Подарунок з України — віднайдена родина

За великим щедрим столом зібралася уся родина. На столі фото, на очах сльози та спогади. «Моя мати не дожила до того часу, аби побачити свого брата, — каже Ірена Язініцка, мати Єви Голяк. — Я народилася на Прикарпатті. Звідти походить моя родина. У моєї мами Антоніни були ще брат Юзеф та сестра Софія, які  залишилися у радянському пеклі. А нам з ненькою вдалося потрапити до Польщі. Знаю, що тітка незабаром померла, а з дядьком мати ще довго переписувалися, слали посилки та підтримували один одного. Згодом листи стали надходити все рідше і рідше. Ніхто не знав, де він, що з ним».

Внучка тримає портрет прадіда

А віднайшла українську гілку родини донька Ірени. Під час першої подорожі з чоловіком та дітьми в Україну  кілька років тому вона поцікавилася, чи не можна поїхати на Надвірнянщину, можливо, там ще залишилася живою родина дядька, Юзефа Лазарука. Опинившись на сільському кладовищі та розшукуючи могили, Голякам пощастило віднайти дядькову доньку.
Здивуванню радості та сльозам  не було спину. Тепер в Лоєвій щодня  чекають на вісті від незнаних, але рідних. «Мій батько рано пішов з дому, — розповідає донька Юзефа Марія. — Мій дід одружився вдруге, а мачуха не сприйняла його та сестер. Ось і поневірялися , бідні, де хто міг». Юзеф з родинного Маріамполя опинився аж у містечку Делятин. Метикуватого хлопця запримітив місцевий священик. Так польський сирота став різьбити  речі для церкви. У родині священика він і знайшов свою долю: вподобав дівчину, яка вишивала для ікони. Незабаром юні закохані побралися.
Часи були важкі. Юзефа у війну забрали на роботу до Челябінська. Та він втік звідти до своєї донечки Марії, яка нині вже поважного віку і не стримує сліз, коли згадує про найкращого і найдобрішого в світі батька. Чоловік заледве врятувався від холоду, голодної смерті та диких звірів в тайзі. Сім днів харчувався одними ягодами. Згодом його спіймали, хотіли віддати під розстріл, але щось там наплутали, і незабаром Юзеф щасливо повернувся додому. «Напевно Бог беріг його для сестри, яка безперестанку молилася за братика у Польщі, для мене та моїх діток», — каже бабця Марія.
Її, улюблену дочку, чоловік вчив читати та молитися польською. Казав, аби ніколи не забувала свій рід. Марія виросла, одружилася, народила та виховала двох синів, має чотирьох онуків. Усе життя пропрацювала на залізничній станції. Уже давно на вічному спочинку батько, та жінку увесь час непокоїла доля тітки Антоніни. Де вона? Чи жива? Що роблять її діти? На жаль, змоги зустрітися з польськими родичами пані Марія ще донедавна не мала. Але Бог допоміг — і родичі самі її віднайшли.

Ірена Язініцка з внучкою Йоанною пише листа кузині Марії, поруч Юліан та Єва Голяки

«Ти моя єдина двоюрідна сестра по матері, — читає бабця Марія, витираючи сльози лист матері Єви, Ірени Язініцкої (доньки тітки Антоніни). Зараз я з чоловіком живемо у Новій Руді, мені 76 років, а чоловікові Станіславу, який походить з Львівщини — 79. Ми обоє працювали вчителями. Маємо дві доньки: Єву та Малгожату. Остання, на жаль, молодою померла. Єва має чотирьох дітей, а її чоловік Юліан працює в органах самоврядування. Мати Антоніна, твоя тітка, померла у 1989 році. Вічна їй пам’ять, а з тобою, дорога сестричко, сподіваюся, вже не загубимося».
Тепер сестри радять усім, хто ще не згубив надії віднайти родину в обох країнах. Треба зробити тільки крок назустріч, і доля подарує шанс бути знову разом.