Туристи із Коломиї у Ліхтенштайні. Фото Люб. Т. Винник Все князівство Ліхтенштайн з півдня на північ можна проїхати автомобілем за півгодини. Що ми, власне, і зробили з швайцарським українцем, відомим журналістом Любомиром Т. Винником та групою коломийських туристів, які подорожували автобусом, коли заїхавши у столицю – місто Вадуц з австрійського боку, мали звернути в одну з його вузьких вуличок, але вона виявилась зачиненою на ремонт. Тому виїхали на автостраду і, зробивши зайве коло, знову в’їхали у Вадуц зі швайцарського боку. Перетнули річку Райн (Rhein), яка від 1505 року після швабської війни слугує лінією кордону між Ліхтенштайном та Швайцарією, і побачили неймовірно красивий вид на князівський замок (Schloss Vaduz). Велична кам’яниця височіє над містом на скелястому пагорбі і є найбільшою принадою для туристів. Замок є головною резиденцією княжої сім’ї і закритий для відвідування. Місто Вадуц розташоване біля підніжжя альпійського хребта Ретікон.
Рід Ліхтенштайнів належав до тих, які століттями постачали генералів, єпископів, дипломатів до австрійської династії Габсбургів. Ті, хто читав відомий історичний роман Генрика Сенкевича «Хрестоносці», мабуть, згадають, що одного з вождів Тевтонського ордену, розбитого поляками і литовцями під Грюнвальдом, називали Куно фон Ліхтенштайн. Часто представники цього роду служили тим, хто більше заплатить, змінюючи господарів і релігії в залежності від кон’юктури. На початку XVII ст. троє братів-протестантів – Карл, Максиміліан і Гундакер Ліхтенштайни – вирішили проблему «власного суверенітету» просто і в дусі часу: вони перейшли до католицизму і підтримали імператора Священної Римської імперії у важку хвилину. Зокрема, завдяки військовій допомозі братів, імператор виграв важливу битву проти повсталої Богемії. За це Карл фон Ліхтенштайн у 1608 році отримав титул князя.
Замок — найбільша принада для туристів у Ліхтенштайні
Через століття онук першого князя придбав помістя Шеленберг і графство Вадуц, і у 1719 році на цій території було проголошено князівство Ліхтенштайн зі столицею у Вадуці. Від XVII ст. і до Першої світової війни князівство завойовували то французи, то воно знову опинялося під правлінням Габсбургів. Врешті підписали пакт зі Швайцарією, яка й досі представляє інтереси карликової країни на світовому рівні. Проте, князівство має свою конституцію, яка закріплює статус країни, як спадкової конституційної монархії.
Замок — це головний символ Вадуцу і найбільша гордість місцевих мешканців. Копія княжого замку в мініатюрі, прикрашена квітами навколо, стоїть біля підніжжя гори. Мабуть, це для тих туристів, кому ліньки підійматися серпантинною стежкою вгору. Але тільки не для нас! Можливість торкнутися середньовічних стін замку, побачити все на власні очі, а, може, й самого князя, додає нам сил і ми рушаємо угору. Йти треба з 15-20 хвилин. Але що вище, то кращі краєвиди відкриваються, які обов’язково хочеться зафіксувати на фотокамеру, тому це нас затримує.
Українці у Ліхтенштайні знімали фільм
З тераси бачимо захоплюючу дух панораму: долину, в якій розташувалося місто-столиця Вадуц, сусідні малі села, невеличкі підприємства, виноградники, що належать князеві, гладку, поблискуючу лінію кордону – річку Райн, та підніжжя засніжених Альп вже зі швайцарського боку. Маєстатичні гірські хребти ніби стоять на сторожі, захищаючи маленьку країну від північних вітрів та ворожих зазіхань. Та знаємо, що Ліхтенштайн з сусідкою Швайцарією має спільний, мирний кордон. Що швайцарцям і до голови ніколи б не могло прийти зазіхати на малого сусіда, підпорядковувати його собі, бо він менший, чи, зважаючи на одну державну мову — німецьку, називати його «молодшим братом». Яке щастя мало карликове князівство, що його сусідкою є не Росія, а цивілізована Швайцарія, і саме завдяки цій багатій країні виживає Ліхтенштайн.
В Європі існує кілька карликових держав. Через свої розміри, найчастіше, вони тісно пов’язані з іншими великими країнами, переважно з сусідніми. На цей момент, європейські карликові держави мають тісні зв’язки з Європейським союзом, але знаходяться за межами ЄС, деякі через високу ціну членства, або з інших причин. І тільки дві малі держави є повноправними членами ЄС – це Мальта і Люксембург. Ліхтенштайн входить до складу Європейської економічної зони (з 1 травня 1995), таким чином будучи частиною єдиного ринку ЄС з частковим застосуванням законів Євросоюзу. У зв’язку з тим, що Швайцарія вступила в Шенгенську зону і має відкриті кордони з Ліхтенштайном, князівство також підписало цю угоду. Однак, Ліхтенштайн у якості валюти використовує швайцарський франк, а не євро. Нині князівство не має дипломатичних відносин з однією країною ЄС — Словаччиною. За обсягом ВНП на душу населення Ліхтенштайн належить до найбагатших країн світу. За показником насиченості промисловості на 1 км 2 князівство посідає перше місце в Європі. Тут зареєстровано кілька десятків тисяч іноземних фірм та банків, що дає в бюджет до третини надходжень. Інші важливі джерела надходжень — випуск поштових марок і туризм.
