Так виглядає сторінка Ігоря Насалика у соціальній мережі Facebook. Проте, частіше його можна "бачити" в "Однокласниках" — Я отримую дуже багато інформації з “Однокласників”, — улюблений вислів міського голови Ігоря Насалика. У соціальній мережі міський голова діє за принципом активатора — закидує теми, переважно — на філософську тематику, й усувається від обговорення. Ігор Насалик певним чином систематизував калуських користувачів “Однокласників”, принаймні — працівників бюджетної сфери, поділивши їх на групи: “Медицина Калуша”, “Підприємці Калуша”, “Освіта Калуша”. Усього створено 7 груп.
За прикладом очільника, працівники міської ради можуть дозволити собі не дотримуватися суворого службового дрес-коду. За прикладом міського голови, очевидно, чиновники і почали освоювати соціальні мережі, перейшовши від “Однокласників” у мережу професійного спілкування “Фейсбук”. Мати сторінку у цій мережі вважається престижним, адже там зареєстровані відомі українські політики, громадські та державні діячі. Не всі вони особисто ведуть свої сторінки, як, за деякими відомостями, і міський голова Ігор Насалик.
Вибори активізували реєстрацію калуських чиновників у соціальних мережах. Приміром, заступник міського голови Оксана Табачук, яка на виборах торік очолювала штаб одного із кандидатів, “мігрувала” із “Однокласників” у “Фейсбук”. І саме її пости, які публікуються у робочий час, стали причиною для бурхливих обговорень інтернет-спільноти: від обурення діями службовця — аж до твердження про недоторканний особистий простір.
Зрештою, власна віртуальна сторінка у соціальній мережі, з одного боку, є приватною, або ж навіть інтимною справою кожної людини. З іншого — якщо йдеться про політика чи чиновника — відображає не тільки його світоглядність, але, більшою мірою, — діяльність. Між особистим і публічним проходить дуже тонка межа. Але, якщо посадовець хоче відмежувати свою особисту сторінку від посадових обов’язків, то, очевидно, веде її у позаробочий час. Якщо ж чиновник “висить” у мережі у час, коли б мав займатися безпосередньою роботою, очевидно, громадськість очікує від нього діяльності чи як мінімум — постів, пов’язаних із посадовими обов’язками. За які, між іншим, службовець отримує заробітну плату з надбавками. Торік тільки премії та надбавки для міського голови та п’яти його заступників обійшлися бюджету у півмільйона гривень.
Міський голова Ігор Насалик у коментарі “Вікнам” позитивно оцінив нові віяння у роботі своїх заступників, проте, наполягає: соціальні мережі — тільки у позаробочий час, або ж — у перерві на обід. Між тим, торік для заступників міського голови були придбані планшети за кошти міського бюджету. Це, каже Ігор Насалик — вимога часу, адже, відвідуючи наради та засідання поза Калушем, чиновники повинні мати при собі безліч документації, тож, електронний варіант — зручніший.
Наразі можна стверджувати про те, що місцеві чиновники роблять тільки перші кроки в освоєнні соціальних мереж. Оксана Табачук — єдиний заступник міського голови, яка зареєстрована й активно використовує соціальну мережу “Фейсбук”. Інші або взагалі не зареєстровані у соціальних мережах, або ж — зупинилися на “Однокласниках”. Вибори підштовхнули у соцмережівську спільноту в.о. заступника міського голови Василя Турчина, який, однак, свою сторінку відвідує не надто активно. Інші “зами” залишаються або поза соціальними мережами, або ж перебувають “у тіні”.
Мляво використовують інтернет-технології і районні чиновники.
Приміром, голова Калуської РДА Василь Петрів вважає, що соціальні мережі — це, більше, для молоді. Причому, нецільове використання робочого часу державними службовцями — не контролює, вважаючи, що головне — результати роботи. А сам черпає інформацію зі щоденної пошти, яку переглядає особисто. При цьому посадовець вважає, що його підлеглі працюють значно активніше, ніж — міські.
