Валерій Келестин: “Кандидатам, які хочуть просто писати закони, треба було йти у партійний список, а не на “мажоритарку”

Валерій Келестин, хоч і був тричі обраний народним депутатом, проте на мажоритарному окрузі балотується вперше. Відтак — більше знайомиться з людьми, більше дізнається про округ, більше доносить інформації про себе. Про благодійність, підкуп, підпал і дружбу — в інтерв’ю із кандидатом у народні депутати по ВО №85 Валерієм Келестиним.
Переглядів: 1051

— Валерію Васильовичу, нині виборча кампанія вийшла на свою “золоту” і завершальну середину. Що вже зробили, щоб виграти вибори на окрузі №85, і що ще плануєте?
— Калуш і Калуський район — відома мені територія. У місті вже впродовж кількох років на прийом до мене як народного депутата щоразу приходить до кількох десятків людей. До речі, у Калуші і Калуському районі мене мало знають не тому, що мене не було, а тому, що я ніколи не брав на прийоми громадян телекамери, не хвалився, не показував свою благодійність, свої добрі справи. Завжди вважав, що це просто моя робота, а Боженька на небі все бачить, і рано чи пізно кожному воздасть по заслугах.
Проблеми, з якими до мене звертаються, можна класифікувати за кількома типами: найперше — це ті, які стосуються тяжких життєвих ситуацій, а також ті, які стосуються несправедливості чи байдужості чиновників. Я — член комітету ВР з питань правосуддя та спеціальної контрольної комісії з питань приватизації. Тому можу не тільки зрозуміти і підтримати, але і дати фахову консультацію чи навіть вплинути на ситуацію.
— Чи часто використовуєте статус народного депутата, щоб допомогти людям?
— Можу скористатися своїм становищем для вирішення чиєїсь проблеми. Звісно — у рамках Закону. Не можу впливати на рішення судів, як думають деякі краяни, але можу вказати на юридичні нюанси. Не можу вирішити всіх матеріальних проблем, але можу допомогти. Нині у місті і районі активно підтримую програми розвитку шкіл, дитячих садків, ФАПів, ремонту доріг. Запевняю: 28 жовтня закінчуються тільки вибори, життя — продовжується. І всі ці програми я доведу до логічного завершення. Таку вже маю натуру: не можу — не обіцяю. Пообіцяв — зроблю.
— Чи не є це підкупом виборців?
— Моє гасло є незмінним упродовж багатьох років: конкретні справи важливіші за політичні обіцянки. Завжди роблю реальні справи. Я йду до людей, які потребують підтримки, я готовий допомагати і вирішувати проблеми округу. І роблю це вже зараз. І коли нині читаю інтерв’ю деяких кандидатів, де вони кажуть, що депутат має тільки сидіти у Верховній Раді, то я тоді реально чогось не розумію. Для чого тоді мажоритарна система виборів? Люди хочуть бачити свого депутата, знати його, отримувати вирішення проблем і допомогу. Допомогу не на словах! Саме цей принцип сповідую і його дотримуюся.
І від виборців залежить, чи будемо ми і надалі продовжувати вирішення матеріальних проблем, захист малозабезпечених і соціально незахищених верст населення, допомогу церквам, освіті, культурі, медицині, чи ні.
А кандидатам, які хочуть просто писати закони, а не вирішувати проблеми людей, треба було іти у партійний список, а не на “мажоритарку”. А у списку немає ні людей, ні громади, ні проблем міст та сіл. Інакше виглядає, що, окрім брендів, якими вони поприкривалися, і огульної критики та брехні, яку використовують, їм нічого запропонувати людям.
— Нещодавно у засобах масової інформації прокотилася хвиля звинувачень від одного з кандидатів на Вашу адресу щодо підпалу у селі Пукові Рогатинського району, де живе довірена особа цього кандидата. Ви особисто ніяк не коментували ці події…
— Це нагла і безапеляційна брехня. Очевидно, ця кандидатка не має інших вагомих аргументів, щоб боротися зі мною по-чесному. І пожежники, і правоохоронці визнали: у Пукові ніякого підпалу не було. Довірена особа, на подвір’ї якої трапилася пожежа, має погану репутацію. І про це знають усі на Рогатинщині. Очевидно, крім самої кандидатки.