Ірина Михалків біля головного символу Вадуцу
Отож, ми п’ємо прохолодну альпійську воду з джерельця, яке витікає з-під каменя, і рушаємо далі. За якийсь час на вершині скелі ми бачимо те, заради чого і здійснювали цей підйом – княжий замок, якому майже 700 років. Перша згадка про кам’яницю датується 1322 роком. Всього століття тому замок не був резиденцією князя, сім’я жила в Австрії. Під час князювання Йоганеса II у 1905-1912 роках його відреставрували, а після рішення у 1938 році князя Франца Йосифа II перенести свою резиденцію сюди, став постійним місцем проживання княжої сім’ї.
Фортеця-замок була розширена й укріплена у XVI-XVII ст. Тепер тут абсолютно все нагадує про бурхливі часи неспокійного Середньовіччя: кам’яні стіни з амбразурами, бронзова гармата на дерев’яних колесах, дерев’яний підйомний міст і внутрішній дворик, звідки кам’яні сходи ведуть до покоїв замку. Через невеличкий залізний паркан можна побачити чудові трояндові клумби та, трохи далі, виноградники. В середині замку міститься музей та зібрання творів мистецтва — одна з найбільш відомих приватних колекцій світу.
Теперішній князь Ганс Адам II править на князівському троні від 1989 року. Повний титул князя, як і належиться монархові карликового князівства, протилежно пропорційний розмірам його країни – Ганс Адам II Фердінанд Алоїз Йосиф Марія Марко д’Авіано Пій фон унд цу Ліхтенштайн, граф Троппау і Ягендорфу, граф Рітберга, Остфрізлянда і Вадуца, володар Кюнрінге, Шелленбергу, Фельдсбергу, Кромау і Острау.
”Замок” ніби вріс у гори. Краса!
2005 року князь входив до числа найбагатших коронованих осіб світу завдяки сімейному спадку в 3,2 млрд. доларів. Приблизно шосту частину спадку складає знаменита колекція творів мистецтва. Більша частина зібрання зберігається у замку в Вадуці, а частина у Ліхтенштайнському музеї у Відні. У колекції є шедеври Ван Дейка, Рубенса та інших майстрів Відродження, хоча сам власник відноситься до цих картин лише як до надійної інвестиції, надаючи перевагу сучасному мистецтву.
Оскільки все князівство є однією компанію князя, то він не платить прямих податків до бюджету — туди йдуть тільки прямі податки з підприємств, які належать княжій сім’ї. Проте витрати на сім’ю – а це майже 100 осіб – князь платить зі своєї кишені. Але він може здати свою країну-компанію у лізинг усім бажаючим! Англійська газета The Guardian у лютому 2003 року підрахувала, щоб взяти в оренду весь Ліхтенштайн – тобто всі місцеві готелі і туристичні принади разом із княжим замком та його винними підвалами, — то це обійдеться групі зацікавлених орендаторів всього в якихось 500 доларів на особу за добу.
Загальновідомо, що в альпійському князівстві дуже низькі податки, легка процедура реєстрації фірм і високий степінь надійності банківських вкладів. Також невиплата податків не вважається кримінальним злочином, а тільки адміністративним. Тому у цьому фінансовому раю до початку нинішнього століття було зареєстровано понад 80 тисяч фірм і підприємств, яким не потрібне місце для розміщення. Це так звані «поштові скриньки», які присутні на території князівства віртуально, проте плата є чи не найголовнішим джерелом поповнення державної казни. Посперечатись з ним може тільки дохід від банківської діяльності. Податковий та банківський рай у Ліхтенштайні є прекрасним європейським офшором, де осідають немалі капітали, можливо, навіть і сумнівного походження. Наприклад, вклади колумбійського наркобарона Ескобара, філіппінського диктатора Маркоса чи англійського видавця Максвелла й далі працюють на процвітання князівства, сховані десь у підвалах ліхтенштайнських банків. Хоча власників цих вкладів вже давно немає серед живих.
Замок у Вадуці. Гравюра 1866 року
Біля замку ми не побачили, на жаль, ні князя, ні когось з сім’ї, навпаки, було враження, що за тими могутніми стінами нікого немає. Навколишній спокій і тиша наштовхують на думку, що все тут умиротворено і розмірено день за днем. Жодної охорони чи озброєного посту, лише єдиний пункт-кімната, яку прилаштували під розлогим виноградом і де ми побачили пана у формі і кашкеті. Його служба, мабуть, зводиться тільки до пояснення дуже цікавим туристам, що занадто далеко заходити заборонено, бо все ж таки це приватна територія. Кажуть, князь часто робить ранкові пробіжки сусідніми лісовими стежками, і взагалі, у Ліхтенштайні всі живуть, як одна велика сім’я. А щодо княжої родини, то вона, на щастя, змогла уникнути гучних «сімейних» скандалів, без яких в наш час не обходиться жодна європейська монархія.
Спускатися стежкою вниз набагато легше і швидше. У сувенірній крамниці я купую синьо-червоний з княжою короною прапорець, хтось охоче подає свій паспорт для штампу, який підтверджує, що він й справді відвідав Ліхтенштайн. При перетині кордону нам навіть не перевіряли паспорти, тому справжній штамп, як сувенір, можна отримати всього за 7 франків у крамниці. Поруч з нашим автобусом зупиняється автобус з японськими туристами, які за тиждень встигають відвідати майже всі країни Європи. Вони вже задирають свої голови догори, намагаючись побачити там, за верхівками дерев те, заради чого приїхали — замок Вадуц. Ми бажаємо їм легкого підйому, а самі рушаємо в дорогу. Попереду нас чекає казкова Швайцарія: величні Альпи, яскраво-зелені луки біля їхнього підніжжя та небесного кольору озера з прозорою і чистою водою.