Фото з родинного архіву Венгринюків — Для мене це запрошення було несподіваним, адже ніяких заявок нікуди я не подавав, — каже задоволений і навіть дещо спантеличений такою радісною звісткою Юрій . — Мені прийшло запрошення на електронну пошту. Це була звичайна електронна брошура, де було написано, чи не хотів би я взяти участь у такому навчанні. Спочатку, чесно кажучи, я подумав, що це просто лохотрон. Ну щось схоже на грінкарт. Начебто люди масово виграють, а згодом виявляється, що це неправда. Але я свою участь підтвердив, почав переписуватися із представниками дирекції центру європейської післядипломної освіти, які співпрацюють з Оксфордським університетом. Згодом мене запитали, чи мені потрібне запрошення для отримання візи у Велибританію. А далі вже прислали офіційне запрошення. Тоді я і повірив. Була безмежна радість моя, батьків, друзів та колег з аспіратнури і викладачів.
— Юрію, чому ви обрали собі юридичний фах, адже зараз правників дуже багато і конкуренція на ринку праці дуже велика?
— Юристом бути престижно, і якщо ти добре виконуєш свою роботу, посітйно вдосконалюєшся у професії, вивчаєш все нове, той на ринку праці можна поборотися і отримати перемогу (сміється. — Авт.)). Зрештою на моє рішення стати правником вплинуло ще те, що мій прадід по материній лінії ще за часів Австро-Угорщини був у Коломиї відомим адвокатом. Він приїхав на Прикарпаття із Відня, де був суддею. Але в Коломиї він змінив фах і став адвокатом. Про нього мені, на жаль відомо мало. Але з дитинства мені про нього розповідали. Окрім мене, в родині ніхто не обрав юридичної стежки, батько займається бізнесом, мати—викладач у медичному коледжі, а брат—економіст. мови. Ось я із дитинства готував себе до того, що стану юристом, а ще вивчав іноземні мови.
Після закінчення школи став студентом юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У 2010-ому закінчив та поступив в аспірантуру. Обрав напрямок «Міжнародне приватне право», адже ще зі шкільних років мене цікавило, які його механізми у нашій державі. А тепер ще хочу докласти свої знання для того, аби Україна стояла на одному щаблі із високорозвиненими державами світу. Зокрема цікавлюся правом Євросоюзу.
— А як Ви вийшли на міжнародний рівень?
— Усе через знання іноземних мов: насамперед англійської. Знаю ще й німецьку, польську та російську. Якщо ти знаєш мову, то все не так складно. Окрім того, ще під час студентського навчання неодноразово брав участь у міжнародних наукових конференціях та конкурсах, семінарах, правових школах, маю багато публікацій за кордоном у спеціалізованих юридичних виданнях. Їзди до Латвії, Росії, Польщі, Італії, Німеччини. Щоправда все вищеперелічене потребує чимало грошей. Щось я заробляв сам, адже постійно отримував підвищену степендію, брав участь у різних грантових проектах, та степендійних програмах. За зроблені гроші купляв літературу, хоча була спокуса витратити їх і на відпочинок. Не буду обманювати, але і для цього мені кошти потрібні. Тому стараюся раціонально розприділити свій час, аби вистачало на навчання, працю та відпочинок.
— Чи займалися Ви і юридичною практикою?
— Навчаючись, розумів, що теорія не може бути без практики. Тому поєднував роботу з навчанням, завідував юридичною клінікою університету, де надавалася безкоштовна юридична допомога малозабезпеченим прикарпатцям. Представляв інтереси юридичних та фізичних осіб у судах. Окрім цього ще займався громадською діяльністю, очолював обласний осередок Ліги студентів Асоціації правників України.
— Що Ви конкретно вивчатимете в Оксфорді?
— Ми будемо навчатися за вузьким профілем — міжнародна юридична практика, яка стосується міжнародного цивільного процесу, захисту прав людини у праві Євросоюзу. Розповідатимуть нам і про проблеми пов’язані з кризою валюти євро. Ми навчатимемося протягом місяця, матимемо безкоштовно житло та їжу. Окрім того, у нас кожен день розхписаних ледь не по хвилинах, ми матимемо екскурсії, вичатимемо традиції, звичаї та кухню Великобританії.
Проте плата за транспорт — моя. За саме навчання, зважаючи на мій вік, країну, з якої мені далеко добиратися, я платитиму 520 євро. Після навчання я отримаю диплом. Він дасть можливість здобуття ступеня доктора філософії права. І я хотів би продовжити навчання закордон й надалі, а згодом повернутися в Україну та застосовуватим набуті поза межами держави знання.
— Як саме?
— Насамперед, це стане мені в пригоді під час написання кандидатської дисертації. Ну і, звісно, після захисту дисертації хочу передавати свої зання студентам. І ще хотілося застосувати свої знання при укладання міжнародних договорів, але приватного характеру, співпраці з міжнародними юридичними корпораціями. Україна—велика та перспективна держава, якій треба щоразу більше виходити на міжнародний рівень. Можна займатися приватною практикою, можна йти в політику, але перший варіант значно простіший.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА.
Сакральний момент випікання пасок
