Франківчани Ірина Гищук та Андрій Третьяков за два з половиною тижні подолали на велосипедах 950 кілометрів. Мандрівка розпочалася 10 вересня з міста Ізмаїл — туди добралися потягом. Далі — на велосипедах: уздовж Дунаю до Вилково — звідти узбережжям Чорного моря через Одеську, Миколаївську та Херсонську області.
— Зазвичай, подорожуємо вдвох — важко “підбити” людей на такі тривалі мандри, — розповідає Ірина. — Маршрут подорожі планували самі — “забивали” на карті у “гуглі” точки, де хотіли б побувати. Ми були в дельті Дунаю, Бєлгород-Дністровській фортеці та дністровських плавнях. Відвідали Одесу, Южне, Коблево, Очаків, заїхали в Ольвію, потім катером переправилися на Кінбурнську косу, звідти доїхали до Лазурного і вбрід перейшли на острів Джарилгач. Заїхали до Скадовська, побували в українській пустелі Олешківські піски і завершили подорож у Херсоні. Хотілося, щоб подорож була максимально пізнавальною і цікавою.
За день франківчани долають до 60 км шляху – це середній темп, який дає можливість не тільки подорожувати, але і — пізнавати. Специфіка веломандрів Україною полягає у відсутності будь-яких пристосувань країни для таких подорожей. Це — дивно для іноземців, і, як не парадоксально, має певні плюси для самих українців.
— В Одеській області ми зустріли двох німців, веломаршрут яких пролягав з Кишинева до Бухаресту, — розповідає Ірина. — Іноземці дуже дивувалися, що, окрім нас, не зустріли на дорогах України жодного велотуриста, а ще — тому, що в нас немає кемпінгів, де можна було б переночувати, помитися та перепочити. У Німеччині, наприклад, ночувати можна лише в кемпінгах, це, зазвичай, недорого. Ці місця обладнані побутовими зручностями. Відсутність можливості помитися стала проблемою навіть для нас, хоча у нас із чоловіком великий досвід тривалих гірських походів та різноманітних подорожей. Тому, коли випала нагода завернути до знайомих, то теплий душ та можливість випрати речі стали просто розкішшю. З іншого боку, готуючись до такої подорожі, ми чітко усвідомлювали, що на особливі зручності сподіватися не доводиться. Варіант подорожі “дикунами” суттєво здешевлює пригоди. У нашому випадку ми витратили гроші на квитки на потяг та на щоденне харчування.
Окремою колонкою у графі проблем Ірина виділяє дороги, які у нас, традиційно, у поганому стані: дівчина визнає, що для них із чоловіком проблемою стала не так погана якість доріг, як їх непристосованість до веломандрів. Зручніше їхати грунтовими або другорядними дорогами. Але інколи доводилося виїжджати на головні автомагістралі, де інтенсивний автомобільний рух. Велосипедистів там витісняють на непристосовані для мандрівок узбіччя. Франківчани особливо тішаться дорогам між селами, на яких мало транспорту.
Європа крутить педалі
Якщо в Україні культура велотуризму перебуває ще тільки у зародковому стані, то у Європі це — один із найбільш популярних способів пересування. Велокультуру активно підтримує Іспанія, Німеччина, Польща, Франція. Там усе влаштовано так, щоб не тільки зробити дорогу для велосипедистів максимально зручною, але і залучити до такого виду подорожей якнайбільшу кількість людей.
— Насамперед, ми були вражені станом доріг: в Іспанії велодоріжки у кращому стані, ніж в Україні — автодороги, — розповідає голова Спілки малого і середнього бізнесу “Альтернатива”, калушанин Володимир Іваницький. — Приємно дивує також те, наскільки спортивно розвинутою є ця країна: всюди — спортивні майданчики, люди мають можливість грати у футбол, займатися плаванням, багато зранку бігають, і ще більше — займаються велоспортом. Для цього країна максимально пристосована. Найперше — це велодоріжки, по яких рухаються виключно велосипедисти, по-друге — вільний доступ до води, тобто, багато бюветів, по-третє — спеціальні світлофори та стоянки для роверистів. І, нарешті, — можливість орендувати велосипед, якщо немає власного.
Володимир Іваницький повернувся з міжнародного злету спортивного велотуризму, який відбувся в Іспанії. Івано-Франківську область там представляли троє калушан: крім самого Володимира Іваницького, — Мирослав Біляк та відомий у Калуш еколог, і чи не єдиний в нашій області майстер спорту зі спортивного велотуризму Михайло Довбенчук. А, загалом, українська делегація нараховувала близько 50 осіб. Українці потрапили на злет завдяки підтримці польської федерації з велотуризму. І долали складні маршрути у компанії близько 1,5 тисячі учасників із Англії, Франції, Німеччини, Польщі. Злет розпочався з міста Хіхон, що на березі Атлантичного океану. Калуська делегація за день проїжджала у межах 60-90 км. Траси — досить складні: від 3 до 150 м. над рівнем моря. Загалом подолали близько 350 км.
