реакцію, за діалогічність, вірніше за її перспективу. Інерція мислення має місце завжди, тому даний штрих колеги хоч і можуть вважати надуманим, – ми пропонуємо розглядати як ознаки мотиву.
Орфографічна помилка в одному із слів у реченні «…вирішили оголосити байкот…» (замість «бойкот» вжито «байкот») може свідчити про те, що автор плітки поспішає чи хвилюється або ж є органічним носієм російської мови… В тексті коментарів в групі є ще одна схожа помилка: «…маєтсья (правопис збережено – Авт.) на увазі саме місяць від початку заварушки:)…», котра нам може сказати на певну випадковість вживання літери «а» замість «о»… Звичайно, могла бути проста механічна помилка, котрі нерідко роблять усі пишучі журналісти (мабуть і в цьому тексті також є), щоправда, якщо все ж за основу взяти емоційне наповнення і хвилювання (а коли пишеш плітку – хвилюватись це нормально), то ми дозволимо собі, може й притягнути за вуха, але все ж… один фрагмент коментаря в згаданій групі у facebook: «… я була дуже схвильована після зустрічі в Кімбо, тому і наробила в пості стільки помилок:)…»
Автор плітки правий і щирий в тому, що не до кінця розібрався що ото був за такий бойкот чи то мораторій чи табу: «…вирішили оголосити байкот чи то його прес-релізам чи то його джинсі – зараз важко сказати…», те ж саме можна побачити в коментарях групи… Заради справедливості, варто зазначити, що таких осіб, котрим теж «важко сказати» що ж то було – більше двох. Так що даний лінгвістичний доказ також вважатимемо непрямим. І навіть не так що то було, а відколи починати рахувати той «байкот» – перед чатом із Сичем чи після того чату (чи як в тім анекдоті – замість чату), з моменту оголошення підписаної журналістської заяви чи з моменту вручення чи може з моменту оприлюднення??? В принципі, ідея того, що оприлюднення позиції представників медіа є початком її публічного життя і може вважатися «початком» знайшла підтримку і була подана ідея засканувати документ та оприлюднити на ресурсах, доступним членам згаданої групи facebook. Як було описано вище, процес сканування був оповитий млою містицизму, витонченої дипломатії і авторитетного тиску зубрів та інших початківців… Зрештою, «Чорновик» зробив свій внесок у справедливість, обнародувавши опус з назвою «Куди котиться Івано-Франківська журналістика», де самолюбство і пиха багатьох діячів пера, клавіатури, мікрофону і камери була порвана на німецький хрест і виставлена на посміховисько… Маститих журналюг, як то кажуть «макнули», ясне діло що така екзистенцій на образа просто так не проходить… Якщо винуватців неможливо знайти – їх треба призначити…
«…Там підписалося кілька журналістів... і як не дивно не підписався жодний із журналістів цієї (мається на увазі «Галицький кореспондент» – Авт.) газети…» – це дуже сильне місце в тексті, мабуть ще більш круте, аніж згадка про «Галку», котре прямо вказує на особу автора плітки. Справа в тому, що в середині групи facebook цю тезу висловлювали тільки двоє осіб, причому один із явними так би мовити вираженими авторськими ознаками, інший – просто колєжанка-зброєносець… Судіть самі: «…З «Галицького кореспонденту» Борис і Гаврилюк нам в лице сказали, що підписуватись не будуть, вочевидно, що інші журналісти гикавки теж не приєднаються…», «…не буде підписів - якщо члени групи відмовляються підписувати, то що говорити про тих, хто взагалі був увесь час «не в темі»?..», хоча прихильник іншої точки зору, також учасник групи ще раз нагадав про спільне бачення, вироблене в «Кімбо»: «…ми заступаємося за ГК, а в тому, що ми вважаємо неприпустимими такі брудні заяви, як це зробила СВ та відстоюємо право громадян вільно висловлювати свої погляди, як і читачів – читати, поділяти чи не поділяти позиції авторів…»
«…А ще кажуть, що за тим відкритим листом від ЗМІ столи (правопис збережено – Авт.) калуські журналісти, які працюють на того ж Насалика. Приїхали…» – тут класична логічна помилка, причому навмисна – називається вона необґрунтовано завужений обсяг понять. Справа в тому, що дійсно за тим листом стояли як мінімум двоє калуських журналістів, але… там ще були й журналісти з Івано-Франківська, Тисмениці і інших районів, пізніше багато хто долучився… До речі, інерція мислення автора плітки змусила замість слова «стояли» вжити слово «столи» – то очевидно після перегляду у facebook фотографій з Дня журналіста в Калуші, де Ігор Насалик і дійсно сидів з нами, калуськими журналістами, за одним «столом», – бажання пліткаря також спробувати салатику та вина з погребу Саакашвілі і влаштувати комерційний чат, цього разу уже із Насаликом, мабуть і породили ідею написати оцю плітку – якщо за одним столом, то… Тим більше, що заодно можна й спробувати віддати образу за примус відсканувати і оприлюднити документ, що за своєю суттю призначався для оприлюднення...
Із детективного жанру в літературі та кінематографі знаємо, що злочинець завжди повертається на місце злочину. По аналогії, пліткар завжди цікавиться долею своєї плітки, це частина його «Я», його творіння і дітище… І дуже образливо, коли на жирному ресурсі відомого і знаного радіо http://1043.com.ua розміщується плітка, а реакції нуль цілих нуль десятих… Образливо… Автор знову використовує старий прийом, описуючи події: «…дивно читати таке на сайті зах. полюса, які єдині із «сторонніх змі» зробили сюжет про мораторій…»
Справжні профі в плітках як і снайпери знають: головне – це витримка… Але наш автор – не профі, а посередній любитель – пише у тому ж facebook повідомлення самому Ігорю Насалику (десь близько опівночі – Авт.) типу: « а чи чули Ви отаку новину і що скажете?»… І це ще не все. В коментарях не приховує, що цікавиться життям цієї плітки: «…принаймні, коли мені скинули цей лінк (десь півгодини тому), то просила Насалика якось прокоментувати…»
Провал спецоперації проти калуських журналістів полягав у простій речі. Автор плітки і дійсно не святкував Дня журналіста цього року в Калуші і не сидів за одним столом із Насаликом, бо всі хто був на святкуванні серед численних розповідей міського голови про духовність, медицину і жінок почув би чесне зізнання очільника міста – не всі свої аккаунти в соціальних мережах і не завжди він веде їх самостійно… І в цьому немає нічого дивного. Чистий факт – чесна заява!
Сенсація не вдалася, плітка для багатьох виявилась нецікава. Дрібна помста обласних бонз калуським журналістам за збереження медіастандартів обернулася ще одним посміховиськом. Війна за договори із заможними клієнтами про політичну рекламу виглядала як пукання в борошно. Автор цих рядків в світоглядній суперечці фактично програв парі, і очевидно, буде пригощати хмільним напоєм «хранителя істини»…
Всі особи видумані, згадані події жодного стосунку до реальності не мають.
Скріншоти в надійному місці. 2:0.
Все таємне стає явним.