Надія Мельникова: “Належність до тієї чи іншої партії кандидата-“мажоритарника” гратиме  чи не найменшу роль у виборі людей”

У нашому інформаційному суспільстві все більшу вагу набирає аналіз подій. І, якщо покликання журналіста в об’єктивній подачі інформації про ту чи іншу подію, то аналітиками, які висвітлюють свою думку, все частіше стають блогери — ті люди, котрі публікують міркування та оприлюднюють власну точку зору з того чи іншого приводу у мережі Інтернет. На сайті vikna.if.ua вже понад рік веде свій блог за підписом ЯЯ — Надія Мельникова, у коло читачів якої, як відомо, входять і перші особи міста. Нині Надія Мельникова — гість "Вікон".
Переглядів: 419

— Надю, на сьогодні у своєму блозі ти опублікувала вже 47 статей. Їхня тематика — дуже різноманітна, хоча і левова частка — це аналіз резонансних подій. То що для тебе є блогерство?
— Я люблю називати це “рухавкою для хвоста”. Хоч, насправді, це можливість висловлюватися на теми, судження щодо яких не очікують від звичайної жінки, і тим паче — її домашні. Оскільки жінкам частіше доводиться відповідати на питання: “А що сьогодні є смачненького?”.
— Чи очікувала ти на популярність свого блогу?
— Ні, і більше того — не вважаю його популярним, про що свідчить статистика сайту. У вас — журналістів — куди більша аудиторія (Сміється. — Авт.). Інша справа, що його читають люди, котрі спроможні впливати на перебіг подій у місті, і, як виявилося, іноді і використовувати ідеї, які я пропоную. Звісно, таке розцінюю лише позитивно, оскільки рада, що мої міркування визнають доцільними і вони стають у нагоді громаді.
— Наразі — розпал виборної кампанії, а ти опублікувала всього одну статтю з цього приводу, у якій ішлося про твоє розчарування передвиборними програмами партій. Ти прицільно розглянула лише один пункт тих програм — сільське господарство. Чому тема виборів-2012 тебе більше не цікавить?
— Передвиборні програми партій мене і справді неабияк засмутили. Складається враження, наче писалися вони з розрахунком, що їх ніхто не читатиме. До речі, найбільш чіткою і реальною у виконанні є програма саме Партії регіонів. Проте, щоб зрозуміти, про що там написано і кому така програма є вигідною, треба аналізувати. Гадаю, наступний мій блог і буде аналізом програми цієї партії — матимете змогу почитати.
— Заінтригувала. А щодо мажоритарників у нашому виборчому окрузі №85 — чи допомагаєш котромусь у його передвиборній кампанії? Чи запрошував тебе котрийсь зі штабів до співпраці? Адже мудрі голови потрібні…
— Ні, не судилося. Взагалі, на мою думку, вибори депутата-“мажоритарника” накладає набагато більшу відповідальність на виборців. Адже це — не голосування за партії, списки котрих для нас і сьогодні залишаються закритими, відтак — і подальшу відповідальність за майбутні голосування та прийняття законів обраними за партійними списками депутатів ми нести не спроможні. За це відповідає партія. І зовсім інша справа — мажоритарник, що стане представником нас, калушан, у Верховній Раді України з усіма його недоліками та чеснотами. Тут уже буде на нашій совісті походеньки обраного депутата від партії до партії, його підтримка ганебних законів і т. і. Щодо моєї допомоги конкретному кандидату, то я пропонувала свою допомогу Ользі Сікорі, але одразу ж обумовила, що ладна допомагати їй як кандидату-“мажоритарнику”, проте — не підтримую політичну силу, представницею котрої вона є. У відповідь Ольга Мирославівна прочитала мені цілу лекцію, після чого відмовилася від моєї допомоги. Хоча й визнала, що і сама планувала звернутися до мене, та не уявляє можливості сприяння їй поза контекстом партійної лінії “Батьківщини”.
— А після її відмови не поверталася до цього питання?
— Ні. Справа у тім, що я приймала своє рішення, виходячи з особистих якостей кандидатів, аналізуючи, на що вони здатні та спроможні. І тут стала проблема у такому аналізі лише щодо особистості Валерія Келестина, оскільки проаналізувати його у такий спосіб у мене немає жодної змоги, адже всі його дії асоціюються із діями фракції Партії регіонів, представником якої він є у Верховній Раді. Інша справа — Ольга Сікора, у здобутках якої є вирішення конкретних проблем, і в той же час — притаманні їй радикальна прямолінійність та зайва емоційність, котрі навіть дратують.
