Вишиває Роман... краще  життя

Мати нареченої, сестра Романа, разом з донькою та ще однією сестрою швидко вишивали весільний рушник. Адже тут, на Покутті, кожна дівчина мусить зробити це власноруч із найближчими родичами. Але вони не встигали. Роман дивився-дивився на них та й пошкодував рідних. І попросив дошити той рушник. Сестра боялася дати братові таку філігранну та майже сакральну роботу. Але чомусь повірила. І недаремно. Рушник вийшов на славу.

Роман так захопився вишиванням, що сидів з голкою і полотном днями і ночами. Самостійно опанував кілька технік вишивки. Брав і вишивання матері, яка вже, на жаль, покійна та завершував. Ніби хотів вишити собі інше, здорове і щасливе життя. Адже Роман народився цілком здоровим. Його мати була знаною куховаркою, батько часто дописував про життя села у різні газети тоді ще Радянського Союзу. Окрім Романа, в родині є ще четверо: один брат і три сестри. Нині народний майстер ріс дотепним і веселим хлопцем, пізніше служив у війську… аж на Байконурі.

— Там ми  мусили якісь документи підписувати, що не будемо розголошувати протягом п’яти років, що ми тут бачили, — тихо розповідає Роман. — Але що там було? Ракети, степи, холод і спека. Що ми там могли знати?

Після армії хлопець працював трактористом, згодом — зварником у райцентрі Городенка. Грав у шахи, здобував перемоги на різних турнірах. Має перший дорослий розряд. Про свою недугу, коли поступово відмирають ноги, чоловік навіть говорити не хоче. Діагнозу також не називає Лише говорить, що недуга вражала його поступово. Із початку 1990-их. Тепер чоловік майже не ходить. Заледве по хаті пересувається. Та впадати у відчай—це не для Романа. Через Інтернет він, мовить, вичитав усе, що треба знати про хворобу. Звертався і до лікарів — не допомогло, їздив по знахарях, по курортах—також жодного результату. Тепер підтримує себе різними дієтами, фізичними вправами, але найбільше вишиванням.

Власне через останнє заняття  Роман і відімкнув всесвітню  павутину, адже спілкування та читання забирає у чоловіка багато часу. А витрачати його марно майстер не хоче. Як лише надворі потепліє, чоловік сідає на спеціально прилаштований для нього квадроцикл і їздить на стадіон. Там він, затятий футбольний уболівальник  не пропускає жодного матчу місцевої команди. Їздить із сільськими футболістами команди «Яспіль» по сусідніх селах, підтримує. Не оминає чоловік і різних концертів, риболовлі, спілкується з односельцями та каже, що він цілком щаслива людина. А ще дуже вірить, що ще таки десь зустріне свою долю, адже родини народний майстер наразі не має. Але дуже хоче. А допоки навчає вишивати багатьох вісім дітей своїх восьми племінників, вважає… своїми онуками.

«Якщо би я переймався  своєю хворобою, то напевно, мене  або вже на світі би не було, або би спився, чи з глузду з’їхав. На жаль, і таке буває,—каже Роман, а я ось живу, вишиваю людям радість». До чоловіка  часто надходять різні замовлення. Найчастіше — вишити портрети та рушники на весілля. Буває на одне свято більше десятка рушників. Кажуть рука в чоловіка добра, помисли чисті. І тому живуть добре ті пари, рушники яким шив Роман Візінський. Про рушники домовляють ще за рік перед святом. Довіряють майстрові і родинні реліквії, старовинні рушники, візерунки з них він переносить на нове полотно. Пишуть звідусіль: з Києва, зі Львові, з Одеси, з Білорусі. «Ось до мене написала жінка із Полтавщини, прислала рушник бабусі, я їй вишив новий, а собі зберіг старий зразок», — каже Роман. У Білорусь чоловік вишивав сорочку

А зараз майстер захопився вишиванням сюжетних картин. Першу вишив — жіночий чорний силует. А згодом — десятки творінь. Одну може вишивати й півроку, а може і впоратися за тиждень. Схеми приносять з магазину. Кольори часто Роман змінює, але в основному дотримується зразка. Картини чоловіка зараз є у США, Іспанії, Португалії, Італії, Росії. Вишив чоловік й ікони у одну з церков на Чернігівщині. Говорить, що хоча би так дякує Богові за все та просить здоров’я. Хоча як лише хвороба почала прогресувати, Роман не знав де себе подіти, то робив різні речі з дерева: столи, шкатулки, тарілки. Та взимку займатися різьбленням у майстерні було важко, тому вишивання стало основним заняття, яке допомагає долати хворобу