Конкурс “Кармен” збирає друзів” — спортивне змагання. Довкола — тісно. Батьки молодших конкурсантів фотографують, знімають на камери й “айфони” виступи своїх дітей. У перервах тренери активно консультують підопічних. Дехто навіть — розминається разом із ними. А посередині — танець-мистецтво: розмаїття зачісок і костюмів, страз і пір’я, і все кружляє під музику. Головне — рухатися у такт. Основа правильного танцю — рухатися у ритмі музики.
— Оцінюючи танець, журі, насамперед, звертає увагу на відчуття ритму. Як красиво не танцювала б пара, якщо не потрапляють “у музику” — на чільних місцях у конкурсі такій парі не бути. Звичайно, потім зважаємо на техніку, на взаємодію партнерів. Як і в кожному виді спорту, пара має виконати норматив — певний набір фігур. Проте, у танці головне — не переборщити. Танцюристи діляться, у залежності від віку і від майстерності, на категорії і класи. Тож, якщо танцівники виконують програму вищого класу, то це — серйозна помилка. Танцюючи, слід виконувати тільки ті вимоги, які поставлені, залежно від категорії чи класу танцівників. Трапляється, що тільки через цю помилку пару автоматично відсувають на останнє місце рейтингу, — каже керівник студії спортивного танцю “Кармен” Ірина Балук. — Загалом, танець — надзвичайно точний вид спорту. Це — як гра у шахи: треба точно розрахувати музичні такти, встигати рухатися у ритм музики, і навіть — зайняти такі стартові позиції, щоб пари рухалася на паркеті правильно і доречно.
Студія “Кармен” почала роботу у листопаді 2002 року. Тоді це було щось на кшталт філіалу однойменної івано-франківської студії. Перші вихованці — діти. А вже наступного року хореографи почали набирати дорослих. Бувало, що дорослих пар вміщалося у три групи. Перший паркет, на якому почали займатися вихованці “Кармен”, — у ПК “Мінерал”.
— У ПК “Мінерал” — чи не єдиний у місті справжній танцювальний паркет, дійсно, правильно викладений, який підтримують у належному стані, — каже Ірина Балук. — А це — дуже важливо для танцювальних змагань, і, звичайно, для репетицій. Річ у тому, що бальні танці вимагають ковзання. Тому паркет, однозначно, має бути слизьким. Ковролінове покриття для танців — це катастрофа. Тому, винаймаючи приміщення для студії, у першу чергу, постійно звертаємо увагу на стан паркету. Перед змаганнями часто паркет навіть посипають подрібненими свічками. Цього року у ПК “Юність” цей крок викликав обурення прибиральниць. Проте, у танцюристів — свої рецепти. Віск захищає паркет. А після кількох репетицій такий паркет, буквально, сяє. Хоча, якщо говорити про танцювальний паркет, то у нашому місті належного, напевне, немає. І — не тільки за якістю. Але і за розміром. Уже нині ми могли б влаштовувати значно більші конкурси. Проте, немає місця. Традиційно, паркет має мати прямокутну форму, тобто, довший і коротший бік. У нас же він постійно виходить квадратним. За кордоном, де нам траплялося відвідувати хореографічні змагання, такі конкурси відбуваються у спортзалах, для них спеціально стелиться ламінат. Є місця для відпочинку, і місця для глядачів і батьків. Хоча, і те, що нині Калуш уже вп’яте приймає конкурс — дуже позитивно.
Наразі на рахунку вихованців студії “Кармен” — виступи у Польщі й Угорщині. Красиво танцювати хочуть і діти, і дорослі. І, якщо діти ходять на танці спочатку за бажанням батьків, і тільки в уже пізнішому віці починають осмислювати танець, то дорослі для того, щоб танцювати, мають пройти значно довший шлях. Ірина Балук каже, що з дорослими працювати — дещо складніше. Коли дитина спочатку набуває навички необізнано, а осмислювати танець починає років із 12-и, то доросла людина має танець розуміти спочатку. А, відтак, танцюючи, відпочиває від роботи і буденності. Тому не дивно, що танцями цікавляться немало серйозних дорослих людей. Проте, не кожен може у цьому зізнатися.
