Майстер із Прикарпаття виготовляє... покутське нецке

До маленької хатини снятинського Сковороди (саме так називають  пана Василя у рідному містечку) дорога неблизька. Але, схоже, що талановитого дивака тут знають усі, й тому радо показують, де він живе, не забуваючи сказати, що такого майстра, письменника й філософа ще й пошукати.
63-річний господар зустрічає нас, сидячи на порозі. У руках маленький різець, а навколо розкидано чудернацьке коріння. Вітаючись, каже, що ніякої слави йому не потрібно, бо все це марнота марнот, а тільки ось творіння рук людських справжні та житимуть ще багато років.
„Кожна фігурка — то своєрідний оберіг, — мовить, не полишаючи вирізати мініатюрне дерево, пан Паляницин,—але спочатку нецке мали тільки утилітарне призначення. У XV сторіччі це були просто палички або гудзики, прикріплені до шнурка. Навіть, коли дослівно перекласти з японської “не-цуке”, то це означає „корінь, що прикріплюється”. Маленькі фігурки з кісток та дерева використовували також і прикріплення папуші з тютюном чи коробочки для ліків. Пізніше традиція поширилася й на Європу, але мініатюрам звірят, людей та божків почали надавати культово-містичного значення. Дотепер вважається, що,коли носити із собою ту чи іншу фігурку, то можна привернути гроші, удачу в бізнесі, коханні”.
Виготовляти нецке Василь Паляницин  розпочав не з добра та не з натхнення. Каже, що після смерті матері у тяжкі повоєнні час не було що їсти, тому й хлопчаком розпочав ліпити із глини мініатюрки, а потім продавав чи обмінював на їжу. Ліпив усе, що бачив навколо, і не думав про мистецтво чи канони. Пізніше фігурки, що оживали у тендітних дитячих руках ніби промовляли до Василя.
„Не дивуйтеся, але це справді містика, — сміється покутський майстер. — Буває, що хочу почати щось робити, а мене ніби щось не пускає. Мовляв, ще не час, аби та чи інша мініатюра народилася. А інколи, щоб закінчити одну роботу потрібно кілька років. Образ ховається. А мине трішки часу — і щось таке покажеться у маленькому шматку дерева, що не надивуєшся. Здається, що от-от фігурка усміхнеться та зійде із дерев”яного міні-постаменту”.
Образи у Василя Паляницина різні, але переважно вони глибоко симовлічні та надзвичайно філігранно зроблені. Скажімо, позаду змія з крапатських легенд, що розміром з кулачок немовляти, Василь Паляницин примудрився вмістити 32 (!) тварини. Щоб їх усіх розпізнати, треба витратити чимало часу.
„Не важливо, що чи кого я зображаю, — розповідає покутянин, — адже у цих фігурках головне навіть не зовнішній вигляд, а творчий почерк та душа автора, його емоції, відчуття, настрій, з яким він приступив до роботи і який втілив у 3-4 сантиметровій фігурці”.
Для  нецке снятинський Сковорода використовує різний матеріал: дерево, переважно черешню або ясень, омите річковою водою коріння, камінь, риб”ячі кістки, метал. Відповідно до матеріалу підбирає й інструменти та спосіб виготовлення. „Кістку можна різати будь-як, а дерево тільки в одному напрямку, бо розколюється, — показує майстер. —Тому різці я також виготовляю сам. На одну мініатюру потрібно декілька штук. Пригадую, як для однієї роботи з агальматоліту (мінерал) треба було 150 різців з циганських голок”.
За своє життя Василь Паляницин  виготовив більше тисячі фігурок. Понад 500 справжніх шедеврів зараз зберігається у старенькій господі снятинця. Пан Василь каже, що про багато робіт він уже й забув, тому що щедро їх роздаровував. Продавати якось не може, бо нецке, ніби його діти. „А за скільки ви продасте дитя, що є вашою частинкою?”, — серйознішає пан Василь і дарує на прощання кілька корінців у вигляді пташки. Каже, що це символізує працю і щастя.