— Артуре, ти займаєшся проектуванням і пошивом одягу. Як себе частіше називаєщ — модельєром чи дизайнером? Чи підтримуєш думку, що не тільки жінки, але і чоловіки також мають слідкувати за модою? Чи, можливо, мода, взагалі, річ не для чоловіків?
— Як було сказано в старому радянському фільмі “Попелюшка”: ” Я — не чарівник, я ще тільки вчуся”. Ось і я ще тільки вхожу в це ремесло, і тому поки що не поспішаю проектувати свою творчість у конкретне русло. Крім одягу, я ще і малюю (це — переважно абстрактна графіка у чорно-білих тонах), пишу трохи абсурдні вірші (хоча це окрема розмова). Дизайн — це не робота, але вже і не хобі. А, як кажуть, улюблена робота — це хобі, яке приносить гроші.
Створюю, переважно, жіночий одяг, бо він для мене — легший. Хоча, мистецьку освіту я маю, а от про профільну, яка б стосувалася створення одягу, поки що тільки роздумую. Торік здобув кваліфікацію бакалавра мистецтв у Калуському навчально-консультаційному центрі ПНУ ім. Василя Стефаника. Проте, це була спеціальність дизайнера інтер’єру. Утім, я завжди хотів бути дизайнером, і тому особливо не переймався, чи це інтер’єр, чи — одяг. Зрештою, якщо є задатки, то їх варто розвивати різними шляхами. Звісно, планую продовжити навчання.
Мода — річ непередбачувана. На думку історика моди Олександра Васильєва, “пильнувати моди — кумедно, а не пильнувати — безглуздо”. Головне — мати відчуття стилю. Якщо воно є, то воно не зрадить. Упевнений: відчуття моди не підведе, не зважаючи на вік, статус, і, тим більше, не залежно від статі. До речі, прикметно, що останнім часом чоловіки більш перебірливі в одязі, ніж жінки. Тут ще є привід для розумів: хто більше слідкує за модою. Що стосується стереотипів про те, що пошиття одягу — не чоловіча справа, то, думаю, що не слід себе обмежувати і вганяти у рамки. За стереотипами, жінка повинна сидіти дома, варити їсти, глядіти дітей, і ходити у спідниці, але зараз цього майже ніхто не дотримується.
— Чи не надто складно тобі власноруч шити одяг? Пригадай першу і, можливо, найважчу роботу. На кого із модельєрів орієнтуєшся?
— Пошиття одягу — це частина дизайну: все починаться із рисунку, ескізу чи проекту, а закінчується — готовим виробом чи об’єктом. Проте, я — не закрійник, і ніколи на нього не вчився. Мені у дитинстві показала мама, як шити, і в шостому класі ми разом пошили мені брюки. Їх, щоправда, я відразу вимастив у траві. Відтоді були, звісно, ідеї, що б пошити. Але я їх не реалізовував, бо не сприймав серйозно. Моя перша власна робота — це бріджі, які я пошив, коли навчався у сьомому класі. Вони пішли на ганчір’я, але збереглися у моїй пам’яті.
Кожна робота має свої складнощі. Пригадую, що колись я дуже довго просидів за корсетом, бо машинка не хотіла обшивати краї і нитка весь час то рвалась, то змінювалась натяжка. А, загалом, вважаю, що поки що я не шив дуже складного одягу. Але це — ще попереду.
Не скажу, що шити одяг — легко. Це — важко, але — не смертельно (сміється. — Авт.). Головне — бажання. А воно є, і чому б не займатися? Із часом з’являються навики, вміння, очі бояться, а руки роблять. Головне — не зупинятися.
Колись займався і в’язанням, і вишивкою. То у мене був такий період часу, що потягло мене на такі речі, але він минув, може, ще повернеться, хтозна. Нині планую виготовляти й аксесуари, бо навіть гарна сукня не є довершеною без доречного аксесуара, наприклад, прикрас чи навіть сумочки.
Звичайно, є люди і бренди, чиї праця і творчість мене надихають. Це — стримана лаконічність і стильність Коко Шанель, шик і довершеність “Dolce&Gabbana”, помпезність “Dior”. Вони всі цим близькі, і хочеться з часом досягти такого ж рівня.
— Твоя стратегія розвитку дизайну одягу у Калуші: покази і ательє, робота на замовлення чи мистецтво, яке шукає собі симпатиків? Як можна надалі розвиватися?
— На жаль, поки що я не працюю на замовлення. Я набираюся досвіду, і не хочу зупинятися на досягнутому. У кравецькій справі шитті є правило: 7 раз відмір один — відріж. Головне — не навпаки. Тож, наразі створюю власні моделі. Якщо ж вони подобаються і підходять, то чому б і не продати? У мене, власне, немає багато речей, але це я виправляю. До речі, одну з суконь, яка вихідними була представлена на показі у рамках фестивалю “Колесо”, вже відклала одна з моделей. Сказала, що їй дуже сподобалася. Згодом буду шити і на замовлення. А ось дарую речі, взагалі, нечасто.
Я не беруся казати, чи хтось влаштовує покази моди у Калуші. Але чому б цього не робити? Лише тоді, коли люди бачать те, що ти робиш, можна дізнатися об’єктивну думку про свою творчість. Тому у планах — великий показ власних робіт. Хоча, я вже презентував свій одяг на фестивалі “Деталь” цього року у травні. Тоді ще не був певен, чи цим варто взагалі займатися. Але глядачам сподобалося. Мене ще раз запросили на фестиваль “Колесо”, за що дуже вдячний організаторам — Любі Липовській й Уляні Паньо, а також — подрузі Юлії Дацків, яка мене відрекомендувала як людину зі світу моди. Поки, щоправда, не вдалося відвідати “модні” заходи. Проте, знайомі з модельного бізнесу (принаймні, прикарпатського) вже є.