Більш прогресивним у цьому плані виявився голова райради Василь Дзундза, який зареєструвався в “Однокласниках”. Щоправда, має лише четверо друзів, й особливою активністю в інтернет-спільноті не відзначається.
Тим часом, використання соціальних мереж у всіх проявах життя нині є вже більше необхідністю, ніж просто розвагою. Для чиновників — це окреме прогресивне коло спілкування, яке може не тільки висловити критику, але ще і підказати безліч потрібних ідей. Це — можливість для розвитку та вихід навіть у світову спільноту з усіма її можливостями та ресурсами. Єдина проблема — використання соціальної мережі як “вбивці” робочого часу, що, у принципі, не може не обурювати громаду. А заробітна плата, яку отримують чиновники, цілком правомірно наділяє громаду важелями контролю. І — правом на повагу до себе.
Леся Мартиненко, член громадської організації «Спілка малого і середнього бізнесу «Альтернатива»:
— Останнім часом ву наше життя якось дуже стрімко і потужно ввірвалися так звані соціальні мережі в Інтернеті. Вони сприяють комунікації людей, дозволяють знаходити друзів і однодумців. Вмілі користувачі свого профілю навчилися вже вести бізнес, отримувати консультації, є групи, що займаються благодійністю… Тобто, соціальні мережі — це дуже потужний засіб комунікації, що розширює горизонтальні зв’язки між людьми у суспільстві. В усьому світі у соціальні мережі виходять і чиновники різних рівнів. По-перше, це дає їм можливість краще розуміти настрої своїх громадян, по-друге — краще доносити свої думки чи мотивацію. Нічого поганого соціальні мережі не несуть, скоріше навпаки, але, якщо використовувати їх виключно за призначенням.
Тобто, якщо прем’єр-міністр Микола Азаров через свій профіль у соцмережі повідомляє громадянам своєї країни про роботу, яку проводить уряд, читає коментарі і звернення та відповідає на них, то це, звісно, — прорив. Це, можливо, дає для тих же простих громадян можливість напряму вирішити якесь нагальне питання, минаючи бюрократичну машину. Але ця можливість дуже сумнівна і не така вже й безперечна, позаяк коментарів у Миколи Азарова на сторінці тисячі, і якби він їх міг усі читати, то на іншу роботу у нього часу б не вистачило. Тому сторінка Азарова у соцмережі — це все одно, що офіційний сайт.
Чиновники нижньої ланки мали б використовувати всі можливості «близькості» до народу. Але, судячи з профілів наших місцевих чиновників і чиновниць, вони, очевидно, не знають, що можливості соцмереж й інтернету — інші, ніж простого «вбивці» робочого часу. Вони, може, і не усвідомлюють того, що активність у соцмережах не тільки всім дає знати, чим саме займається чиновник в робочий час, але і які його інтереси і вподобання. Така поведінка — не просто дивна, вона — смішна й обурлива.
Адже часто чиновники виконують роботу, яка далека від того фаху, який вони свого часу отримали. У наш швидкий час їм просто необхідно для виконання своїх службових обов’язків мати інформацію онлайн. Просто треба, щоб був широкий доступ до інформації про ресурси, якими «лазять» наші чиновники з робочих комп’ютерів. А ще — провести їм обов’язково «лікбез» щодо користування соцмережами. Бо, хоч чиновники — теж люди, але своєю згодою працювати у владі вони підтверджують свою згоду на публічність своєї особи. Читання новинних сайтів, перегляд фільмів, фото- і відеоконтенту має бути тільки у позаробочий час. І слідкувати за цим має не тільки системний адміністратор, але і — громада.
Ігор Очкур, екс-заступник міського голови, помічник народного депутата:
— Соціальні мережі, власне, і були придумані як засіб спілкування у першу чергу. Люди, які не користуються такими новітніми технологіями, звичайно, втрачають. Зате, можливо, мають більше часу для живого спілкування.
Є категорії, які можуть ефективно використовувати соцмережі й Інтернет при виконанні своїх службових обов’язків. Це — представники правоохоронних органів, прокуратури, податківці. Я був свідком, коли для впізнання особи підозрюваного використовували фото з соцмереж. Аналогічно шукали того ж Мазурка.
