Калуські фанати авіамоделізму — з нагородами після змагань у Тернополі. Посередині — Іван Костюк, чемпіон Кубку України У підвалі ТЕЦівського будинку міліція виявила безпритульних підлітків. Хулігани мали при собі моделі літаків. Влада вирішила, що найкращим методом перевиховання стане розвиток та поглиблення їхнього захоплення. Так, більше, ніж 40 років тому, у Калуші виник перший гурток із авіамоделювання. Перший керівник гуртка Михайло Шолом досі може розповісти про кожного зі своїх учнів, хоча за 4 десятиліття їх було немало. І запевняє: моделювання літаків, ракет, кораблів — не лише захоплення, а, швидше, діагноз.
У відділі технічної творчості Центру науково-технічної творчості учнівської молоді працюють гуртки авіа- та судномоделювання, у яких конструюють планери, кордові моделі, кораблі, і навіть — підводні човни.
Серйозне захоплення серйозних дітей
— На початку навчального року гуртки наповнюються новими учнями, — розповідає викладач гуртка “Авіамоделювання” Андрій Семенюта. — Особливо великий наплив починається після того, як ми проводимо випробовування моделей. Згодом залишається приблизно третина. Але про них уже можна стверджувати, що вони — стануть фанатами.
— За час роботи у гуртку, — розповідає викладач гуртка “Судномоделювання” Орест Галишинець, — я вже помітив “залізну” закономірність: фактично, всі наші учні стають студентами вишів. Тому, що технічна творчість — це не просто захоплення, а і напрацювання вольових рис характеру, терплячості та вироблення системності у роботі. Якщо дитина витримує випробування моделюванням, за її подальше майбутнє можна не хвилюватися.
Сподіватися на те, що після кількох перших відвідувань дитина опанує складні моделі літаків чи суден — не варто. Адже практично весь перший рік навчання проходить у становленні “чоловічих” навичок.
— Спочатку ми вчимо хлопців користуватися інструментами, читати креслення, пиляти, шліфувати — одне слово, всьому, що потім згодиться не тільки на гуртку, але й у повсякденному житті. Їх страшенно тягне до верстатів — якщо не попробувати, то хоча б подивитися. Проте, починати роботу зі “станків” ми також не дозволяємо: це все одно, що починати вирішувати задачу не у зошиті, а за допомогою комп’ютерної програми, — резюмує Орест Галишинець.
Опанування моделювання залежить, насамперед, від характеру та наполегливості дитини. Є такі, які просту модель роблять упродовж року, а є окремі, у яких за приблизно такий же період виходить складна задача.
У шліфуванні деталей потрібно мати залізне терпіння. Викладачі розповідають, що інколи хлопці можуть кілька годин працювати над деталлю, а потім — пошпурити у смітник. Бо вийшло — недосконало.
— Буває, що під час випробувань модель ламається — такі випадки досить часті. Дитина сидить, шморгає носом, і я її розумію: на те, щоб зробити літак, пішла маса часу, зусиль й енергії. Звісно, легше придбати іграшку у крамниці, зламалась — викинути. Але знаю, що наших учнів до купованої забавки не тягне ніколи. Бо куплене ніколи і не цінуватиметься так, як зроблене власними руками, на яке витрачено стільки власних сил.
Ідеї для своїх моделей учні технічних гуртків часто черпають зі спеціалізованих сайтів. Із новинками вони приходять до викладачів і часто впроваджують їх у життя. Креслення опановують також за допомогою комп’ютерних програм. Моделювання не є дешевим захопленням. Початківців гуртки забезпечують практично всім необхідним, а от учасники різноманітних змагань уже змушені самотужки дбати про досконалість своїх моделей. Двигуни, паливо, інші деталі, переважно, замовляють через інтернет. Викладачі зізнаються: на моделювання також тратять частину своїх заробітків. Бо це вже давно переросло з хобі у заняття, з яким пов’язане життя. Попри те, що чоловіки, переважно, мають постійні місця роботи, викладання у технічних гуртках сприймають, швидше, не як джерело заробітків, а — як частину свого життя. Адже у гуртки прийшли ще у шкільному віці, не зумівши “позбутися” свого захоплення і досі.
Серйозніше не буває
Авіамоделювання є не тільки заняттям для душі — насправді, досягнення у цій галузі відслідковуються та фіксуються на рівні із досягненням у сфері космічних кораблів. У радянську добу авіамоделювання розглядалося як хобі, що культивувалося у центрах юних техніків. Нині ж воно розвинулося в окремий вид спорту і має чимало класів і підвидів: починаючи від планерів і закінчуючи радіокерованими моделями. Загалом існує 5 категорій: вільнолітаючі (так званий F1 клас), кордові (F2), радіокеровані (F3), моделі-копії (F4) та радіокеровані з електродвигунами (F5). Кожна із цих категорій має по кілька підвидів. У Центрі розвивається 7 підвидів моделювання: це вільнолітаючі, таймерні та з гулкомоторними двигунами (клас F1), швидкісні, пілотажні, гоночні та моделі повітряного бою (клас F2). Перевага надається кордовому авіамоделюванню. Кордові моделі передбачають двигун і керуються пілотом із землі. У категорії кордових — чотири класи, у кожному з яких пріоритет віддається або швидкості, або маневреності. “Швидкісні моделі” та “гоночні” мають бути максимально швидкими. Пілотажні або “акробатичні” — для фігур вищого пілотажу і передбачають високу маневреність. Ну і, зрештою, “повітряний бій”. Він поєднує швидкість і маневреність.