Взагалі не розумію, чому буквально всіх моїх опонентів хвилює моя скромна персона. Нехай вони говорять про свої справи: що вони зробили у цьому житті, що планують зробити. І бажано, щоб говорили не про віртуальні, а конкретні справи.
— Що пропонує виборцям кандидат у народні депутати Валерій Келестин? Чому, приміром, я як виборець, маю віддати свій голос вам?
— Підемо на каву — і я Вам усе розповім (Сміється. — Авт.). Якщо серйозно, то Калуш узагалі — унікальне місто, зі своєю безкоштовною медициною з одного боку і масштабними екологічними проблемами — з іншого. Упродовж кількох років у Калуш спрямовувалися значні кошти із держбюджету, що дало можливість вирішити частину питань, зокрема — оновити медичне обладнання. Мені приємно, що взяв активну участь у процесах, завдяки яким вдалося забезпечити голосування на підтримку екології Калуша. Буду працювати у цьому напрямку і надалі.
Повірте, коли ти робиш добро, допомагаєш людям, а потім бачиш їхні світлі обличчя, чуєш слова подяки, повагу, бачиш реальні результати своєї діяльності, то отримуєш таке задоволення, що хочеться ще більше робити добро, більше виділяти коштів на благочинну справу.
І, взагалі, я раджу й іншим, зокрема, — моїм опонентам, також спробувати долучитися і започаткувати свою благодійність. Тим паче, що всі вони задекларували мільйонні статки. Адже слово слово “благодійність” означає дійство від Бога.
Нам із міським головою Ігорем Насаликом довелося чимало походити у Києві по кабінетах. Але Калуш додатково отримав 30 млн. гривень на соціально-економічний розвиток, 90 млн. гривень — на зміцнення матеріальної бази медичних установ. Також вирішено питання демонтажу аварійної галереї на ДП “Калійний завод”, що не один рік становила загрозу для мешканців Кропивника та Сівки-Калуської. Через “Нафтогаз України” було профінансовано 5,2 млн. гривень на газифікацію сіл Ріп’янківської сільської ради.
Ще раз стверджую: що пообіцяю — все зроблю.
— І дороги у Калуському районі? Бо ні пройти, ні проїхати…
— Я поїздив районом і дороги будемо робити. Гарантовано. Тим більше — маю надію, що треба буде дуже часто їздити по району.
— Валерію Васильовичу, під час виборів вкотре загострилося “мовне” питання, яке розділило Україну, хоча, на запевнення соціологів, не додало рейтингу ні опозиції, на партії влади.
— Мною вже багато було сказано на цю болючу тему. Можу ще раз запевнити всіх: збереження й укріплення української мови як єдиної державної є моїм незаперечним життєвим принципом та однією з ключових засад моєї передвиборної програми. Адже мова, культура, традиції, духовність — основа Української держави.
— Ваші опоненти закидають Вам і скасування пільг “афганцям” та “чорнобильцям”, і  виплату нинішньою владою низьких пенсій.
— Пенсії справді потребують підвищення. Адже наші батьки і рідні мають гідно зустріти старість і гідно себе почувати на заслуженому відпочинку. Але звідки держава буде платити достойні пенсії, якщо навіть кандидати у  народні депутати декларують трохи більше, ніж 4 тис. гривень зарплати на рік. І це у той час, як вони, вийшовши на пенсію, мали б отримувати мінімум 10 тис. гривень пенсії на рік.
Щодо пільг, то жодних пільг — повторюю — жодних пільг діючий парламент не скасовував. Тому мої опоненти нехай краще представлять людям свої програми, розкажуть, над якими першочерговими законопроектами будуть працювати у Верховній Раді, — якщо я їм дам шанс туди потрапити, звичайно (Сміється. — Авт.), — а не займаються чорним піаром і брехнею.
