— Серед нашої групи є “дівчата” і “хлопці”, яким — поза 70 років, — жартує турист Олександр Підліснюк. — Туризм — наше давнє захоплення. Тому вибратися у гори не становить труднощів. Щоб тільки вільний час був, і — щоб не було проблем із транспортом. Самі гори долаємо пішки. Хоча, сказати, що сходили всі Карпати, не можемо. Раніше часто їздили у район Осмолоди, бо туди неважко було добратися. Нині все частіше ходимо на Закарпаття. А останнім часом поставили собі за мету “взяти” всі карпатські вершини, яким — за 1700 метрів. Таких у Карпатах, напевне, — більше 50-и. Особисто мені залишилося здолати 6. Декому з нашої групи — ще менше. Іноді жартуємо, що, коли нам виповниться по 80, долатимемо вже гори висотою до 1600 метрів.
У гори йдуть для задоволення. А ще тому, що карпатський піший туризм — відносно недороге захоплення. Не є перепоною для калуських туристів і солідний вік. Кажуть, щоб займатися пішим гірським туризмом у Карпатах, слід бути простою здоровою людиною. Ще більше у нагоді стануть навички і знання основ туризму: як сходити на вершини, а, головне — як із них спускатися. За статистикою, 90% травм у туризмі отримані саме під час спусків. Хоча, якщо класифікувати карпатські туристичні маршрути за рівнем складності, то це, максимум — другий рівень. Технічна складність, за словами туристів, у Карпатах полягає хіба що у віддаленості від населених пунктів. Далеко від цивілізації слід покладатися виключно на власні сили. Проте, і це нині, в епоху мобільного зв’язку, — не проблема. Карпати із задоволенням долають не тільки дорослі, але і діти.
Подружжя Олександра Підліснюка і Наталії Михайлової долучило до туризму і своїх дітей. Донька рушила із батьками у свій перший похід у трирічному віці. Переважно йшла сама.
“Свою стежку” у наших горах може знайти, практично, будь-хто. Хоча, на рахунку Олександра Підліснюка і його дружини — не один похід і не одна тисяча находжених кілометрів. Ще за радянських часів у нашому місті діяв туристичний клуб — на базі товариства “Хлорвініл”. Калуських туристів, до честі, вважали найкращими в області й одними із найкращих — у тодішній республіці. Калушани об’їздили, точніше, — обходили, чи не всі гори, які були на території колишнього Радянського Союзу: Урал і Саяни, Алтай, Тяньшань і Кавказ. Рекордна висота, на яку піднімався Олександр Підліснюк, — 4200 метрів над рівнем моря. Наталія Михайлова долала маршрути, висотою понад 3000 метрів. Подружжя каже: двох однакових гір немає. І кожні гори вимагають окремої техніки піднімання і спуску.
— Карпати відрізняються від інших гір тим, що вони — заліснені. Тоді, коли Кавказ — це дуже контрастні гори. Їхня центральна частина — льодовикова. І, перед тим, як ми вирушали у ці гори, ми проходили спеціальні навчання у школі гірського туризму. А ось Західний Кавказ — це скелі, фактично, із субтропічною флорою, які виходять просто до моря. Без спеціальних знань і навичок такі гори не пройти, — каже дружина Олександра Підліснюка Наталія Михайлова.
Хоча, для походів у гори є й універсальні поради. Зокрема, щодо одягу і взуття. Якщо зручно, то, по суті, різниці, де ночувати — у хатині чи у палатці, й у яку погоду мандрувати, — немає. Хоча, Олександрові Підліснюку і калуській компанії туристів доводилося ночувати у наметах навіть при 20-градусному морозі.
— Іноді у наметі ночувати навіть тепліше. Тут важливу роль відіграє килимок і спальний мішок. Головне, щоб нічого не падало зверху. Ось торік, пригадую, ми вирушили у гори взимку і через сильну хуртовину зупинилися у колибі. Там через отвір у стелі нам так задувало снігом, що, напевне, краще було б спати у наметі, — згадує Олександр Підліснюк. — У горах головне — комфортний одяг. Ми, попри поширену думку про зручність цього взуття, принципово не ходимо в гори у гумаках. До речі, у них можна серйозно обморозити ноги. Хоча, важливо і не намочити ніг. Із одягу — кілька футболок “на зміну”, і щось тепле — на себе. Хоча, з одягом важливо не переборщити, щоб потім у дорозі — не спітніти. Адже можна серйозно застудитися.
Маршрут у Карпатах планують заздалегідь. Тепер наші гори почали активно обживати. Є чимало екологічних організацій, які відновлюють маршрути (навіть ті, якими ходили за часів Австро-Угорської імперії. — Авт.), видають карти. А колись карти були справою секретною, а схеми маршрутів часто доводилося малювати вручну. При плануванні походу враховують і наявність місць для ночівлі, джерел, дров. І кажуть, що надзвичайно приємно, коли, прийшовши на місце для ночівлі, знаходять уже заготовлені дрова, а іноді навіть — і продукти харчування. У такому випадку туристи намагаються і по собі заготувати дрова чи провізію для наступників.
Якщо раптом з’явився друг
Калуські туристи — вже настільки добре “сходжена” група, що кожен знає свої функціональні обов’язки у команді. Хоча, Олександр Підліснюк наголошує: жінки ніколи не рубають дров. Однак, у житті туриста трапляються різні ситуації, коли доводиться братися за всіляку роботу.