Найдорожче робити “копії” — точні оригінали відомих прототипів. Вихованець гуртка “Судномоделювання” Дмитро Ходін до такої моделі взявся одразу ж по приході у гурток, і — зробив за рік. Хлопець сконструював копію ботіка Петра I (човен, на якому Петро I навчався кермувати. Судно дісталося йому від двоюрідного брата його діда — Микити Романова. — Авт.). Модель цього року на всеукраїнській виставці “Наш пошук і творчість — тобі, Україно!” завоювала I місце.
Але це — не єдине досягнення юних техніків. Так, цього року авіамоделісти вже побували на змаганнях у с. Радча Івано-Франківської області, на учнівських змаганнях у Тернополі, Міжгір’ї та — у Жовкві. Учень гуртка авіамоделювання Іван Костюк у Тернополі здобув третє командне та друге особисте місце (до команди, крім Івана Костюка, увійшли Роман Дудинський та Тарас Кнігініцький. — Авт.). У Жовкві, де проходив Кубок України, Іван Костюк посів I місце.
— У гуртках спортивно-технічного та початково-технічного профілю відділу технічної творчості Центру працюють ентузіасти, які, переважно, мають, постійне місце роботи, проте суміщають його із роботою із дітьми, — розповідає завідувачка відділу технічної творчості Центру Ірина Медянник. — Їхні учні постійно беруть участь в обласних змаганнях з авіаракетоспорту, і на рівні області завжди добре виглядають. Приміром, за підсумками всеукраїнської виставки “Наш пошук і творчість — тобі, Україно!” та Всеукраїнської виставки робіт з початкового технічного моделювання, учні Центру здобули 8 призових місць. Щороку у Калуші проводяться змагання з початкового технічного моделювання, які фінансує як управління освіти, так і спонсори. Постійно нам допомагають підприємці Володимир Романишин, Богдан Стефанишин, Віталій Кінаш, Володимир Іваницький. Частково завдяки їхній допомозі нам вдалося оновити матеріально-технічну базу.
Загалом, фінанси стають тим гальмівним елементом, який не дає авіамоделістам можливостей до вільного розвитку. Серед спонсорів, які сприяють розвитку моделізму у Калуші, є такі, які самі “вийшли” із цього середовища. Один із підприємців, який постійно матеріально допомагає, сам практично щодня відвідує гурток — будує власні моделі. Викладачі гуртків нині шукають таких же ентузіастів, які можуть матеріально посприяти розвитку технічної творчості у Калуші.
Роман Дудинський захищає свою модель на техніко-технологічній виставці в університеті Василя Стефаника
Іван Костюк, учень ЗОШ №10, чемпіон Кубку України з авіамоделювання (повітряний бій):
— Прийшов у гурток авіамоделювання “за компанію” із другом, коли виповнилося 8 років. Друг уже не займається, а я — залишився. Починав із простеньких контурних моделей, тепер мене цікавлять моделі повітряного бою. Свої знання постійно вдосконалюю на змаганнях — там ми обмінюємося досвідом та черпаємо нові ідеї. Трохи допомагає знання комп’ютера, бо креслення виконую у програмі AutoCAD. Проте, найбільше все ж дає спілкування із однодумцями — так виходить, що друзі у мене також із цього середовища. Батьки позитивно ставилися до мого захоплення. До цього року. Бо нині я навчаюся у випускному класі і мушу багато часу приділяти урокам. Все одно виходить так, що на авіамоделювання у мене йде більше часу, ніж на навчання: займаюся приблизно по 2 години щодня. Беру участь у змаганнях, проте, не в усіх, у яких хотілося б. І найперше — з фінансових причин. Так, на одне змагання потрібно мати 2 двигуни для моделі, а це — значні витрати. Крім того, на змаганнях модель, зазвичай, пошкоджується, треба витрачатися на ремонт. Взагалі, “серйозним” учасникам змагань на рік “йде” 50-100 моделей. А це — витрати на комплектуючі до них. Двигуни для своїх моделей замовляю у Харкові. Пропелери робимо самі. Завдяки Оресту Галишинцю, ми виготовили спеціальні форми і самостійно відливаємо деталі. Це дозволяє нормально економити, оскільки пропелери є тими складовими літаків, які ламаються найчастіше. Хоча зробити форми також вилилося у копійку.
Своє майбутнє планую пов’язати із будівельною спеціальністю і маю вже мінімальну підготовку: вмію читати та робити креслення. Курс — на Львівську “політехніку” або ж Київський авіаційний інститут. Авіамоделювання покидати не збираюся.