Тепло Морозихи

Хата баби Морозихи під самим  лісом. Туди веде маленька стежечка. З усіх боків п’янить запах лікарських рослин, які самі тут насіялися, ніби знаючи, що їх збиратимуть та сушитимуть на допомогу людям. Міського жителя одразу здивує велика дерев’яна брама та високий кам’яний паркан, що зусібіч оточує хату.. Але для місцевих селян такі обійстя давно не дивина. З правіків тут будували міні-фортеці. Аби звірина не забігала та й заздрісники не шкодили.
Баба Параска сидить на ліжку. В руці молитовник. Ледь ворушачи губами, поважна пані звертає допитливий погляд. Тихо просить зачекати, допоки молитву закінчить. Біля неї молода жінка з дитиною. Приїхали аж з…Дніпропетровщини. Жінка сама лікар, каже, що допомагатиме бабі Парасці та й сама прадавні покутські знахарські премудрості перейматиме. А Морозиха якраз молитися закінчила. «Господь та Пресвята Марія з вами! Будьте багаті духовно і матеріально», — каже бабця Параска і… цілує мене в руку та прикладає її до  свого чола. Згодом жінка розповіла, що це давнє вітання-благословення дозволяє їй одразу відчути, з якими думками та проблемами прийшла до неї та чи інша людина. Через прикладену до чола руку Морозиха відчуває енергію та біль відвідувача.
Знахарювати жінка розпочала  ще в дитинстві, навчилася від  своєї 97-річної бабця Явдохи. Тоді родина дівчинки жила в іншому селі, Кунисівіх. У батьків було четверо доньок. На початку минулого століття для небагатої селянської родини це неабиякий клопіт, адже дати всім дівчатам належне придане не було за що. «Ви за Парасю не бійтеся, — казала батькам дівчинки бабця Явдоха, яка була знахаркою. — Вона сама собі на шматок хліба заробить, і добра доля в неї буде, хоча й нелегка. Але її Бог та Пресвята Марія дуже люблять». Сказала і напророкувала. «Мої сестри до роботи беручкі, до жартів, до сміху, — розповідає Морозиха. — А я тиха була, несмілива та допитлива. Все біля баби Явдохи ходила, придивлялася, як вона трави збирала, сушила, які молитви відмовляла на поміч людям».

У 19 років Параска вийшла заміж. Переїхала до чоловіка в Раковець. Через три роки почала допомагати місцевим жителям. Працюючи прибиральницею в школі, спостережлива жінка одразу помітила, що одна з учениць тримається за живіт. «Мене шлунок болить,—заплакавши, пожалілася дитина Парасці. «Ти маєш допомогти», — згори почувся голос, але навколо нікого, лише зарюмсана дитина. «Я в думках помолилася і почала руками по животі водити, — розповідає про свій перший знахарський досвід раківчанка. — Не знаю звідки й сили взялися і розуміння того, що і як я повинна робити.
Свого дару Морозиха… боялася і соромилася, адже за радянських часів  за таку допомогу можна було й за грати потрапити. Та Господь беріг знахарку, навіть поважні чиновники та міліціонери крадькома до неї своїх дітей та батьків привозили. А Параска нікому не відмовляла і ніякої плати за лікування не брали. Адже жінка на все життя запам’ятала наказ-прохання бабці Євдокії: НІКОЛИ НЕ БРАТИ ГРОШІ ЗА ЛІКУВАННЯ ТА МОЛИТВИ. Бо за це вже є на небі нагорода. Щоправда знахарка просить, аби ті, хто одужав, молилися за себе, церков не оминала, а їй лише казали: «Нехай Бог всі гріхи прощає».
З того часу своїм «пацієнтам» Морозиха давно лік втратила. Імен також не пам’ятає. Каже, що це не важливо, бо кожен вже в її серці та молитвах Щоправда показує кілька фотографій щасливих та усміхнених дітей, зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Вони вже мали бути в небі з Ангелами. Проте їм ще жити та жити, своїх дітей та внуків народжувати, а через людську заздрість ат недбальство, були би пташенята вже в могилі». Жінка нікого не звинувачує. Бо кожен осуд це гріх. Якщо людина ви здоровіла, то треба багато молитися, і не хвалитися одужанням, лише Господу дякувати».
Після масажу для так званого  «вправляння» внутрішніх органів та хребта, жінка дає хворим випити свяченої води. Згодом нахиляє вухо і «слухає» організм. Мовить, що не лише чує «шум хвороби», а згодом і бачить її. Як саме — Морозиха воліє не розповідати. Сотням людей баба Праска допомогла при защемленні нервів, запаленнях підшлункової залози, хворобах печінки, нирок, сечового міхура і т ін.. при лікування хребта жінка бере за кожен палець...ноги. саме там вона «бачить» проблеми на спині. Таке видається дивним, але самі лікарі підтверджують, що баба Параска доволі точно ставить діагноз. Щоправда не всі хвороби вона назвати може, але де вони локалізовані визначає не сугірше ультразвуку.
У маленькій бічній кімнатці — сотні рослин. Тут бабця готує трав’яні збори для купелі немовлят, заспокійливі суміші, трави від простуди та різних недуг. Усі рецепти Морозиха бере із «Травника» 1830 (!!!) року видання. Проте всі трави мають бути посвячені. «Кожен зело (лікарська рослина) має зриватися у певний період часу, кожен корінь викопаний в той день, що дає йому найбільш цілющу силу»,—повчає жінка. Та головне молитва і велика віра в те, що все дане Богом на землі людині для лікування повинно допомогти.
Є у бабці дар передбачення. Щоправда користується ним бабця нечасто. Лише тоді щось людині сказати може, коли ясно бачить. Жінка мовить, що особливо майбутнє видно у дітей, бо вони ще злобою та брехнею незаплямовані. Біля їхньої голови Бог час відкриває. А ще їдуть до Параски звідусіль за… благословенням. Для кожного у неї своє слово.

Фото Сабіни Ружицької