— Валерію Васильовичу, чимало запитань виникло до Вашої декларації про доходи за 2011 рік, у якій Ви задекларували тільки зарплату народного депутата і будинок.
— З 2005 року я не займаюся бізнесом — там для мене все зрозуміло. Усі мої корпоративні права оформлені на управителя. Ті підприємства, засновниками яких я є, — доволі успішні і мають непогані заробітки. Тому мені вистачає і на родину, і на благодійність.
— Вас звинувачують навіть у  підкупі священиків та церкви. Як прокоментуєте ситуацію?
— Разом із братом Юрієм ми побудували церкву у селі Воронові Рогатинського району. Це рідне село нашого батька. То може і це — підкуп? Церквам допомагав завжди і нехай ніхто не сумнівається: буду допомагати надалі. Я сам — людина віруюча. Досі у серці — зустріч із Папою Іваном Павлом ІІ. З того часу ні на хвилину не сумніваюся: буду робити все для зміцнення віри і церкви у нашому краї.
— Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вручив Вам орден Миколая Чудотворця за благодійницьку діяльність та значний особистий вклад у розбудову українських храмів. Крім того, маєте 3 відзнаки УГКЦ.
— Храмам допомагаю давно і з власної ініціативи. Приємно, звісно, що така діяльність відзначена на такому високому рівні. Але і без орденів допомагав би і надалі. Бо без справ віра слабка.
А такі високі нагороди надихають на ще більш вагомі справи, на розбудову храмів і підняття духовності української нації.
— Ви товаришуєте з Ігорем Насалика впродовж багатьох років. Як нині складаються Ваші стосунки?
— З Ігорком дружу з дитинства. Не перериваю стосунків і нині. Ігор Насалик — унікальний міський голова. Масштаби програм, які він запровадив в окремо взятому місті, вражають. І не тільки за рівнем інформаційної популярності, але — і за рівнем фінансування із міського бюджету. Вірю, що, за допомогою держави, вдасться втілити й адміністративну реформу.
Знаючи Ігоря Насалика, можу з упевненістю сказати, що він не покине свою роботу, поки не реалізує задуманого і запланованого. Йому, як не дивно, завжди вдаються навіть, здавалося б, найбільш нереальні проекти.
— Не зважаючи на статус народного депутата, Ви досі проживаєте з родиною у Рогатині. Хіба не хочеться бути мешканцем столиці?
— Звісно, доводиться жити і в Києві — робота зобов’язує, але Україна для мене починається з матері, з дружини, дітей, з рідного краю. Я пам’ятаю, де я народився, і знаю, що тут буду доживати віку. Тут — мій край. Батьківська хата дає мені сили, віру і натхнення для праці. Тому, де б я не був, за два тижні вже сумую за Прикарпаттям, за Рогатинщиною. Хочеться побачити знайомих, рідних людей, пройтися рідними стежками, одягнути зручний одяг.
Знаєте, як кажуть: всюди добре, а вдома — найкраще. І жити треба там, де народився.
— Очевидно, Валерію Васильовичу, що Вашим оберегом і підтримкою є Ваша родина…
— Моя родина — це моя фортеця і мій душевний спокій. Моя сім’я — це дружина Лариса, син Юрій, котрий навчається у 10-му класі Рогатинської школи, та донька Марта, яка закінчила у Києві факультет міжнародний відносин. Маю брата-близнюка Юрія, з котрим у них — дуже дружні і близькі стосунки. На честь брата я назвав свого сина Юрієм, а брат, у свою чергу, на мою честь, назвав доньку Валерією.
— Якими є захоплення Валерія Келестина? Чи залишається, попри політику, час на відпочинок?
— Як і у всіх людей, у мене є захоплення — це полювання. Хоча на нього у мене дуже мало часу. Адже моє життя — постійний рух: засідання, поїздки, наради…
— Валерію Васильовичу, щиро дякую за відверту розмову. І насамкінець — традиційне побажання нашим читачам.
— Хочу сказати, що за все, що роблю, я готовий відповідати перед родиною, громадою Україною і Богом. Завжди служив і буду служити людям.

Розмовляла Світлана ЗОРІЙ, журналіст