Сольферіно: церква смерті

Коли женевський комерсант Генрі Дюнант (Henry Dunant) мав інтереси для Алжиру з французьким королем Наполеоном ІІІ, не думав, мабуть, що завдяки цій співпраці стане одного дня всесвітньознаною людиною. Тоді у Західній Європі була напружена політично-військова атмосфера. В Італії почався рух Risorgimento — період боротьби за політичне об'єднання Італії вже після Джузеппе Ґарібальді. Цей рух підтримало королівство Сардинія-П'ємонт, намагаючись роздрібнену на міста-держави Італію об'єднати в одну незалежну країну. Але на шляху до цієї мрії стояла Австро-Угорська імперія, яка на той час сягала аж до П’ємонту. Залишалась тільки одна альтернатива - зламати домінацію цієї імперії, а це означало силове розв'язання, тобто військові дії.
Переглядів: 749
Ірина Михалків у Ossario di Solferino (Склеп Сольферіно). Фото: Люб. Т. Винник

24 липня 1859 року на полях коло містечка Сольферіно, яке лежить у провінції Мантуя (Ломбардія) і тільки 15 км на південь від озера Ґарда, зустрілись дві величезні потуги – 110-тисячна армія австрійського цісаря Франца Йосифа І з одного боку і 120-тисячні об`єднані сардинсько-французькі війська під командуванням Наполеона ІІІ з другого боку.



Поле битви біля Сольферіно


У нинішнім Сольферіно, здається, час затримався. Чепурні будиночки, чисті, як у Швайцарії вулиці й вузькі провулки, жодного галасу і поспіху великої метрополії, та й звідки, коли тут мешкає тепер тільки 2600 мешканців. У палючому сонці ростуть навколо стрункі темні кипариси, в затишних кафе під парасолями попивають пиво рідкісні в цю пору дня і втомлені спекою туристи. Безліч яскравих квітів здоблять містечко, воно мовби задрімало само в собі в час сієсти. І тільки незвичайна кількість прапорів на будинках вздовж вулиць привертають до себе вперту увагу прибульця: італійські, французькі, австрійські, і…  Міжнародного Червоного Хреста.


Білі транспаранти з написами, які закликають до миру і милосердя, також вивішені з вікон будинків. І хоч Сольферіно робить враження мирного міста, майже на кожнім кроці видно металеві щити з інформаціями про командирів та військові підрозділи, які неподалік звідси 150 років тому зійшлися в битві на життя і смерть.


Про це розповідає також місцевий музей битви під Сольферіно, про це свідчить 30-метрова кам`яна вежа, яка височить над містом, де зібрано документи, зброю, обладнання, тактичні карти і навіть приватні листи солдатів воюючих сторін. Ні, Сольферіно — це не містечко миру і милосердя, вже сама назва стала відома світові як друга після Ватерлоо найкривавіша битва в новітній історії Європи. І її жахливим обличчям, її втіленням смерті й знищення людського життя стала відкрита в 1957 році  чи не найдивніша церква світу — Ossario di Solferino (Склеп Сольферіно).



Ззовні церква — біла і красива


До святині серед шеренг високих кипарисів веде пряма 300-метрова алея-коридор. А ззовні церква, біла, красива і класично італійська, прикрашена великою мозаїкою з зображенням св. Петра, не зраджує морозячу в жилах  кров свою середину. Цілий вигнутий напівеліпс вівтаря, від підлоги аж до купола «прикрашають» старанно і симетрично викладені на полицях сотні… людських черепів. Всі стіни святині — це самі черепи, є їх тут 1413. Решта стін приміщення церкви вщент закладені кістками семи тисяч полеглих солдатів. Гнітючу тишу, яка висить у гарячому повітрі, розривають співи тисяч цикад. Здається, що холодний подих смерті відчувається тут зовсім близько, просто поруч, вистачить тільки протягнути руку... «А скільки кісток і черепів наших земляків - українців припадають тут пилом часу, — свердлить мозок прискіплива думка, - українських вояків у цісарській армії, які віддали тут своє життя для чужої імперії?»



Цілий вигнутий напівеліпс вівтаря, від підлоги аж до купола «прикрашають» старанно і симетрично викладені на полицях сотні… людських черепів


Погляд  падає на одну з мармурових таблиць  на стіні церкви: «Згромадженим решткам загиблих войовників посвятіть свої вінки і набожні молитви. Вороги в боротьбі спочивають разом у могилі, як брати».



Церква у Сольферіно возвеличила смерть


30 тисяч  цих братів було вбито тільки одного дня, 24 липня 1859 року. Понад 14 тисяч пропало безвісти, а наступні 40 тисяч померло від ран і хвороб, бо поранених навіть не забирали з поля битви.


Санітарні й медичні служби не надавали потрібної допомоги, дезорганізація і хаос поглинули життя тисячі солдатів, які могли ще бути врятованими. Випадково того дня став свідком такої нечуваної катастрофи Генрі Дюнант, який прибув на переговори з Наполеоном ІІІ. Шокований кровавою бійнею та браком елементарної людяності, він прийшов до ідеї створення незалежної, нейтральної організації, яка б могла нести допомогу людям у таких ситуаціях. Так був створений Червоний Хрест, символ його взятий від швайцарського національного прапора, кольори на якому є навпаки: хрест червоний, а поле навколо — біле. Генрі Дюнанта тепер знає цілий світ. Дякуючи Сольферіно.



Ірина Михалків: Сольферіно лякає і попереджає