Панораму Калуша малюють у чотири, і навіть — у шість рук. На День міста картину встигли намалювати відомі люди нашого міста. Зокрема, і міський голова Ігор Насалик. Куратор проекту, художниця Анна Пархоменко і не пригадає, до чого доклався мер. Вказує на центральну зону картини — будинок із рожевим дахом. Зверху — державний прапор. Можливо, саме до нього доклалася рука мера. “Вікна” беруться замальовувати будинок під рожевим дахом.
— Правила — прості. Світло має падати зліва. Інструментарій — знаходиться справа. На палітрі кольори також розташовуються у певній послідовності. Щоправда, кожен художник виробляє найбільш зручну для себе послідовність кольорів, та слід усе ж дотримуватися певних правил. До прикладу, білий і чорний кольори мають бути розташовані по два краї палітри. З одного боку розташовують кольори холодної палітри, з іншого — теплої. Кольори змішують посередині палітри. Не варто змішувати протилежні пари кольорів, наприклад, червоний і зелений, фіолетовий і жовтий. Решту змішувати потрібно, бо чистих кольорів у природі не існує. Хіба що — у веселці, — пояснила Анна Пархоменко.
Загалом, полотно має і певну історичну цінність. Змальоване із невеликого магнітика зі зображенням старого Калуша, яке, відповідно, скопійоване з листівки початку минулого століття. Картина має досить цікавий ракурс, при якому видно три шпилі: ще існуючої тоді Ратуші, народного дому і костелу. Орієнтовно, замальовку робили з балкону будинку Сафера, який розташований на розі вул. Дзвонарської та майдану Шептицького, датований другою декадою минулого століття. Що — і не дивно, адже тоді цей будинок був найвищим — першим чотириповерховим будинком у Калуші. Проте, значно інший вигляд має теперішня площа Героїв. Тобто, та її частина, яка межує із вул. Костельною з боку вул. Ковжуна. Зараз на тому місті — будинок №1, де колись мешкав герой Радянського Союзу Борис Сапунков. А ось на початку минулого століття там був розташований ансамбль із кількох одно- та двоповерхових будинків. Зрештою, на листівці Калуш зображений як невелике охайне містечко. Сучасні калушани поставилися до створення картини більш оптимістично, розфарбувавши її в абсолютно нереальні яскраві відтінки.
Багата талантами і київська земля. До речі, малярський талант художниця відзначила у подруги Гюзель Насалик — представниці одного з київських жіночих клубів. До речі, гостя отримала подяку від міського голови за те, що клуб першим надав допомогу нашому містові під час повені 2008 року.
Загалом, картину можуть домальовувати всі охочі. Зокрема, Анна Пархоменко помітила малярський талант у депутата міської ради Лесі Кирилович. Відтак, запросила її картину домалювати. Зрештою, якщо чиясь праця “зіпсує” картину, то художниця її дещо підкорегує. Тому картина може становити не тільки історичну, але і художню цінність. І, напевне, буде привабливою для потенційних покупців. Так, картину планують продати. Виручені кошти спрямують на благочинність. Як повідомляли “Вікна”, один із відомих у місті політиків уже попередньо виявив бажання придбати картину.
Хоча, як запевняють працівники арт-галереї, калушани купують картини рідко. І музеї, і виставки творів мистецтва наразі — не дуже популярні. Але — є тенденція до зростання чисельності відвідувачів. Однак, поки що відвідувачів хочуть бачити більше.
Мистецтво і краєзнавство — з однаковими потребами
Характерно, що краєзнавчі і мистецькі заклади Калуша — об’єднані не тільки офіційно — у музейно-виставковий центр, але і фактично. Історико-краєзнавчий музей працює під одним дахом із арт-галереєю. Музей і арт-галарея, які мисляться, як одне ціле, дотримуються ідеї “живого” музею. Тому постійні майстер-класи тут — не новина. Принаймні, картина, яку малювали на День міста, — чудова можливість людині спробувати, чи варто їй братися за пензля. А ось чи готові калушани за майстер-класи платити (а вони, фактично, недешеві, — Авт.) — сумнівно.
— Неготовність платити бодай мінімальні гроші — велика біда калушан. Майстер-класи ж по розпису тканини та по живопису проводяться в арт-галереї і виставковій залі. Стосовно майстер-класів, буду рада почути, скільки мешканець міста готовий заплатити за участь у майстер-класі: за матеріали, як мінімум. Про оплату праці художника, приміщення, енергоносії — не доводиться говорити, — зазначила під час інтернет-конференції на сайті “Вікна-online” директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо.
Відтак, музейники давно постали перед потребою заробляти. Така проблема стосується не тільки нашого міста, але і взагалі України. Для цього треба обопільне розуміння проблеми. Проте, воно, швидше за все, сформується не так швидко, і, знову ж таки, багато у чому залежить від свідомості відвідувачів музеїв. Адже, саме кошти за перегляд експозицій музеїв і арт-галерей — один з основних видів прибутків таких закладів.
— Для того, щоб отримати картоплю, ми картоплю спершу закопуємо у землю, тоді її обробляємо, доглядаємо, аж тоді отримуємо урожай. На жаль, музеї у Калуші почали створюватись зовсім недавно — 20-15 років тому — коли вже було мало артефактів, інформації, свідків, грошей. Тому надолужувати — дуже складно і дорого. Тобто, “посівний матеріал” — не надто багатий на врожайність. І питання платних послуг у нас є дуже неоднозначне. У першу чергу, мешканці не привчені платити гроші за інтелектуальний продукт. Це проблема на роки. Слід додати, що мешканці України, на загал, не є надто багатими людьми. Далі ідуть бюджетні закони нашої країни. І той перелік може бути дуже довгий. Також формулювання “заробити гроші” повинне включати чітке бачення: скільки і за що? — переконана Уляна Паньо. — Але ми все ж намагаємося щось заробити на так звані спецкошти. До речі, досвід європейських країн теж підтверджує думку, що музей, філармонія й оперний театр — речі збиткові. Так, там чудові експозиції, вистави, дорогі квитки, черги до кас. Але і видатки на якісний мистецький продукт не дозволяють отримувати реально великих грошей. Американська ж система спонсорінгу музеїв теж не передбачає надмірних прибутків. Музеї і серйозна музика — це, швидше, соціальний капітал. Трохи інакше живуть галеристи, але на одиниці успішних бізнесових проектів припадють десятки неприбуткових. У випадку із жорстким упровадженням платних послуг завжди стоїть дилема: залишити одиниці відвідувачів і відлякати десятки потенційних волонтерів, чи “попуститися” і стати осередком активності у своїй громаді?
Зрештою, вже зараз “живий” музей починає себе виправдовувати. Перш за все, популяризація ідеї — це створення середовища однодумців. Саме з цією метою арт-галерея й історико-краєзнавчий музей запрошують на чаювання тих людей, які цікавляться і мають нові ідеї щодо розвитку музейно-виставкової справи. Новинка від музейно-виставкового комплексу — екскурсії містом. Загалом, екскурсія обійдеться у цілком прийнятну ціну — у межах 35 гривень з особи. Причому, екскурсії — інтерактивні, побудовані таким чином, що замовники можуть вказувати, що конкретно вони хочуть оглянути. Зараз Калуш дещо ламає історичні стереотипи, крізь призму яких звикли приймати його сьогодення.