— Ти нічого не сказала про Олега Нижника. Цей кандидат і політична сила “УДАР”, від якої він балотується, — серед популярних у нашому місті.
— Якщо відверто, то за Нижника голосуватимуть хіба люди з повною відсутністю критичного сприйняття інформації, простіше кажучи — люди, у котрих навіть шлунок розумніший за мозок, оскільки шлунок здатен нудити, а мозок — сприйматиме все.
— Чому такі різкі висловлювання?
— Повірте, це не різко. По-перше, я ще не бачила, щоб Олег Нижник вирішив хоч одну проблему громади. І саме вирішив, а не вирішував, переслідуючи єдину мету — себе пропіарити. По-друге, він дозволяє собі лицемірство, і прикладів — аж надто багато. У інтерв’ю “Дзвонам Підгір’я” він заявляв про те, що начебто всіма силами підтримує місцевий малий та середній бізнес, у той час, як фракція РУХу за його головуванням у міській раді проголосувала за підняття коефіцієнту нарахування орендної плати за користування земельними ресурсами всередині 2011 року (тобто — у розпал кризи), коли купівельна спроможність населення істотно впала, що призвело до животіння малого та середнього бізнесу у Калуші. А надію покладали саме на РУХ, оскільки ініціатива підняти коефіцієнт орендної плати на землю надійшла від міського голови, у котрого у раді — своя більшість. Кумедним виглядає його виправдання стосовно оприлюдненої ним декларації, і, пояснюючи те, він чомусь замовчує, що фірма-перевізник, для котрої він шукав замовлення, не знаю як на папері, але фактично належить його зятеві. І мовчить про це не просто так. Адже така схема дозволяє сплачувати набагато меншу суму податків. З одного боку, так роблять усі, використовуючи можливість сплати єдиного податку. Проте, як такий факт характеризує майбутнього депутата ВРУ? Як такого, що задіяний у схемі щодо несплати податків у відповідному обсязі? А саме з тих податків фінансується освіта, медицина, і т. д.
По-третє, характерним для Нижника є уникання відповідальності навіть у тих питаннях, де вона лежить повністю на його совісті. Наглядним прикладом цьому є нинішній стан скейтбайкпарку, роботи по котрому у підрядника прийняв саме Олег Нижник як директор міського Центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх”. Він не надав жодної уваги тому, що шар бетону, котрий за будівельними нормами (за якими і був фінансований) повинен складати 7 см, насправді був залитий товщиною лише до 2 см. Олег Богданович таке пояснює по-різному: і тим, що то є приховані роботи (тоді як такий факт виявили представники КРУ?); і тим, що товщина шару бетону не має принципового значення (тоді і нинішнє руйнування того майданчика, на його думку, також не має значення?); і тим, що він не розуміється у будівельних стандартах, оскільки є спортсменом, а приймав майданчик тому, що його побудували (цікаво, чи прийняв би він у будівельників хату збудовану у пів-цегли лише тому, що хата побудована?). На сьогодні скейтбайкпарк фактично є небезпечним для скейтбордистів через тріщину у бетоні та навіть оголення нижнього шару щебеню. Але жодної відповідальності за таке він не визнає.
— А як ти прокоментуєш перехід Олега Нижника під прапори партії “УДАР”?
— Що тут коментувати: людина служить виключно власним амбіціям і ладна для їхнього задоволення вдатися до будь-яких дій, не гребуючи відступництвом ні від громадських, ні від партійних інтересів. Уже навіть чула поговірку: “Був рух, що він за РУХ, а під вибори він стух”. А якщо по суті, то впхавшись (а інакше таке не назвеш) до лав “УДАРу”, замінивши собою кандидатуру Євгена Гірника, він нашкодив і партії “УДАР”, і зрадив об’єднаній опозиції, до складу котрої нині входить РУХ. А Євген Гірник є більш потрібним партії “УДАР” через свій досвід роботи у бюджетній комісії ВРУ. Нижник же потрібен об’єднаній опозиції в агітаційній роботі за висунутого ними кандидата. Натомість, ми маємо статтю кандидата Нижника, де можна ознайомитися з нісенітними, а подекуди і брехливими виправданнями такого його переходу.