— Останнім часом допомагають танцювальні телешоу. Люди розуміють, що танець — це чудово, і хочуть брати приклад із кумирів. Хоча, наприклад, у нас є пари, які танцюють уже 10 років — Софія Мудрик і Денис Ставичний, а є і люди, які танцюють династіями. Донедавна у нас танцювали батьки однієї із дорослих пар. Чоловікові було 60 років. Цього року він, на жаль, помер. Проте, до останніх днів не зміг покинути танець. Його дружина нині танцює танець живота. Часто до нас приходять молодята з тим, щоб “поставити” їм весільний танець. А торік ми з випускниками Калуської гімназії вчилися танцювати вальс. Чимало зі школярів шкодували, що не ходили на танці раніше. Приємно були здивовані і батьки випускників, — каже Ірина Балук. — Проте, основне — не це. Танець — це культура спілкування. Хоча акторська майстерність і є важливою, танець суттєво впливає і на характер, і на світогляд дітей. Серед молодих людей, які займаються танцем, навряд чи можна почути нецензурну лайку. Хлопці навряд чи пошлють дівчат куди подалі, і тим паче, — не піднімуть на них руку. Танці даються взнаки, оскільки вчать елементарним правилам етикету. А цього нині для молоді — бракує. І мені було дуже приємно, коли на концерті з нагоди 10-річчя колективу наші випускники поводилися виховано і граційно. Багато з них продовжують танцювати і надалі. А кілька — навіть обрали танці за професію.
За кулісами танцю
Наразі хореографи помітили, що найважче дається молоді — самба. Складність танцю полягає у тому, що “танцюють” і ноги, і руки, і плечі, і кожна частина — по-різному. Таке під силу не кожному. Хоча, танець має свої складнощі, і вже, напевне, зайве казати, що танцюристи завжди у відмінній фізичній формі, вони завжди мають гарно виглядати. А це і в хореографії — недешево. Тож, віддаючи дитину на танці, слід пам’ятати: тільки спеціальне взуття наразі коштує поза 300 гривень. Це — найдешевше. Найдорожче, британське, — за тисячу гривень. Взуття внизу підбите спеціальною шкірою, яка і забезпечує максимально комфортне ковзання танцюристів на паркеті. Якщо танцює хлопець чи чоловік — витрати дещо менші. Якщо фрак шити за кілька тисяч гривень калуські танцюристи поки що не наважуються, то сукні для танцюристок верхньої цінової межі, практично, не мають. Одяг для танцюристів, до речі, чітко регламентований: за програмами — стандартною та латиноамериканською, а також — за віком. Дівчатка до 12-и років танцюють у однотонних сукнях “за обмеженням” — без декольте, вирізів на спині, а також — довжиною за коліно, без прикрас. Після 12-и років сукня залежить від фантазії. Ціна пристойної сукні — 3-4 тис. гривень. Останній “писк” моди — плаття, розшиті кристалами “Сваровскі”. Не менше мороки — і з зачісками. Перед конкурсом майстер-клас для батьків танцюристів давав професійний перукар. Тож, мами знають, як заплітати доньок і причісувати синів. Дорослі категорії робили зачіски у стилістів. Саме зовнішній вигляд пари може бути “золотою акцією”. Якщо дві пари танцюють рівно й у журі виникає сумнів, кому віддати перемогу, вирішальну роль відіграє саме імідж партнерів.
Якщо конкурси проводити часто, навантаження на гаманець — помітне. Однак, наразі охочих танцювати — прибуває. Нині у студії “Кармен” займається за 90 танцюристів віком від 5-и до 60-и років. Ірина Балук твердить: у те, що справа проживе 10 років, не вірила.
— Я постійно танцювала. Тому, здобувши спочатку майже технічну спеціальність, все одно обрала за справу життя — танець. Навіть із чоловіком познайомилася, танцюючи. Тому розумію, що танець — це ще й емоція. І тому нині намагатимуся більше звертати увагу на акторську майстерність. А, загалом, танцювальних забобонів викладачі студії “Кармен” не пригадують. Головне — добре виспатися перед конкурсом, — радить Ірина Балук.
Цього року калуську студію вперше представляли “сеньйори” — старші за 18. До того часу, переважно, свої танцювальні навики демонстрували на тематичних вечірках. Хоча, чи не на кожному конкурсі калуська “Кармен” посідає чільні місця. Цього року калушани стали кращими відразу у п’яти категоріях: діти 5-7 років — пара Дмитро Романів — Катя Чура та Ярослав Лилак – Мілена Гостєва; юніори початківці 1 — Сергій Хацевич — Марія Сєрова; ювенали Е-клас — Ігор Рига — Ліза Романів; ювенали Д-клас — Юрій Савчук-Анна Вінницька; юніори 2 Д-клас — Денис Ставичний — Софія Мудрик.
Конкурс — перевірка сил на початку року. Надалі вихованці “Кармен” очікують на ще більш серйозні змагання у Рівному, які можуть вивести їх на всеукраїнський рівень. А ті, кому більш до вподоби сучасні танці, чекають на лютневі змагання із хіп-хопу, які відбудуться у Києві. І — неправда, що на танцях не ставлять оцінок. Наприкінці кожного навчального року — своєрідний іспит. А відпочити можна у спеціальних танцювальних таборах, де тільки тренування тривають по 9-10 годин на день.Головне — знайти свій танець.