Королева на всі 100% Аня Заячківська Здається, Анна ще і досі не може звикнутися із титулом першої красуні України. Або — просто не вважає за потрібне відвикати від усталеного способу життя. Проте, новий статус повсякчас дає про себе знати. Поспішаючи на зустріч із “Вікнами”, дівчина на ходу телефоном дає інтерв’ю іншим виданням. Маємо півгодини, адже час української красуні розписаний мало не по хвилинах. Проте, дівчина вражає своєю простотою, невимушеністю і природною непідробною красою. Такою ж вірною собі сподівається постати перед журі і глядачами конкурсу “Міс світу”, що відбудеться у вересні на острові Балі.
— Аню, цього року конкурс уперше відбувся у закритому форматі. Громадськість сприйняла закритість як доказ непрозорості конкурсу. Чи попередили тебе, що конкурс відбуватиметься у нічному клубі за відсутності преси і телетрансляції? Як вважаєш: чи варто до оцінки таких відборів залучати громадськість?
— Конкурс “Міс Україна” — це загальнонаціональний конкурс. І, на мою думку, потрібно, щоб люди могли відразу бачити те, що відбувається. Це, звичайно, зняло б звинувачення у непрозорості.
Цього року, принаймні, я не знала, що відбір буде відбуватися саме у такому форматі. Уже ближче до самого конкурсу нам сказали тільки, де він буде відбуватися. Можливо, проведення саме закритого конкурсу, певною мірою, було пов’язано з обмеженим бюджетом організаторів.
Учасниці “Міс Україна-2013” ще всі з подарунками
Особисто для мене перемога була несподіванкою. Адже я не мала жодної фінансової підтримки. А нині всі вважають: якщо не заплатиш — значить, не пройдеш ніде. Але дива бувають у світі. І в моєму житті це — найбільше із див. Не хочу оцінювати, кого очікували чи не очікували бачити переможницею. Бо, звісно, були і такі речі. Але, сталося те, що сталося. Я намагалася викластися на 100%. І була до кінця щирою.
Думаю, що оцінка громадськості і журі для відбору — однаково важлива. Професіонали у сфері моди розуміються, як, наприклад, дівчина рухається під час дефіле. Є фотограф, який визначає, чи дівчина — фотогенічна. Однак, і думка глядачів — також важлива. Адже надалі я представлятиму Україну і її мешканців. Тобто, людина має бути невимушеною у спілкуванні, і гідна того, щоб представити країну на світовому рівні. Тобто, вона має бути підготовлена і фізично, і морально.
— Що стосується внутрішнього боку конкурсу і тої “картинки”, яку ми звикли бачити із фото чи по телевізору — що тебе розчарувало і що, навпаки, приємно здивувало?
— На підготовку до конкурсу, що розпочалася за 10 днів до самого проведення дійства, я їхала дещо двояко налаштована. Мені доводилося чути, що моделі — не надто приємні люди, які часом можуть і нехтувати моральними принципами. Тож, думала, що приїду — і побачу пафосних самозакоханих дівчат. Але, насправді, зустрілася із прекрасними учасницями: розумними, щирими, приємними. Зовсім була відсутня заздрість. Ті дівчата, які увійшли у шестірку, звичайно, були дуже задоволеними. Інші — розчарованими.
Ми мали по дві репетиції на день тривалістю до 5-и годин. Решту часу спілкувалися, знайомилися. Безперечно, на високому рівні були харчування і проживання. І на самому конкурсі ми працювали як команда, не кожен — сам за себе. І коли визначили шість фіналісток, і розпочався інтелектуальний конкурс, то приємно було чути, що інші дівчата підтримують оплесками і радіють за нас. І під час фінального виходу вони казали: “Ми за тебе вболівали!”. Я була у шоці.
— Оцінка оточуючих залежить і від самооцінки людини та від її розуміння краси. Як оцінюєш сама себе?
— У кожної дівчини є моменти, коли вона відчуває себе красунею. А буває, навпаки, що себе такою не відчуваєш. Причому, ми всі знаємо, що є таке диво, як косметика, і, якщо її гарно використати, то всі будуть красунями. Досі я практично не користувалася косметикою. І. можливо, якщо біля мене стане дівчина з ефектним макіяжем, то буду на її фоні губитися. Але, серед моїх переваг завжди відзначали те, що я — природна, така, як є, і нічого з себе не хочу “ліпити”. Саме це і приваблює до мене людей.
