Нарешті, Відень визволено від турків після запеклого бою. Завойована здобич була величезною: у руки переможців і зголоднілих у довгій облозі віденців потрапив вражаючий трофей: 20 тисяч наметів, 20 тисяч биків, буйволів, верблюдів і мулів, 10 тисяч баранів, 100 тисяч мішків зерна. Баварські драгуни на дунайському острові захопили ще й 500 мішків сиво-зеленого зерна, призначення якого ніхто не знав. Правда, лейтенант, що командував загоном, чув, ніби цими зернами турки годують верблюдів, але, оскільки верблюдів у Європі катма, він наказав викинути мішки в Дунай. Та мешканці острова запротестували, і тоді запопадливий кавалерист наказав розпалити багаття, куди полетіло кілька мішків. Виник конфлікт, і в цей момент з’явився Кульчицький, який з часу турецького полону чудово знав про вживання цих зерен, і поспішив утрутитися. Бравому вояку не могли ні в чому відмовити, і таким чином запаси кави були порятовані.
Перебираючи в руках ті зеренця згадалося козакові Кульчицькому перебування у турецькому полоні…
Українець Юрій Франц Кульчицький
Автор книжки «Відень 1683. Козаки і Кульчицький» Борис Ямінський пише, що «Юрій Франц Кульчицький народився близько 1640 року в селі Кульчиці-Шляхотські коло Самбора (тепер Львівська область). В юнацькому віці пішов до запорозьких козаків, де навчився турецької мови і був як перекладач. Під час одного з походів запорозьких козаків проти турків він попав у турецький полон. Того часу він вдосконалив своє знання турецької мови та пізнав турецькі звичаї і обичаї.
Пізніше Кульчицький є за перекладача в білгородській (Білгород-Дністровський, колись Акерман, прим. авт.) філії «Орієнтальної Торгівельної Компанії», що приймала на службу переважно таких, які знали чужі мови і про чужі країни. Якраз це стосувалося Кульчицького. «Орієнтальну Торговельну Компанію» заснували віденські купці під патронатом цісаря Леопольда І, щоб розвинути торгівлю з південно-східньою Европою та Близьким Сходом, з чого очікували великих фінансових здобутків. Через цю діяльність Кульчицький вперше мав контакт з Віднем. Свою працю там залишив перед 1678 роком. Того ж року, знаємо, що він вже є імпортером орієнтальних речей у Відні. І цілком можливо, що вже тоді Кульчицький був кур’єром цісаря Леопольда до його посольства у Туреччині. Доказом міг би бути той факт, що Кульчицький в 1684 році, отже, вже під час війни з турками, коли кур’єрська служба була майже неможлива, ще і далі підписувався як «Цісарський придворний кур’єр у Туреччині».
На розі будинку Кольшіцкіґассе, 2 і Фаворітенштрассе, 64 колись була «Ґранд кав’ярня Цверіна ім. Кульчицького». Фото з сайту www.panoramio.com
Походження козака Кульчицького
Предки роду Кульчицьких прийшли в околицю Самбора із Полісся за часів Галицького князя Льва І Даниловича (1264-1289). Рід селянської шляхти Кульчицьких був широко розгалужений. Юрій Франц Кульчицький належав до родинної галузі Шелестович. Він мав також родинний герб – різні джерела приписують Кульчицькому два різні герби «Сас» або «Роля».
Всі історики зазначують про Юрія Франца Кульчицького як про православного, а це вже надзвичайний доказ, що він не був поляк. Поляком можна його назвати хіба тому, що самбірська область в Галичині тоді належала до Польщі і її мешканці були громадянами польської держави. Навіть якби ми не мали ніякої підстави, – пише далі Борис Ямінський, – що Юрій Франц Кульчицький походив із Кульчиць-Шляхотських, ми б не могли називати його поляком. Його прізвище і його герб якраз достатньо доказують, що він походив із тої української родини, яка свого часу із карпатських околиць перенеслася до Кульчиць-Шляхотських біля Самбора в Галичині, де ця шляхетська родина, потомки якої живуть і донині, до кінця 18-го століття трималася православної віри.
Роль Кульчицького під час турецької облоги Відня
Обложений у 1683 р. турками Відень, знищений пожежами від турецьких запальних стріл, зболений епідеміями і голодом, тримався з останніх сил. Місто було обкладене майже двохсоттисячною армією великого візира Кара Мустафи. Оборонець Відня граф Ернст Рідігер Штаргемберґ мав у свому розпорядженні 16 тисяч регулярного війська і 6 тисяч громадян Відня. Граф потребував постійного зв’язку з князем Карлом Лотарінгським, який тоді зі своєю армією отаборився на деякій відстані, і шукав відповідного чоловіка, який би відважився прокрастися через ворожий табір до позицій військ, що наближалися на відсіч Відня. Але всі дотеперішні кур’єри були впіймані турками і замордовані. Власне в такий критичний момент Кульчицького представили графові, і він погодився дістатися з листами до князя Лотарінгського і повернутися з новинами до міста. Крім цього, Кульчицькому передали листа, в якому повідомлялося цісареві Леопольду і про становище в місті.
Кульчицький найбільше відповідав для такого завдання, адже він володів турецькою мовою, знав турецькі звичаї, був відважний і здобув собі відповідний досвід у спілкуванні з людьми в роки купецької діяльності. Історичні факти свідчать, що українець Юрій Франц Кульчицький був одиноким кур’єром, який завдяки геройській відвазі перейшов крізь турецькі табори, зв’язався з військами, що йшли на поміч, і тим пришвидшив відсіч. Інші джерела подають інформацію, що Кульчицького супроводжував його товариш Юрій Михайлович, теж українець родом із Сянока, який перед тим був на службі в цісарського посла в Константинополі. Він володів турецькою мовою і знав турецькі звичаї. Обидва були одягнені й озброєні по-турецьки: Кульчицький за турецького купця, а Михайлович – за його слугу.
