Цінність виставки — те, що роботи, виставлені в арт-галереї, ще досі, фактично, ніде не були виставлені. Наразі вони зберігалися або у фондах галереї, або — у приватних колекціях художників. І всі вони, об’єднані концепцією українського походження, якось враз відійшли від теми гуцульської і бойківської етніки, і вдалися до “великоукраїнської” тематики. Тому виставка буде простою до сприйняття українцям, звідки вони не приїхали б. Адже речі, зображені на полотнах, — абсолютно асоційовані з Україною: козацтво і петриківський розпис. Водночас, не варто думати, що у копіях відомих полотен, зроблених калуськими митцями, є певний присмак “економ-класу”. Наприклад, для того, щоб скопіювати полотно “Козаки пишуть листа турецькому султанові” калуський художник Михайло Коломиєць перечитав величезну кількість історичної літератури, а також — їздив в “Ермітаж”, де писав копію безпосередньо з оригіналу.
Директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо
— Батько не був професійним художником. Малювання сприймав, як хобі. Захоплювався козацтвом. Тож, перша його, так би мовити, пробна, копія — “Козаки пишуть листа турецькому султанові”. І надалі, роблячи копії, батько їхав туди, де був оригінал картини, і там безпосередньо і працював. Митці постійно сперечаються, чи має художню цінність копія картини. Однозначно цієї відповіді не може дати ніхто. Проте, наприклад, художники епохи Відродження активно займалися копіюванням: Рембрандт, Рафаель, Мікеланджело. Уже імпресіоністи відійшли від цієї практики. Хоча, багато із копій часто доповнюють авторськими елементами. Наприклад, у копії “Переяславської ради” батько виписав дуже багато деталей. Якщо вгледітися, там є і жовто-синій прапор, і тризуб. Цю роботу раніше ніде не експонували. Та і, навряд чи б дозволили, — каже донька художника Михайла Коломийця, також художниця Тетяна Чаборик. — Трилогія “Запорожці” — це вже авторська батькова робота. Для того, щоб її створити, батько досконало вивчив творчість Михайла Старицького, знав, як колись одягалися козаки, на чому плавали.
Роботи батька згадує Тетяна Чаборик
Серед робіт, виставлених в арт-галереї, — і невеликі квіткові мотиви, виконані у техніці петриківського розпису. І одна, цінна для Калуша, — робота видатної майстрині петриківського розпису Параски Хоми. Робота буквально “випадково” знайшлася у колекції калуської художниці Лариси Гох.
— Петриківський розпис виник у слободі Петриківська (нині — Дніпропетровська область. — Авт.). Слобода була створена вже після ліквідації Запорізької Січі. Чому він виник саме там? Тому що там не було кріпосного права. Тому люди були внутрішньо вільними. Спочатку розпис був суто жіночою справою. Адже вважалося, що жінка і квітка — невід’ємні. У петриківському розписі немає фантастичних квітів. Всі квіти — ті, які ростуть на городі, просто — стилізовані, — розповідає художниця Лариса Гох. — Малювали котиковими пензликами — обрізали пучок котячого хутра і робили пензлик. Причому, важливо перед тим було спитатися дозволу кота. Круглі точки робили просто натиском пальця. Тоді по краях точки було більше фарби, а по центру — менше. Власне, свої роботи намагалася створювати за всіма цими правилами. Але навряд чи це можна назвати петриківським розписом. Можливо, просто роботи, виконані з дотриманням техніки петриківського розпису.
На виставці представлені і роботи найменших калуських художників. 8-річна художниця Соломія Рогальська вперше виставила свою роботу — копію картини “Козак Мамай”. Каже, зробила козака дещо іншим, ніж на оригіналі, і, напевне, більше веселим.
Зрештою, долучитися і відчути “дух країни” зміг кожен, хто був присутній на відкритті виставки. Намалювати асоціації, які першими виникають при слові “Україна”,могли всі охочі. Зрештою, такі колективні картини для заходів у калуській арт-галереї — не новина. Хоча, вони можуть бути цікавими для вивчення колективної свідомості. Тому, можливо, колись зроблять виставку цих полотен під назвою “Дух міста”?
Тим часом “Дух країни” пробуде в арт-галереї всього 10 днів — до 21 лютого.