У ставленні оточуючих до і після перемоги у конкурсі є зміни. Є люди, які зі мною не дуже охоче спілкувалися до перемоги у конкурсі, а тепер, коли я отримала титул “Міс Україна”, активно почали налагоджувати і підтримувати зв’язки. Я б не сказала, що у тому є позитив.
Зараз, звичайно, й у соцмережах за день більше 200 людей долучаються до друзів. До цього ставлюся нормально. Я стараюся до всіх людей бути щирою і відкритою. І навіть — після того, як прочитала про себе багато коментарів про ті речі, яких, насправді, я не робила. Але для мене це не є важливим. Я — така, як я є. І це знають мої друзі і близькі люди. Ну, якщо хочуть ті люди заявити про себе шляхом осудження, то це, звичайно, — їхній вибір.
Аня Заячківська на побачення з “Вікнами” прийшла без запізнень і майже без макіяжу. Фото Юлії Баліцької
— Після конкурсу член журі, актор Жан-Клод Ванн Дамм запропонував тобі знятися у фільмі. Ти — людина багатьох талантів, тож, можливо, погодилася б і на таку діяльність?
— Так, він, справді, це говорив. Спочатку хотів відеоролик, а потім, можливо, і ввесь фільм. Але там була така невимушена атмосфера, що сказати, чи серйозно він це говорив, важко.
Що стосується перспективи попрацювати у кіно, то я із задоволенням погодилася б. Уже кілька років займаюся у театрі фольклору. Грала головну героїню у виставі “Поза межами болю”. Розумію, що для мене було б цікаво розвиватися й у цьому напрямку.
— Хоча твоя основна професія, для якої ти здобуваєш нині освіту, — іконопис…
— Але сказати про те, що я мрію стати художником-іконописцем, — гучно. Я люблю цю справу. З дитинства малюю, пишу вірші. Навчалася у художній школі. Вступила на художній факультет. Коли прийшов час обирати собі спеціалізацію, вагалася між графікою й іконописом. Але останній припав ближче до душі. Адже намагаюся піклуватися і про свою душу. Наразі вже маю кілька робіт. Вони зберігаються у фондах інституту мистецтв. Це — і копії старовинних ікон, й авторські роботи. Зараз працюю над дипломною роботою на тему плащаниць. Але це має бути не суто канонічна робота, а більш творча. Наразі готую ескізи.
—У модельній агенції, на відміну від живопису, ти — всього кілька місяців. Тож, наскільки прагнеш реалізувати себе у модельному бізнесі?
— Ці півроку дуже змінили моє життя. Я взяла участь у конкурсі “Княгиня Прикарпаття”, де здобула перемогу. Потім брала участь у всеукраїнському етапі конкурсу як представник Івано-Франківської області, отримавши титул “Топ-модель України”. Але моїм найбільшим досягненням, безперечно, став титул “Міс Україна-2013”.
Мрію реалізувати себе в естрадному співі. І — у модельному бізнесі. Але це — справа до певного часу. У 40 років навряд чи буду потрібна нашому модельному середовищу. Тому після цього періоду планую заробляти на життя своїми художніми роботами, адже я вже, фактично, є художницею, і матиму незабаром відповідний диплом. Тобто, все буду поєднувати. Все, що Бог мені зараз дає, я хочу використати.
У Франківську абсолютно немає можливості заробити, працюючи моделлю. Заробити можна у Києві. Або — співпрацювати із закордонними агентствами, тобто, представляти якісь світові бренди, ставати “обличчям” журналів.
— Які подарунки отримала за перемогу у конкурсі “Міс України”? Якщо це — не таємниця, звичайно…
— Зовсім не таємниця! Грошової нагороди — нуль. Отримала від однієї з ювелірних компаній, яка виступала спонсором, кілька срібних речей. Мало бути і досить красиве кольє, проте, його у мене вкрали. Не знаю, хто, але додому я його не довезла. Це — у тому приміщенні, де дівчата всі спільно роздягалися. Сподіваюся на те, що хоча б це не були учасниці конкурсу. Бо вони мене прикро у цьому розчарують.
