Василь Марущак: “Гурт “Цвіт кульбаби” творить музику, для українського слухача, щоб показати українську культуру і традиції”

Гурт “Цвіт кульбаби”, схоже, дійсно взяв за основне правило бути на сцені такими ж, як вони і є у житті. І тому, прослухавши нехай навіть кілька пісень, відвідавши хоча б один виступ гурту, відразу розуміємо, що перед нами — веселі щирі хлопці. Ті, кого називають “простими”. Четверо учасників гурту називають себе галицькими “фраєрами”. Хлопці співають принципово українською мовою, мають стиль, водночас, близький для тисяч молодих українців, і — такий, який відрізняє їх від сотень інших гуртів. Про “просте” розуміння української культури — лідер гурту “Цвіт кульбаби” Василь Марущак.
Переглядів: 816

— Василю, ти стверджуєш, що “Цвіт кульбаби” передає на сцені образ сучасних українських фраєрів. Одне з перших визначень цього слова інтернет-словники пов’язують із лексиконом кримінальних кіл, переважно — російськомовних. Тож, чи варто говорити про “українських фраєрів”? Хто для тебе — “український фраєр”?
— Розпочали з цікавого запитання. Відразу пригадую собі 1980-90-і роки — роки мого дитинства. Тоді “фраєрами”  називали сміливих, модно одягнених хлопців, які мали авторитет серед своїх ровесників колег. Кожен із них мав кохану дівчину, але і був готовий  захистити будь-коли і будь-де інших дівчат від хуліганів. До речі, у той час було модно носити піджаки у клітинку, кашкети.
Можливо, слово, і справді, має походження із лексикону кримінальних кіл, проте, за цей час воно, насправді, трансформувалося, втративши свій “відтінок”. Тому “українські фраєри” з “Цвіту кульбаби” жодного стосунку до криміналу не мають. І слово “фраєр” для нас — означає “вільний хлопець”. Хоч і кожен із нас, музикантів, має сім’ю, але гурт  “Цвіт кульбаби” є вільним. Це означає, що ми творимо музику, яку хочемо, і щоб вона була  доступна як дітям, так і дорослим. Тому ми обрали сценічний образ “українських фраєрів”: сміливих, чесних, веселих, і, сподіваюся, модних.
— Звичайно, важко створити якісну музику, яка задовольняла б запити всієї аудиторії. Чи маєте “збірний” образ свого шанувальника? І що більше хочете донести до свого слухача — просто пісню чи шоу?
— Ми виступаємо в Україні і за кордоном. І аудиторія різна: від дітей — і до людей похилого віку. Думаю, це пов’язано з тим, що у нашому репертуарі є і веселі, і сумні пісні, і сучасні композиції, і — давніші. Наприклад, пісня “Козак”, у якій ідеться про козака, якого чекає мати з війни, а він не повернувся. Пісні “Рижа”, “Сеньйора”, “Зозулька”, “Катерина” полюбляє молодь. Тому ми творимо музику, насамперед, для українського слухача,  якому  хочемо показати українську культуру, традиції. Але з досвідом переконуємося, що і за кордоном слухачі також люблять українську музику.
Водночас, вважаю, що музика та шоу  — невід’ємні речі. Публіка буває різною, однак, усі чекають від концерту лише позитиву. А по закінченні концерту люди мають бути задоволені. Тож, артист повинен повністю викладатися на сцені. І тому скажу чесно: ми віддаємося на всі 100% улюбленій справі!
— Ти наголошуєш на тому, що співаєте і співатимете виключно українською. Ви ніколи не планували ще більше звузити коло своєї творчості:  до чогось винятково прикарпатського, якщо не гуцульського, то, скажімо, бойківського, яке — ближче до нас, і, можливо, буде більш оригінальним? Ви живете в Івано-Франківську, і чи вважаєте, що місто відрізняється від інших міст?
—  І надалі  наголошуватиму, що “Цвіт кульбаби” буде писати і співати пісні виключно українською мовою. У нас є достатньо власного “матеріалу”, якому потрібно дати життя вже зараз.
А щодо гуцульських чи бойківських пісень, то це — варіант. Усе — можливо. Просто над цим ще не думали. Якщо рідний край має таку унікальну багату культуру, етніку, то, у принципі, це варто показувати. Тим паче, що запит на народні й етнічні пісні — великий. Думаю, що у цьому плані Івано-Франківськ і вся західна Україна, взагалі, відрізняються від решти областей України. Ось у нашому репертуарі є українські народні пісні. Усюди на заході Україні, де ми виступаємо, молодь співає разом із нами. Це — дуже приємно. Що стосується інших міст, то там, на жаль, немає такого результату. І,  взагалі, тепер російська попса заполонила як теле-, так і радіоефіри. І це — дуже сумно. І українські артисти, думаю, мають протистояти такій тенденції, пропонуючи слухачеві чи глядачеві українську творчість.
— Перед виборами ми бачили, по-перше, наступ на українську мову. З іншого боку, саме цей час дав можливість для артистів і дещо поліпшити матеріальне становище, підтримавши одну з політичних сил чи кандидатів. Чи брав “Цвіт кульбаби” участь, і чи готові ще брати, в акціях на підтримку української мови? Чи пропонували вам підтримати якусь із політичних сил, і чи вважаєш таку роботу прийнятною для митців?
— На жаль, ми не брали участь в акціях на підтримку української мови. Просто не надходило таких пропозицій. Але, однозначно, ми готові підтримати цю акцію, якщо нас запросять! Тим паче, що, як уже йшлося, ми співаємо виключно українською мовою.
А ось пропозицій підтримати політичні сили чи кандидатів до парламенту — були, але ми чемно відмовилися від усіх. Підтримка певної політичної сили — це звичайна робота для артиста. Але кожен повинен сам вирішувати, чи зголошуватися на такі пропозиції, чи — ні.
— Назва твого гурту — квітка. Чи доводилося отримувати на концертах від фанатів кульбаби чи подарунки зі зображенням цієї квітки?
— Ні симпатії, ні цікавих випадків, пов’язаних із цією квіткою, не було. Постійно наголошую: назва гурту прийшла спонтанно. Квітка приснилася вві сні — на 1 квітня. Букетів кульбаби на виступах не отримували. Можливо, через те, що квітка цвіте у певний невеликий проміжок часу. Тому дарують, переважно, квіти, які можна купити “круглий” рік. А що стосується подарунків, то дарували кілька картин із кульбабами, листівки, плетені браслети, і ще якісь дрібнички.
— Ти запам’ятовуєшся глядачам і тим, що постійно виступаєш у кепці. Чому цей предмет гардеробу незмінний у сценічному костюмі? І чи у житті — без кепки — ти — інший?
— Кепка це — мій талісман, і без неї я на сцену не можу вийти. Тому на концертах вона — постійно зі мною. Не думаю, що на майбутнє зміню кепку на інший головний убір.
Мені дуже пощастило, адже я поєдную улюблену роботу з хобі. Тому музика і є основним й улюбленим моїм заняттям! Тому не маю іншого визначеного захоплення. А от відпочити активно — люблю. Намагаюся раз у місяць виїжджати у гори.  Ще у дитинстві, як  і всі діти, колекціонував значки, фантики і різні дрібнички. Пристрасть до колекціонування — не зникла. Тільки тепер я  скуповую сорочки-вишиванки, піджаки та — кашкети!
— Дякую, Василю, що поділився секретами і позитивним настроєм!

Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст