Інтернет – політична зброя чи непотріб? Як прикарпатські кандидати освоюють мережу у цілях агітації

Про те, що з допомогою Інтернету можна виграти вибори, як це зробив Барак Обама, чули навіть ті, хто не вміє користуватися Всесвітньою павутиною. Чи пішли прикарпатські політики у своїй боротьбі за виборців слідами Обами, ОПОРІ допоміг дослідити Інтернет-маркетолог, голова обласної Спілки молодих політологів України Андрій Фармуга
Переглядів: 217

Прикарпатські кандидати у народні депутати продовжують використовувати традиційні та перевірені часом засоби для агітації, нехтуючи при цьому світовим іструментом №1 – Інтернетом. В той час, як майже усі столичні політики мають персональні сайти, власною сторінкою у мережі на Прикарпатті можуть похвалитися лише шестеро. Із 99 зареєстрованих в області кандидатів в Інтернеті представлена 21 особа. Більшість із них мають профілі у Вконтакте та Фейсбуці, однак не всі розуміють, для чого вони їх створили. Решту Прикарпатських кандидатів взагалі ігнорують Мережу.
Кандидати, які балотуються від Івано-Франківська, Коломиї та Калуш є найбільш активними, адже розуміють, що багато їхніх потенційних виборців користуються Інтернетом. Чим далі «в гори», тим більше закритості і економії ресурсів. Вочевидь, кандидати міркують, що «затуркані» мешканці сіл не будуть шукати інформацію про них в Інтернеті. Дивно, що в епоху Інтернету кандидати витрачають величезні кошти на оренду біг-бордів, релкаму у ЗМІ та друк листівок, але не можуть виідлити 2-3 тисячі гривень на створення власного сайту. Ймовірно, що кандидати не мають сайтів через малу професійність своїх помічників та працівників штабу, які самі не надають великого значення роботі в Інтернеті.
Для політика персональний сайт – це ефективний спосіб розповісти про себе та підтримувати зв’язок зі своїми прихильниками. Якщо у кандидата є сайт, значить виборцеві буде легко знайти його біографію та інформацію про діяльність, ознайомитися з виборчою програмою тощо. Наявність сайту свідчить про відкритість перед суспільством. З цієї точки зору прикарпатські кандидати майже усі «закриті» для виборця. Власні сайти мають Віктор Анушкевичус, В’ячеслав Кредісов, Богдан Гдичинський, Юрій Дерев’янко, Олександр Шевченко та Олександр Левицький.
Сайти Анушкевичуса та Гдичинського наразі не працюють. Анушкевичус має профіль у Вконтактє, на днях зареєстрував профіль у Фейсбуці. Єдина його активність у ФБ за ці дні – поява фотографії. Для чого цей профіль Анушкевичусу наразі не зрозуміло, бо його автор нічого не коментує, ну публікує і не додає друзів.
Сайт Левицькогозапустили нещодавно. Усього кілька новин та біографія – виборця не розбещують цікавою інформацією.  Натомість сайти Юрія Деревянка та Олександра Шевченка тішать професійністю, доступністю та якістю інформації. Виборець знайде тут усе, що його цікавить і, судячи з насиченості новинами зможе уявити, як нелегко живеться кандидатам напередодні виборів. Сайт Шевченка найбільш збалансований і приємний для перегляду. Хоча сайт щойно з’явився, він уже наповнений інформацією і цікавий для читача. Сайт Вячеслава Кредісова помітно слабший, але дає хоч якесь уявлення про роботу кандидата в окрузі.
Олександр Левицький, на перший погляд, виглядає найпросунутішим в Інтернеті кандидатом – має профіль Вконтакте, який вражає кількістю друзів – аж 1085, має сторінку Вконтаткє та малоактивний профіль у Фейсбуці. «Усе це виглядає на комплексно замовлене одній з Інтернет-компаній «просування у соцмережах». При детальному аналізі виявляється, що більшість друзів у Вконтактах з інших областей не мають відношення до Івано-Франківська. Схоже на куплених друзів, число яких збільшують «для галочки», – зауважує Андрій Фармуга.
Профіль Кредісова на Фейсбуці є цікавим прикладом просування певного іміджу. На кількох фото Кредісов тримає на високо простягнутих руках дівчину у купальнику. Нетипово як для кандидата у народні депутати. «Я думаю, ці фото залишили навмисно, – зауважує Андрій Фармуга. Це свідчить про те, що він жива людина. Якщо інші можуть виставляти фото із дівчатами в купальнику, то чому кандидат не може? Можливо, він будує собі імідж «звичайної людини». Кандидат також має активний профіль у Вконтактє.
Олександр Когут ретельно піариться на сайті молодіжки Партії Регіонів. «Таким чином підтягуються як партійний бренд, так і імідж конкретної людини. Це спрацьовує для людей, які підтримують певну партію, а отже будуть готові підтримати її кандидатів», – каже Фармуга. Для покращення іміджу Когут  особисто веде профіль у Вконтактє, а також нещодавно завів другий профіль у Фейсбуці. У попередньому профілі він фігурував як «Саша Когут», а в новому, «кандидатському» – Олександр. Когут має ще й сторінку у Вконтактє «Яголосую за Когута», але там усього 26 людей. Мабуть, працівники штабу та його близьке оточення.
