.jpg)
Ще перед в’їздом у Яворів чи не біля кожної добротної садиби на дерев’яних та кованих парканах, плетених тинах і довгих металевих дротах висять клапті чорної, білої та сірої вовни. За кілька тижнів із неї зроблять ліжники. Оці пухнасті яворівські дива якраз сусідять із вовною. Що не двір – невеличка «виставка» із сірих, білих і з кольоровими узорами ліжників. Одні вже готові на продаж, інші – щойно виткані, треті – сушаться. Ліжники тчуть чи не в кожній хаті й дорослі, і діти.
— У нас багато цікавляться технологією, пробують щось ткати, але повірте, що такого ліжника, як у Яворові, таки ніхто не зробить, — із гордістю каже місцева сільська голова Катерина Шкрібляк. — Тут треба чимало потрудитися. Вовна зі щойно постриженої вівці має непривабливий вигляд і неприємний запах. Аби позбутися цього, вовну заливають гарячою водою й ходять по ній, аби вона добре вимилася. Потім її миють руками під протічною водою на річці. Після сушіння сортують і розчісують спеціальним гребенем, від чого утворюється пухнастий клубок. Для полегшення роботи процес чесання тепер уже механізовано.
Чесана вовна легко скручується в товсті нитки-ровниці, які потім можна фарбувати природними барвниками з настою лушпиння цибулі, кори дуба, вільхи, бузини й листя горіха. Бувало, що додавали хімічні барвники, але тепер стараються, аби все було лише натуральне. Так би мовити тримають марку. Та й ліжник з хімічними барвниками значно втрачає в ціні. Тчуть ліжники переважно на саморобних ткацьких верстатах. Основу для піткання купують.
— Щойно витканий виріб кидають у спеціальний пристрій – валило, величезну дерев’яну діжу, звужену донизу, куди з величезною силою спадає потік води, підведений жолобом. Він вривається й стрімко піднімається догори, утворюючи вир, у якому протягом кількох годин «валєютси» ліжники, – підхоплює розповідь місцевого війта юна майстриня Мар’янка Петричук. – Після валила вони стають тугими та пухнастими. Згодом ми сушимо ліжники на жердках, розчісуємо щіткою, аби розпушити вовну».
Гостей виставки місцеві жителі навчають, як відрізнити «фірмовий» ліжник від підробки, як вибрати якісний виріб. «Спочатку треба добре роздивитися колір, – кажуть ліжникарки з Верховини. – Якщо ліжник має чорні, сірі та білі тони, то він — натуральний, а якщо брунатний і зелений – фарбований. Останній, власне, найчастіше й може бути підробкою. Тому, коли ви бачите кольоровий ліжник, треба попросити продавця висмикнути кілька ворсин та потерти їх між пальцями. Якщо ліжник китайський, на пальцях може залишитися фарба».
Також за ворсинами можна визначити, чи з доброї вовни виткали ліжник. Отже, якщо ворсини короткі, то виріб виткано з ниток, прядених із того волокна, що залишилося на щітці після розчісування доброго ліжника. Адже окремі спритники, аби добро не пропадало, роблять ліжники із другосортної сировини. Необхідно ретельно обдивитися й основу, яка має бути лише вовняною. Варто перевірити виріб й «на світло». Якщо ліжник просвічується, то, він недовго був у валилі або й зовсім не був. Такий довго не прослужить. А ще в Яворові кажуть, що справжній ліжник має особливу енергетику, а чергування природних кольорів позитивно впливає на зір. Пухнасте карпатське диво відоме своїми цілющими властивостями, лікує радикуліт та застуду.
— Аби позбутися недуг, — радять ліжникарки, — треба натертися горілкою й роздягненим закутатися в ліжник. Сила «живої» овечої вовни зробить свою справу — хворобу наче рукою зніме.
Новинкою є й те, що на основі ліжників, у Яворові почали шити верхній одяг із ліжникової тканини. Його носять модниці Києва та Львова. Популярні ліжникові плащі й у Косові. Щоправда носити у вологу погоду виріб не варто, проте в сухий мороз пухнастий верхній одяг із Яворова буде якраз. Виробляють яворівці ще й ковдри та подушки, наповнені чесаною вовною. Вони сприяють здоровому сну, адже вовна має властивість вбирати в себе та віддавати в навколишнє середовище до 30 відсотків вологи, не створюючи при цьому відчуття вогкості в постелі.
Ватикан: коли час зупинився