Кожна дівчина мала отримати кошичок із косметикою на досить пристойну суму. Я цього кошика також не маю. Тобто, серед усіх учасниць, напевне, найменше привезла я (Сміється. — Авт.).
Але я не нарікаю. Значить, так мало бути. Певні речі у життя трапляються не випадково. І ще я могла забрати з собою сукню, у якій отримала титул.
— Однак, у вересні ти ще поїдеш на конкурс “Міс світу”, що відбудеться на острові Балі. Чи тобі відомо щось про цей острів?
— Я не знаю про цей острів нічого. Дізналася, що це — Індонезія. І була вражена. Адже це — чудова нагода побувати у світі.
Перемігши на конкурсі “Княгиня Прикарпаття”, я отримала у подарунок поїздку до Німеччини. Але часто не подорожую, бо просто не маю фінансових можливостей.
— Як фінансуватимеш поїздку на Балі: самотужки чи залучатимеш спонсорів?
— Мені обіцяли, що всі витрати на дорогу й основні витрати під час конкурсу візьме на себе організатор конкурсу — Олександр Онищенко. Але на цьому фінансові витрати не завершуються. Адже, тільки коктейльних суконь потрібно мати кілька. До них усе треба дібрати.
Дуже допомагає мені у пошуку спонсорів саме на місцевому рівні директор модельного агентства “Ювента” Тетяна Терсенова-Заводовська. Звичайно, спонсорів шукають і в Києві, але то — інший рівень. Адже навіть на конференціях, зйомках передач, прямих ефірах на телеканалах потрібно також належним чином виглядати.
— Тож, усе-таки, одяг — це найкоштовніша річ на конкурсі краси. Як ти плануєш долучитися до вибору образів, у яких виступатимеш на конкурсі “Міс світу”?
— Уже найближчим часом почну підготовку фізичну. Планую худнути. Мені сказали, що у мене за параметрами не все до ладу зі стегнами (при зрості 179 см та вазі 58 кг дівчина має параметри 86-60-91. — Ред.). Але схуднути ля мене це — не проблема. Худнути — то худнути. Дієта — це не така страшна річ, якщо її правильно підібрати. Білкова дієта — саме така. Я вже пробувала так худнути.
Єдине моє побажання — хотіла б виглядати скромно, не відверто. Усе має бути витримано. Вважаю, що має бути розумний показ тіла.
Тим паче, що рівень життя у нас — зовсім не високий. І не кожна людина може дозволити собі мати багато одягу. Якщо чесно, я не маю надто багато одягу, взуття. Що стосується повсякденного одягу, то треба одягатися зі смаком і по погоді — це головне.
— Якого з конкурсів найбільше очікуєш і де сподіваєшся найбільше себе реалізувати?
— Найбільш перспективний — конкурс талантів. Тому що я вважаю, саме він і буде показувати нашу країну, і певний стиль буду мати змогу собі вибрати. Я буду співати. Хотіла б власну пісню перекласти англійською або французькою мовою, звичайно, співпрацюючи з композиторами. Мені самотужки буде важко таке зробити. Адже я не граю на жодному музичному інструменті, але у мене є мелодії. Тобто, я наспівую, і під них відбувається аранжування.
Також потрібно буде ще ліпше поставити голос. Тому що я ніде не займалася. У мені це — від природи: що Бог дав, те і використовую. Однак, треба себе представити так, щоб вигідно показати Україну, і, водночас, бути сучасною.
— Престижним і нелегким вважається й інтелектуальний конкурс. Чи будеш спеціально до нього готуватися?
— Я вже досягла певного рівня інтелектуального росту. І за кілька місяців глобально не перескочиш себе. Звичайно, певне, потрібно орієнтуватися у світових питаннях. І підготовка, думаю, буде відбуватися. Але наразі мені найважливіше вдосконалити іноземну мову. Думаю, що вивчатиму англійську. Її буде розуміти ширше коло людей.
— Дякую, Аню, що знайшла час поспілкуватися. Успіхів у житті і — на Балі!