— Ти так рясно критикуєш Олега Нижника! З яких причин?
— Я йому це обіцяла після моїх безплідних спроб достукатися до його сумління. Звісно, він прокоментував, що таке виглядатиме як “чорнуха” на його адресу, на що я відповіла, що мені байдуже, як це виглядатиме. І саме у цьому полягає різниця між ним та мною: його цікавить лише, який то матиме вигляд, у той час, як мене, — результат.
— Тож, яку мету переслідуєш?
— Вберегти калушан від чергового розчарування, оскільки таке породжує пасивність. А розчарувань, наслідком чого є нинішня інертність суспільства, українцям вистачає сповна.
— А як оцінюєш політичну складову кандидатів-“мажоритарників”?
— Належність до тієї чи іншої партії кандидата-мажоритарника, на мою думку, гратиме чи не найменшу роль у виборі людей. Оскільки всі партії, без винятку, вже встигли себе скомпрометувати в очах громадськості, і людям, насправді важко пояснити, що такі партії, як БЮТ, тим паче — “Батьківщина”, чи то “Наша Україна” ніколи не мали своєї більшості у парламенті, а відтак — й істотно впливати на законотворчий процес чи процес формування бюджету у них змоги просто не було. На сьогодні робота опозиційних сил у ВРУ звелася до того, що вони висвітлюють суть законопроектів, пропонованих провладною партією. Це дає змогу громадськості реагувати, і лише таким чином гальмувати процес прийняття та запровадження тих законів.
— А як оцінюєш агітаційну компанію кандидатів по нашому виборчому окрузі?
— Щодо агітаційної роботи, то, у силу зневіри народу, її проводити вкрай важко будь-кому — як політичним партіям, так і “мажоритарникам”, не залежно від політичних прапорів. Можна бачити, що попереду в агітаційній роботі йде кампанія Олега Нижника та партії “УДАР”, проте з тією фальшивістю, котру несе у собі кандидат, ця кампанія ризикує наслідувати участь телесеріалу “Сімнадцять миттєвостей весни”, коли, здавалося б, серйозний політичний детектив через невідповідність сюжету логічним концепціям у народі був висміяний в анекдотах. Бо, насправді, люди рідко спроможні чітко визначити логічну невідповідність, проте, фальш вони відчувають, а відповідно — і реагують. Передвиборна кампанія Ольги Сікори фактично провалена: розповсюдження великої кількості беззмістовної поліграфії ніякого результату дати неспроможне. Компанія Валерія Келестина звелася до максимального використання адміністративного ресурсу. Цьому кандидату намагаються нав’язати образ рятівника заробітних виплат бюджетників. Але саме фракція Партії регіонів приймала бюджет із недостатнім фінансуванням зарплат медикам та освітянам.
— Ти зосередилася на трьох кандидатурах, але ж зареєстровано вісім претендентів…
— А про кого тут ще можна говорити? Про Василя Турчина такий же сенс вести мову, як і про представника комуністів Стулу, з єдиною різницею, що кандидат Турчин, так само, як і кандидат Василь Дзундза, є породженням фантазії місцевого політтехнолога. Загалом, найбільше засмучує те, що всі ці передвиборні кампанії нічого гідного для громадськості Калуша не несуть — гра ведеться на програш. Кожен із кандидатів, у кращому випадку, очікує, що інший програє, у гіршому — намагається маніпулювати думкою спільноти. Натомість, ніхто не пропонує шляхів для гуртування людей довкола конкретних ідей та суспільних вигод.
— Це інтерв’ю склалося у тому ж дусі, що й твої блоги, котрі неодноразово викликали резонанс та часто — рівно навпіл розколювали аудиторію. Чи готова ти до реакції тих, про кого тут говорила?
— Є така приказка: “Найбільше винен той, хто правий невчасно”, і я вже звикла бути “винною” (Сміється. — Авт.). Зрештою, я — не весільний калач, щоб усім подобатися. З іншого боку, на даному етапі у кандидатів у депутати ще є час відкоригувати свою діяльність у передвиборчому процесі, тому емоційну реакцію проти висловлених мною думок, скоріше, слід чекати від тих, хто не захоче працювати над собою на користь громади та інтересів калушан. Відтак — і перейматися їхньою реакцією не бачу сенсу.
— Дякую за розмову, Надіє.

Розмовляв Юрій ТИМОЩУК, журналіст