Немає нічого поганого, якщо міський голова, його «зами» чи депутати будуть спілкуватися з громадянами віртуально. Але — по справі й у визначені години. А коли заступниця у робочий час у себе “на стіні” вішає афоризми, прикольні картинки і фото котиків — я не розумію, чому громада повинна їй платити за це немалу зарплатню та ще і з надбавкою за інтенсивність? Яка інтенсивність?! От давайте візьмемо звичайне приватне підприємство. Чи буде власник платити зарплату бухгалтерії, якщо дівчата там днями сидять «Вконтакті» і лиш статуси міняють щогодини? Звісно, не буде. То чому місто має платити своїм чиновникам? Насправді, ця проблема вирішується дуже просто і за 5 хвилин — перелік небажаних для відвідування сайтів можна прописати для кожного комп’ютера і закрити питання зловживання робочим часом.
Пригадую, як одного дня ми з друзями веселились — мер вів сесію міськради і, водночас, був онлайн в «Однокласниках». Можливо, він в президії сидів зі смартфоном чи планшетом, — не знаю. Ходили також чутки, що промоцією мера у мережі займається спеціальна людина — може, то її прокол був. Ігорю Степановичу це подобається. Усі ці аватарки з його фото, обговорення багатозначних статусів, вирази захоплення... А колись до мене на сторінку зайшла цікава калуська кобіта, у якої у графі “звідки” стояло “планета Насалія”. Дівкам дахи позривало! І ви вірите, що Ігор Степанович заборонить своїм підлеглим (більшість з яких — слабкої статі) сидіти у мережах у робочий час?
Ірина Сахно, координатор соціальних онлайн-проектів:
— Кожна соціальна мережа з тих, що популярні в Україні, має свою цільову аудиторію. Вже досить давно друковані ЗМІ, а також їх онлайн-сторінки посилаються на думку політиків чи їхню позицію, висловлену на сторінці однієї із соцмереж. Політики, зазвичай, розділяють публічне і приватне, створюють офіційні сторінки, де публікуються лише новини їхньої громадської чи політичної активності. Сміливіші не розділяють ці дві сфери і саме з їхніх сторінок можна зрозуміти, що це за людина. Це, зрозуміло, стосується публічних політиків, а не чиновників середньої ланки, які не претендують на управління державою, а є виконавцями. Тут їхня позиція щодо того чи іншого є лише їхньою особистою думкою, і не може бути офіційною позицією, оскільки їхня робота є чітко регламентованою й обумовленою правилами.
Розрізнити публічне від приватного — просто. Коли ти заходиш у гості до людини, то прекрасно знаєш, де та межа приватності, яку не можна порушувати.
Що стосується питання, чи можна у робочий час використовувати соціальну мережу, я вважаю, що навіть потрібно. Це абсолютно прогресивно і вірно. Хочу згадати міського голову Ігоря Насалика, адже скільки людей через спілкування у соцмережах змогли донести йому купу актуальних питань. Більше того: це дозволяє реагувати у режимі реального часу — така собі гаряча лінія.
Я є учасником декількох професійних груп, які у буквальному сенсі ведуть професійну роботу у соцмережах: від обговорення законів, координації дій та участі у різних акціях — до обміну інформацією серед професіоналів для більш ефективної роботи заради якоїсь мети. У моєму випадку — це координація у сфері доброчинності. Деколи оперативний обмін інформацією і її поширення має надзвичайно велике значення, і це якраз той момент, який відрізняє соціальні мережі від будь-якого іншого ЗМІ. Це надзвичайно сильний інструмент для оперативного поширення інформації. Соціальні мережі, якщо ти вмієш толерантно відноситись до публічної і приватної зони їхніх «мешканців», дають можливість спілкування з надзвичайно цікавими людьми, публічними політиками, людьми, які мають можливість вплинути на якусь проблему миттєво і значно легше, ніж ти б про це мріяв.