Серце великого життєлюба Василя Симчича зупинилося 1 березня 1978 року у віці 63-х років На жаль, не довелося побачити неперевершену гру Василя Ілліча на театральній сцені, але він назавжди увійшов у мою пам’ять та у пам’ять інших глядачів численними ролями у кінострічках. Найперше згадується роль Захара Беркута в однойменному фільмі. Потім на думку приходять ще культові фільми за участю нашого краянина: «Анничка», «Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою» і звісно ж «Пропала грамота». Даруйте за тавтологію, але дуже складно буде переоцінити його роль в історії українського кінематографу. Таких як він не було, нема і вже не буде ніколи.
Почалося все із благословенного Богом куточка на Землі, села Середнього Березова, що на Косівщині Івано-Франківської області. Там, на Різдво, 8 січня 1915 з’явився на світ Василько – третя дитина в сім’ї з п’яти. Він був єдиним сином. Зростаючи серед неймовірної краси, серед природи Карпат, хлопчик вбирав у себе все найкраще. Кажуть, що він був особливим з народження, надзвичайно обдарованим. Василь Симчич розвивався в інтелігентному родинному оточенні. Запримітивши його гострий розум і бажання навчатися, 1926 року батьки віддали сина до Коломийської гімназії, де він провчився 9 років.
З 1935 року розпочалася акторська кар’єра Василя Симчича на сцені Українського Молодого Театру «Заграва». Між виходами на сцену ще було навчання у Львові, вчителювання у рідному селі.
28 грудня 1941 року Василь Симчич влаштувався артистом у Харківський Український Національний театр. З 20 вересня 1944 року по 20 грудня 1962 року працював актором і режисером Коломийського пересувного театру імені Я. Галана.
Від 1962 року — художній керівник самодіяльного Народного театру в місті Коломия Івано-Франківської області. Був режисером таких вистав, як: історична драма «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, історико-побутова драма «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Свої люди-поквитаємось» О. Островського, «Нора» Г.І бсена. На сцені Івано-Франківського обласного театру єдиний раз виступив у ролі режисера у виставі «Неосвячене кохання» за мотивами повісті Михайла Коцюбинського «На віру».
Вся творча діяльність актора і режисера постійно була під пильним оком органів МДБ. Вдома неодноразово проводилися обшуки, був арештований і дивом уникнув смерті у тюремних підвалах. Та все ж пережите позначилося на здоров’ї Василя Ілліча.
1 березня 1978 року у віці 63 років зупинилося серце великого життєлюба Василя Симчича. Своє продовження він отримав у синові – панові Зіновію Симчичу, який гідно несе акторську ношу через усе життя. «Я намагаюся щороку нагадувати про батька, тому що з кожним роком все менше залишається людей, які пам’ятають його на сцені чи у кіно», – каже актор.
Коли видасться можливість, то неодмінно перегляньте класику не лише українського кінематографу, але і світового, за участю нашого краянина. Коли будете наодинці із Богом, згадайте у молитві світлою пам’яттю вірного Сина України Василя Симчича.