— Як вважаєш: калушанки — модні і стильні, чи — не надто? Чого бракує у стилі мешканок нашого міста і що ти їм можеш запропонувати?
— Не можу оцінити всіх без винятку. Але щодо тих, кого помічаю, можу сказати: рожевий колір уже відійшов, і не варто його на себе навішувати! Якщо ви — блондинка, то не завжди рожевий вам пасує (сміється.— Авт.).
Ринки, стоки, магазини одягу — це все для того, щоб ми могли знайти себе, показати, самовиразитися. Адже одяг — це доповнення нас самих, наша оболонка, яка не просто нас захищає від атмосферних впливів, але і є способом розставлення акцентів. Актуальний і одяг із ательє. Проте, вже не так, як раніше, бо крамниці є на кожнім кроці.
Зараз завдяки “стокам” і “секонд-хендам” можна знайти хороші і якісні, хоча і не нові, речі. Звичайно, це не означає, що треба “зариватися” на “сток” і “затарюватися”. Ні! Можна комбінувати “сток”, із ринковими, крамничними речами, робити це досить вміло, щоб одягатися гарно і недорого, а головне — зі смаком. Останнім часом калушанки стали одягатися краще, але я впевнений, що вони можуть ще ліпше. Не варто боятись експериментів над собою, головне знати міру і все тоді буде якнайкраще.
Мої моделі — це сучасна прогресивна молодь яка навчається, ставить перед собою цілі і яка їх досягає. До постійних клієнток справа ще не дійшла. Але є постійні моделі, які надихають для того, щоб образ був доповненням їхній душі, і який би їх прикрашав, і проявляв кращі риси їхньої особистості. Тому, звичайно, легше підібрати образ для конкретної моделі.
А ось для себе одяг не створюю. Щоправда, потрібні штани. Тож, напевне, їх і пошию.
— Чи можеш поділитися рецептом універсального, стовідсотково успішного вбрання. Наприклад, у Коко Шанель була маленька чорна сукня…
— Щодо маленької чорної сукні, то вона — завжди доречна. Хоча, дотримуюся думки, що кожна дівчина сама краще знає, що для неї є найбільш важливим. Головне, щоб це було їй на радість. Можу сказати: якщо у гардеробі є хороша спідня білизна, і вона — на вас, це завжди привід для гордості.
Особисто мені імпонує стиль “smart casual”.Саме цей стиль є досить універсальний: він дозволяє різні варіації, причому не змушує суворо дотримуватися певних канонів моди. З часом не застаріває, а лиш видозмінюється. Він — універсальний, практичний, і його доречно одягати щодня. Тканина, як і колір, залежить від типу одягу, і того, де він буде одягнений. Натуральні тканини кращі тим, що вони “здоровіші”, у них — комфортніше. Синтетика переважає своєю податливістю і функціональністю. Мій улюблений колір — червоний. Він — динамічний, дещо агресивний, і привертає увагу. Однак, не варто ним зловживати.
— Одяг, створений тобою, — призначений для того, щоб його носити на щодень?
— Думаю — так, бо етнічні мотиви увійшли у моду, і варто їх урізноманітнювати сучасними нотками. Без вінків звичайно! Але колекція показує як можна комбінувати одяг. Я повсякчас намагаюся показувати, що не варто “сліпо” слідувати за модою. Можна просто обирати окремі фрагменти, деталі, які пасують конкретній людині.
— Чи, на твою думку, слід, взагалі, щодня одягатися так, нібито ти — на подіумі, чи варто притримувати дизайнерський одяг “на винятковий випадок”? Як ставишя до джинсового одягу?
— Повсякденний одяг залежить від того, куди ви збираєтеся, і що саме цим одягом хочете показати чи сказати. Адже, “зустрічають за одягом”. Є “висока” мода, а є звичайна мода. Наприклад, у Львові можете собі дозволити носити, скажімо, класичні корсети, спідниці у стилі 50-тих, і почувати себе комфортно. У Калуші ж таке важко побачити. Хоча, якщо б так одягнена людина трапилася, то я би зразу з нею познайомився, бо це досить сміливо — вдягти таке у нашому місті. А винятковий випадок, чи не винятковий, — це вже не так важливо, бо, напевне, у кожного з нас є певний елемент одягу того чи іншого дизайнера чи модної фірми, і далеко не оригінал. У мене також є ремінь “Dolce&Gabbana”. Це — також підробка, але він мені служить уже третій рік.
Окрема розмова — джинсовий одяг. А джинси — це, взагалі, вже невід’ємний елемент нашого гардеробу. Я також їх ношу, у них — зручно, і на показі моєї колекції на фестивалі “Колесо” була модель у джинсовому платті, що зайвий раз доказує, що джинс — це хороший матеріал, головне, щоб була хороша форма.
— Чи можеш дати кілька фахових модних порад: що буде модним узимку? Якого стилю варто дотримуватися, якої кольорової гами? Що купувати чи шити калуським модницям?
— Отже, не варто мерзнути у коротких спідницях, бо це зараз не в моді. Чим довші спідниці, тим ліпше. Кольорова гама — чорний, темно-сірий, колір темного шоколаду. Актуальні корсети, довгий рукав. Чим менше видно тіла — тим ліпше. Варто зробити акцент на прихованій сексуальності. Буде дуже доречним мереживо, особливо, темних, майже чорних тонів, на світло-кремовому, карамельному фоні. Готичні нотки нададуть пікантності одягу, і внесуть різномаїття.
— Дякую, Артуре, за цікаву розмову!
Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст
Ватикан: коли час зупинився