До невеличкої господи баби Доці знають дорогу сотні людей. Багатьом вона врятувала здоров’я. Дуже скромна жінка виходить нам назустріч аж на початок довгої вулиці, запрошує до хати.
— Та нічого особливого я робити не вмію, — каже пані Євдокія. — Це мені по роду передалося, від моєї бабці по матері. Ось вона відомою знахаркою була. Звідусіль до неї за допомогою приходили.
Змалечку допитлива дівчинка уважно придивлялася, що і як робить бабця. І мудра старенька вирішила передати внучці всі свої знання. Одній із трьох сестер. Знахарка наказувала Євдокії, аби вона до її смерті нічого не робила. Лише після того, як бабця відійде в інший світ, має приймати всіх, хто попросить про допомогу, і нікому не відмовляти. А ще залишила у спадок примову, яка підсилює дію «спалення рожі». Забирати її в могилу бабця Євдокії не мала права.
Згодом все сталося так, як говорила знахарка. Але спочатку жінка соромилася застосовувати набуті знання. «Не хотіла, аби мене ворожкою в селі прозивали та ворожі погляди у мій бік кидали»,—зізнається пані Пнівчук. Але все ж відмовити тим, хто страждав від тяжкого запалення шкіри, не могла». Спочатку лікувала сусідів. Ті розповідали про її вміння друзям і знайомим. І так вже понад сорок років Євдокія «палить рожу».
— Цю хворобу можна отримати будь-де. Переважно вона чіпляється влітку, восени та навесні, коли люди у полі працюють, — пояснює жінка. — Через укус комахи, отруйні рослини, довге стояння на вітрі червоніє рука або нога, які згодом так напухають, що й глянути страшно. Часом до мене людей навіть з лікарні присилають, бо медики нічого вдіяти не можуть, а моє спалювання та промова допомагають.
Перед «спалюванням рожі» бабця накриває вражену кінцівку постраждалого полотном, яке має бути обов’язково червоного кольору. На нього кладе кілечко лляного повісма. Усе це знову накриває цього разу вже білим полотном, під яким від стрітенської свічки запалює кілечко. При цьому говорить примову. Без неї, переконана сопівська знахарка, лікувального ефекту мало. Таку «процедуру» треба повторити дев’ять раз. Що саме шепче бабця над враженими кінцівками, дізнатися не вдалося. Пані Євдокія каже, що розповідати про це нікому не можна, бо тоді примова втратить силу. Хіба перед смертю комусь її передам.
Після «спалювання» хворий має завити на кілька години у щось тепле руку чи ногу, аби, не доведи Господи, не простудити. Згодом і почервоніння, і набряк пропадають. І можна по-всякому ставитися до цього народного методу лікування, але сотням людей це допомогло.