— Ми їздили Піренеями. Траси були досить складні. Від подолання деяких я таки відмовився. А наша делегація ризикнула і підкорила гору висотою 1,5 км. Вони повернулися близько другої ночі, але — з перемогою. Хоча у нас не стояло завдання подолати якнайбільший кілометраж. Кожен мав карту і вибирав, яким маршрутом йому рухатися. Можна було трохи “зрізати” дорогу. Але основна мета у нас була пізнавальна. Ми відвідали музей Філіпа Кусто, маяк на найпівнічнішій точці Іспанії, побачили багато інших цікавих речей, — розповідає Володимир Іваницький.
Поряд із молодими спортсменами у злеті брали участь люди похилого віку, яким понад 70. У основному — європейці. Серед учасників — 10-річна дитина та 20-річні юнаки. Без сумніву, велотуризм — це спосіб життя для людей із відповідною фізичною підготовкою. Володимир Іваницький стверджує, що перед поїздкою до Іспанії “мотав” круги Калушем. Загалом наїздив близько двохсот кілометрів. Проте, і до цього досвід мандрівки на велосипеді у калушанина є. Більше — гірськими дорогами до яких, до речі, і пристосований його велосипед. А от для подорожей обладнаними доріжками підходить ровер із іншими технічними характеристиками. Нині Володимир Іваницький про це вже знає.
— Вдома я користуюся велосипедом, щоб зберігати фізичну форму, — стверджує Володимир Іваницький. — Якщо маю час, то обов’язково у справах їжджу на велосипеді. Загалом, туризмом захоплююся давно, проте, більше — пішим. Зараз відкрив для себе велотуризм — можливість не тільки для фізичного гарту, але, насамперед, для пізнання світу та здобуття нових вражень.
Калушанин розповідає: цього літа йому вдалося ще побувати на злеті у Польщі. Там не тільки крутив педалі, але ще й устиг побачити визначні місця. Польща “просуває” велотуризм, зокрема, коштом Євросоюзу. Але такий спосіб відпочинку та мандрів у сусідів — досить поширений: калушанам довелося зустрічати у Польщі молоді пари, котрі прилаштували до велосипедів своєрідний причеп для 1-річних близнят, і навіть — песика, котрий “мандрував” на спеціальній колясці за своїми господарями. А от сімейні велоподорожі, коли і дорослі, і діти мандрують власними роверами, — звичні картини.
Володимир Іваницький каже, що хотів долучити до активного відпочинку і свою дружину. Нині велосипед, подарований їй, освоює молодша донька.
Переваги і плани
— Велосипед дає чимало способів для пізнання світу, — каже франківчанка Ірина. — По-перше, це — гарантовані пригоди, у яких ти — мобільний у своєму пересуванні. Якщо стає важко, то варто просто збавити темп. По-друге — це широкі пізнавальні можливості: туди, куди можна добратися велосипедом, часто важко зайти пішки і заїхати автомобілем. Крім того, подорожуючи, ти постійно спілкуєшся із людьми, отримуєш багато нової інформації та вражень. І, головне, — велосипедом мандрувати безпечно, недорого і технічно неважко.
Можливо, вже незабаром велоклуб з’явиться у Калуші. Принаймні, така задумка є. За словами Володимира Іваницького, клуб має об’єднати всі види туризму. І стати етапом підготовки до міжнародного злету калушан , який має відбутися в Україні у 2015 році.
Якою ціною?
Подорожувати велосипедом Україною відносно недорого. Приміром, франківчани витратилися тільки на квитки і харчі. Усе спорядження у них уже було. Проте, якщо збиратися “з нуля”, то доведеться передбачити певні витрати. У спорядження, окрім самого велосипеда, треба включити намет, спальники, газові балони і пальник. “Літній” намет коштує у межах 300 гривень, а спальники у теплу пору року можна замінити звичайною ковдрою. Без газових балонів теж можна обійтися, але тоді, щоб приготувати їжу, доведеться постійно шукати дрова. Вартість одного газового балона на 450 мл — приблизно 65 гривень. Проте, не обов’язково купувати нові — можна просто перезаправляти. Таке вміють не всі, але обійдеться це приблизно втричі дешевше. У подорож, розраховану орієнтовно на 20 днів, франківчани брали 4 балони. Для веломандрівки ще бажано мати спеціальні наплічники — так звані “велоштани”, які кріпляться до велосипеда. Їхня ціна — у межах півтисячі гривень. Проте, їх можна пошити і самотужки, як це зробили Ірина з Андрієм. Найголовніший аспект — це велосипеди. Їхня вартість може суттєво коливатися, залежно від того, де й у якому стані вони придбані. Б/у велосипеди середньої якості коштуватимуть у межах 200-300 доларів. “Гірський” велосипед Володимира Іваницького коштує приблизно 600 доларів. А професійні велосипеди “з магазину” можна купити, починаючи від 2 тис. доларів.
Як не парадоксально, відсутність спеціальних умов для велотуристів суттєво здешевлює цей вид відпочинку в Україні. Просто доводиться вибирати, чим пожертвувати: комфортом чи враженнями. Пріоритети у кожного — свої.