Брошура, яка була видана у Гамбурзі у 1688 році «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня Ахметом ІІ» розповідає про ці історичні події, а також і сам Кульчицький описав це у своїй брошурці, яка вийшла друком у 1684 році у Відні і Зальцбургу.
Відень врятовано!
Завдяки несподіваному наскокові українських козацьких і лицарських полків, що були при армії Яна Собєського ІІІ, на турецький табір і його погромові, Відень вдалося врятувати від знищення і поневолення, а з ним і всю Західну Європу. Ця перемога і розгром турецької армії об’єднали європейські сили так, що турки вже ніколи і ніде не могли їм успішно протистояти. Від того часу вплив і престиж християнської віри сильно зріс не лише в Європі, але й на інших континентах.
В той час і Україна була дуже ослаблена постійними турецькими і монгольськими набігами. Будучи неначе охоронним муром для Західної Європи, вона сама спливала ріками крові. Тисячі молодих українців турки забирали в ясир та виховували з них яничарів. Після перемоги під Віднем ті напади зменшилися, а з часом зовсім припинилися. Це було до певної міри полегшенням для українського населення.
Досі в чужомовних виданнях, що описують ці події, дуже мало говориться про визначну роль українців у тій історичній обороні Відня. Ян ІІІ Собєский, коронне військо якого налічувало 27 000 вояків, сформував для участі в битві під Віднем 12 запорізьких полків – тобто 3700 козаків. До битви під Віднем дійшло тільки щось понад 1000 козаків. Цікаво, що кошти на цю армію покривав тільки на одну третю сам король, а левову частку – Папа Римський. Ось як пише у вступному слові до книжки «Відень 1683. Козаки і Кульчицький» Патріарх і кардинал Йосиф Сліпий: «Записано у ватиканських хроніках, що 2 лютого 1648 року у Римі відслужено торжественне Богослуження з участю Папи в подяку «за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами». Слова ці залишились в історії про великий історичний факт, в якому брали участь наші козаки і їхня перемога в 1683 році врятувала під Віднем Европу. Хоч подія ця великої ваги, на жаль, не всім вона відома, не всі усвідомлюють собі про те, що долю християнської Европи врятували тоді – ми, український нарід, відвагою, військовим хистом козацьких грудей. Ватиканський хронікар слушно приписує перемогу над турками нашим козакам, хоч воювали тоді різні народи під проводом польського короля Собєського. Козаки, не зважаючи на те, що православної віри, ідуть і діло виконують на славу козацького імени. Один окремий відділ козаків бореться під папськими стягами! Який глибокий повчальний зміст має ця перемога».
Кава по-віденськи
За жертовність та допомогу віденцям комендант Відня граф Штаргемберґ і рада міста задовольнили прохання Кульчицького й дозволили відкрити кав’ярню у місті. 300 мішків кави стали його власністю. Крім кави, Кульчицький отримав від маґістрату ще значну суму грошей, але замість обіцяної хати дістав тільки помешкання в домі на Гайдґассе, 8 в Леопольдштадті і став громадянином Відня.
У цьому будинку згодом козак відкрив свою кав’ярню і почав пригощати міщан кавою по-віденськи. Це та сама турецька кава, тільки з цукром. Філіжанка кави коштувала один крейцер і дуже швидко цей напій набув популярності. До кави пропонували тістечко «ґіпфелі» (круасан), що своєю формою нагадував ворожий турецький півмісяць, який прикрашав прапор ворога. Смачні рогалики Кульчицький замовляв у відомого віденського кондитера Крапфа. Щоб заманити більше відвідувачів, козак почав імпровізувати з кавою: додавати мед, молоко. Це жахало полонених турків, але припало до душі віденським міщанам. Скоро «віденська мокка» стала такою популярною, що Кульчицькому довелося відкрити ще один шинок під назвою «Під синьою пляшкою». Відвідувачів Кульчицький зустрічав в українському строї і вітав словами: «Що нового, братчику-серденько?»
Отже, не можемо напевне сказати, що саме Юрій Франц Кульчицький був першим кав’ярником Відня, бо автор книжки «Відень 1683. Козаки і Кульчицький» Борис Ямінський пише, що першим віденським кав’ярником був Йоан Діодадт Деодадт чи Теодадт. В деяких джерелах його називають греком, інші кажуть, що він був вірменський купець і ювелір з Істамбулу, який раніше нібито називався Ованес Астоуацатур. Але віденці все одно вважають Кульчицького своїм рятівником та засновником першої кав’ярні, на його честь названа вулиця та стоїть пам’ятник. Вулиця називається Кольшіцкіґассе, а на розі будинку Кольшіцкіґассе, 2 і Фаворітенштрассе, 64 колись була «Ґранд кав’ярня Цверіна ім. Кульчицького». У 1885 році на тому розі на висоті першого поверху відкрито бронзову статую Юрія Кульчицького в турецькому одязі, який нагадує про його славний подвиг. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками, а в правій кавник, з якого наливає каву у філіжанки. На обличчі Кульчицького типові козацькі вуса. Цей пам’ятник виконано в ливарні Герніка за проектом славного віденського скульптора Емануїла Пенделя.