Гори не терплять забобон. Там слід покладатися на здоровий глузд і власні сили. Немає і більш вірних друзів, ніж ті, з якими ходив у гори. Хоча, в гори можуть і самі запропонувати чимало друзів. Наприклад, зустрівшись на одному маршруті, туристичні групи обов’язково зупиняються, люди знайомляться один із одним, випитуються про маршрут, звідки приїхали, враження. Калушани неодноразово зустрічали й іноземних туристів, і, зрозуміло, туристів із України. Кажуть, нині Карпатами ходить чимало груп із Польщі, Чехії і Франції. Надзвичайно активні — мешканці південних областей України. Колись же зустріти туристів було великою рідкістю. Відзначають, як не дивно, і те, що туристи стали більш свідомими, стали менше смітити у горах, більш бережно до них ставитися. Звичайно, якщо йдеться про туристів, а не — про тих людей, які приїжджають під першу-ліпшу гору щоб відпочити, посмажити шашлика і запити його міцними напоями. Такий відпочинок туризмом не назвати. У гори не можна йти напідпитку. Тому безалкогольні святкування і відзначення днів народжень — звична справа.
Саме далекі гори дивним чином показують суть кожної людини, а туристів роблять не просто колегами чи товаришами, а друзями на все життя. Туризм — це стиль життя, який має свої закони, свою культуру, свої традиції.
— Колись туристи, зійшовши на вершину, залишали там записку, у якій вказували, хто і коли підкорив вершину. Коли на гору сходила наступна група туристів, вони відшуковували цю записку, забирали, а, натомість, — клали свою. Повернувшись із походу, записку відправляли тій групі, яка її залишила. Так люди мали доказ, що вони, дійсно, були на вершині. Тепер ця традиція вже не застосовується. Адже є фотоапарати.
Ще одна традиція — ватра. Коли ми приходимо на місце ночівлі, обов’язково запалюємо вогнище, ватру. Довкола цієї ватри і кипить усе життя. Ми спілкуємося, готуємо, відпочиваємо, співаємо. І ця ватра якось дивно зближує. Такої традиції не мають туристи за кордоном. Тому в іноземних туристичних групах кожен — окремо, і кожен — сам за себе. У Карпатах, на щастя, ця традиція — жива. Тому, коли іноземці приїжджають у наші гори, для них вогнища — надзвичайно дивні, цікаві речі, — каже Наталія Михайлова. — Гори не терплять жадібних і лінивих людей. Уже за кілька кілометрів вони починають нити, що їм заважко, що набрали забагато провізії. Це не місце і для пліткарів. Гори їх якось органічно не сприймають. У гори вирушають щирі і не ліниві люди. Адже доводиться довго ходити — по світловому дню, а також — нести на собі всю провізію, одяг і спорядження. Іноді наплічник може важити до 50 кг. Коли я вирушала на Урал, то мій рюкзак важив 35 кг, тоді, коли сама я — 48 кг. У тривалі складні походи кількість провізії розраховують по грамах. Коли ми вирушали у такі походи, то жартували: “Цукру можна скільки завгодно, але не більше, ніж 4 кубики на особу”.
Тому у лісі доводилося навіть готувати вареники. До речі, саме вареники з чорницями — наша традиційна страва у горах. Робимо все — і місимо тісто, і готуємо начинку, і ліпимо, і варимо вареники.
У гори — із кухарями
Не менш приємно у горах — і смачно попоїсти. Для туристів зі стажем не проблема у горах навіть вареники зробити. Ще більш приємно — коли, повернувшись із горів, їжа вже чекає на туристів.
2 січня калушани подолали ще одну карпатську вершину — гору Горгуляк. Таким чином, члени колишнього туристичного клубу відзначили Новий рік і знайшли привід поїхати у гори. Загалом, вирушило 50 осіб. Бувалі туристи називають такий похід екскурсією. Адже гора розташована за селом Мислівкою Долинського району, має висоту 1540 метрів. До неї — добрий заїзд, так, що пішки залишається йти близько кілометра. Маршрут легко долали навіть діти. Адже цю відстань, навіть не поспішаючи, може здолати і старий, і малий. За кілька годин туристи встигли зійти на гору і повернутися, а тим часом для них наварили кілька літрів борщу. Готував, до речі, Віктор Павлів — знаний “кухар” у Калуші. Саме за його ініціативи “польовим” борщем пригощали всіх охочих на День міста у травні минулого року. Рецепт — традиційний: овочі, картопля, сало для заправки.
— Ми зварили більше 30 літрів борщу. Звичайно, розійшовся він увесь і — швидко. Проте, зварити таку кількість борщу у горах, а ще і, тим паче, взимку — нелегко. Головне — щоб сніг не падав і дрова були сухими. Хоча, суттєвий недолік гірських дров у тому, що більшість із них — соснові.
А сосна — це така деревина, яка повільно “віддає” тепло, — каже Віктор Павлів.
Карпати — гори, де не треба шукати цікавих місць. Вони — повсюди. Не хочете на Говерлу? Рушайте на “мертве” Журавлине озеро на Сколівщині. Головне — пам’ятати: гори — живі. Вони відчувають ставлення людини до них і відплачують так само. Тому і не впускають до себе недостойних людей. Хіба що — до підніжжя.
Фото Віктора Павліва