Мандри “Вікон”. Рятують від бід... Архангели

До монастиря, що посвячений святим Архангелам, у невеличке сербське село Прівина Глава, приїжджають люди з усього світу, аби помолитися за зцілення відл смертельних недуг. Скажете — далеко! Проте біди, недуги та безвихідні ситуації в житті примушують людей покидати все і навіть пішки йти через різні країни за порятунком. Випадково і я потрапила у цей сербський монастир, що в Сремській єпархії. Знаходиться він неподалік міста Шит і належить до грона святинь Фрушської Гори, осередком монашого життя Сербії.
Переглядів: 836

Монастир святих Архангелів дещо віддалений від інших святинь гори. Тут, в жіночій обителі, мене зустрічають поважний священик Гавриїл Марич, за духовною порадою та молитвою до якого щороку приїжджають кілька тисяч людей з усього світу, та черниці. Запрошують до скромного столу. Тут такий звичай: подорожнього нагодувати. А при потребі запропонувати нічліг. А вже згодом розпитувати, чому хто і звідки сюди прийшов чи приїхав. Щоправда, тут, у православній святині,  ніколи не питаються про віровизнання, конфесію чи національність. Вважають, що коли людина прибула до обителі, то має для цього потребу.
«Монастир наш тут знаходиться ще з ІХ століття (!),  — розповідає отець Гавриїл. — Під час неспокійних часів князівських міжусобиць монахи, втікаючи від лиха, прийшли в місцину Ліповичі, що поблизу того місця, де зараз монастир. Заснувати святиню вони хотіли якраз в Ліповичах, але сталося не так, як гадалося. Із собою чернеча братія мала дві ікони: Покрови Пресвятої Богородиці та Архангелів: Михаїла, Гавриїла та Рафаїла. Однієї ночі ці ікони пропали. Монахи почали їх шукати і знайшли їх за 10 кілометрів від Ліповиці. Саме там, де зараз знаходиться обитель».
Про заснування святині  є документальні записи в літописах графа Пріви, який володів цими землями. А граф, який свого часу, проїжджаючи своїми володіннями, побачив монахів, сам захотів тут поселилися та ще й чомусь вирішив  стати монахом. За тодішніми закономи, оскільки Пріва був знатного роду, то його й обрали ігуменом. На знак подяки граф віддав монастирю частину своїх земель. Але часи були неспокійні, тому монастир не один раз був зруйнований. А під час одного з нападів убили самого ігумена, графа Пріву. Вороги відрубали йому голову, яку монахи знайшли далеко від тіла і спочатку навіть не могли впізнати кому вона належить. Із сумом споглядаючи на голову, ченці почали розмову між собою, запитуючи : «Чия це голова?» І раптом сама частина тіла відказала: «Прівина голова». З того часу й пішла назва села й монастиря: «Прівина глава».
У святині свого часу зупинялося і приїжджали на молитву багато поважних людей з усієї Європи. Особливо пишаються чернеці тим, що в монастирі зупинявся святий Сава, архієпископ сербський, якого вважають опікуном вчителів і учнів, а в столиці країни — Бєлграді йому посвячений один із найбільших храмів на Балканах. Під час другої святової війни монастир був розграблений, частково спалений. У церкві були... конюшні, а більше 10 тисяч старовинних книг з монастирської бібліотека і дороге церковне начиння вкрали. І, на жаль, нема надії на його  повернення. Ще до 2000 року монастир був у поганому стані, держава майже нічого не виділяла для його відновлення. Усе змінилося з приходом ігумені Софія, з якою до Прівиної Глави приїхав отець Гавриїл. Він з ігуменею та з черницею Ніною почали відновлювати святиню, яка нині є однією з найкращих у всій Сербії. Спочатку вони важко працювали, обробляли землю та молилися. Багато молилися.
Отець Гавриїл та сестри зажили настільки доброї слави, що одного разу тут трапилося справжнє чудо. «Одне старше подружжя прийшло до мене просити помолитися за онучку, яка була хвора на лейкемію, — розповідає ігумен. — Лікарі відправили дитину додому, просто помирати. Я сказав їм, аби вони помолилися архангелам, а я також буду молитися. Таке невинне агнелятко мусить виздоровіти, я це відчуваю». І за молитвами Гавриїла Марича так і сталося. Старенькі на радощах щедро обдарували монастир. Із того чуда оздоровлення почалося відродження святині.
«Ще в одного місцевого селянина дуже боліла голова, проте лікарі не могли нічого зробити із ним, — продовжує розповідь отець Гавриїл. — Я зустрівся з цим чоловіком біля магазину. Він тримався за голову та стогнав. Тоді я запитався: «Що з тобою?». І чоловік пожалівся на свою хворобу». Тоді священик відказав: «Віднині голова в тебе ніколи не болітиме». І в селянина справді минув біль.  Нині сюди зі всього світу приїжджають люди, аби за допомогою молитв отця Гавриїла, отримати зцілення від смертельних недуг. І не лише зцілення. Приїжджають, аби отримати духовну пораду. Їдуть політики, бізнесмени, актори, будівельники, художники, чиновники, лікарі, професори, вчителі, робітники. Сивочолі і зовсім юні. Тут ніхто й ніколи не бере з людей за молитву чи за пораду плату. Кожен привозить чи приносить, що вважає за потрібне. Дають навіть... каву та печиво. Адже і це треба, бо ще жодного прочанина з Прівиної глави не випустили, не нагодувавши на дорогу.
Протягом року монастир відвідують від 10 до 12 тисяч людей. Тут стають поважними бізнесменами ті, хто хотів піти зі світу, як самогубці, родини, які роками не могли мати дітей за рік-два народжують по двоє-троє нащадків, наркомани навіки забувають про дурман. сотні різних зцілень і чудесних перемін життя зафіксовано в спеціальних книгах. Під час мого перебування в святині сюди прибула делегація зі Швеції, приїхадли люди з Хорватії та Македонії. Молилися та розмовляли з отцем Гавриїлом і черницями, які з радістю чекають на приїзд прочан і з України.


Фото Сабіни Ружицької