Для представників УДАРу та Свободи характерне використання для самопіару регоінальних або всеукраїнських партійних ресурсі. Так кандидати-свободівці розміщують інформацію про себе на сайті партії, а УДАР має регіональну сторінку у Фейсбуці, де викладає як партійну інформацію так і персональну від кандидатів. «Таким чином вбивається два зайці – економляться кошти і агітується одразу за партію і за окремих кандидатів, які йдуть за списком. Це погано тим, що інформація про партію і кандидата йде через один канал, партійної інформації значно більше і вона «розмиває» образ кандидата», – наголошує Інтернет-маркетолог.
Олександр Сич активно і ретельно піариться на сайті «Свободи». Після нещодавного скандалу у мережі пости на сайті мають більш нейтральний характер, а ім’я Олександра Сича майже не зустрічається в заголовках. Нагадаємо, Олександрові Сичу в одній з груп на Фейсбуці дорікнули тим, що на сайті всі повідомлення на головній сторнці починалися словами «Голова обласної ради Олександр Сич», а далі по тексту – привітав, побажав, зустрівся тощо. Можна похвалити Сича за те, що він не зігнорував зауваження користувачів Мережі і досить швидко відреагував на нього. Олександр Сич давно присутній у Фейсбуці, де має рекордну кількість друзів —1472. Сич – один з найактивніших користувачів ФБ серед місцевих кандидатів. Найчастіше він публікував цікаві політичні новини, додаючи власний коментар. Однак на час виборів його активінсть суттєво знизилась. Можливо, бракує часу. А може, Сич самоусунувся з Інтернету, щоб не відповідати на негативні коментарі, які останнім часом полилися на «Свободу»? Так чи інакше, Олександр Сич на даний момент не розцінює Фейсбук як можливість завоювати додаткові голоси.
Високою активністю у мережах може похвалитися Ударівець Володимир Чорноус. Він має профіль у Вконтактє, веде його осбисто, але не ставить собі за мету зробити профіль каналом для зв’язку з виборцями. У Фейсбуці Чорноус давно веде активну роботу, зокрема, публікуючи новини партії. Інший ударівець Тарас Парфан також активний у ФБ, бере участь в обговореннях, перепощує матеріали. Ударівці, схоже, дотримуються партійної стратегії роботи в Інтернеті –  перепощують всі новини про партію і «лайкають» абсолютно всі сторінки УДАРУ у соцмережах.
Тарас Боднар використвує для піару сайт «Поклику нації». Профіль у Вконтактах Боднар завів швидше в особистих цілях. А от у Фейсбуці Боднар – один з рекордсменів серед прикарпатських кандидатів. У нього 1033 друзів.  Він  активно публікує новини, коментує і викладає іфнормацію, яка його цікавть як людину. На профілі Боднара у ФБ є інформація про те, що він є кандидатом, однак профіль створений задовго до виборів і як засіб агітації майже не використовується.
Олександр Шевченко з усіх мереж надає перевагу Фейсбуку. Зареєстрований тут давно і завжди проявляє високу активність. Днями з’явилася ще й публічна сторінка на Фейсбуці «ЯШевченко ЮА». « Її створювали професіонали, бо він єдиний серед кандидатів, хто має публічну стоірнку і єдиний хто використовує додатки – окремі сторінки, у даному випадку з виборчою програмою та біографією. – зауважує Фармуга. – Попри найпрофесійніший, на мою думку, підхід до просування власного бренду у Мережі, Шевченкові бракує ще однієї складової ідеального інтернет-маркетингу — відстежування потоків негативної інформації супроти нього і реагування на них».
Серед найбільш активних у Мережі кандидатів – Микола Зелінський. Він має цікаву і наповнену стоірнку у Фейсбуці. Однак, йому не варто кидати слова на вітер. Нещодавно Зелінський заявив на прес-конференції, що буде збирати гроші на виборчу кампанію через соцмережі, однак, на даний момент жодної інформації у мережах про те, як це зробити, немає.
Доволі дивні стосунки з Інтернетом склалися у Петра Шкутяка. Він дуже давно є активним у Фейсбуці. Однак, Шкутяк – єдиний кандидат, який практично не веде у Фейсбуці ніякої агітації, маючи аж 1415 друзв. Майже усіх «френдів» він надбав ще задовго до початку виборів. Можливо, Петро Шкутяк просто розуміє, що вибори скоро закнчаться і не варто відштовхувати друзів політикою?
До кандидатів, які завели профілі у соцмережах «під вибори» можна віднести Валерія Келестина, Анатолія Диріва, Манолія Піцуряка та Юрія Дерев’янка. Профілі у Фейсбуці зареєстровані переважно у серпні і є малоактивними.  Ольга Сікора та Олег Нижник у Фейсбуці навіть не відгукуються на пропозиції стати друзями, малоактивні також Володимр Гергелюк та Володимир Грабовецький. Останній розміщує інформацію про себе на сайті фонду Юрія Деревянка. Деревянко також не «френдить» друзів у ФБ, профіль, вочевидь, створений «під вибори». Або кандидати не мають часу на віртуальна агітацію або профіль ведуть непрофесійні працівники, які взагалі не розуміють для чого цей профіль потрібний.  Микола Палійчук піариться на Інтернет-сторінці власного фонду, цілком занедбавши профіль у Фейсбуці.
Вищеперелічені кандидати – позитивні винятки на тлі малопросунутих. Більшість прикарпатських кандидатів ігнорує величезну армію виборців, не працюючи з ними через Інтернет. А ті, хто присутні в Інтернеті, працюють не завжди грамотно.  Втім, якщо кандидата немає в Інтернеті, це не означає, що про нього там не говорять.