Голубі кристали. Блиск епохи

30-40 років тому кожних вихідних тисячі калушан просто вимагали їхнього виступу. Про них мріяли калуські дівчата, яким нині — за 50. Вони були авторитетами серед калуських парубків, адже наважувалися не тільки співати колись заборонених "бітлів", але і колядувати. Саме за ці пісні учасники гурту “Голубі кристали” найбільше потерпіли від радянської влади у Калуші. Але, все ж, відбулися тільки походом “на килим”. Більш радикально влада діяти не наважувалася, адже альтернативи "Голубим кристалам" серед самодіяльних колективів міста — не було. А тільки за один місяць гурт заробляв стільки грошей, скільки вистачило б на мрію кожного радянського автолюбителя — "Волгу". Самі ж із цього отримували мізер.
Переглядів: 540

1973 року у Калуші почав творчу діяльність ВІА “Голубі кристали”. Фактично, це — компанія добрих друзів, які мали хоча б мінімальну музичну освіту і величезне бажання перебувати, як нині модно говорити, “у тренді” — адже подібних самодіяльних гуртів того часу було дуже багато, і співали вони різноманітний репертуар. Проте, калуські хлопці вирішили виокремитися — і співати тоді суперпрогресивну “західну” музику.


— Це була така епоха — коли після сильного пресингу 50-60-х років люди отримали трішки більше творчої свободи, і кожен хотів себе якось у ній проявити. Спочатку ми тільки пробували грати разом, і на початках гурт називався “Оріоном”. Але потім нас попросили змінити назву — адже ми діяли при ПК “Мінерал” і числилися при профспілці хімічного комбінату, — каже засновник гурту Тарас Монастирський. — Тоді біля входу у ПК “Мінерал” були розташовані два великі камені каїнітової руди. І там були такі невеличкі кристали блакитного кольору. “Кольорові” назви були тоді модними. Наприклад, був гурт “Червоні гітари”. А ми вирішили назватися “Голубими кристалами”. Саме на початку 70-х років минулого століття у Радянському Союзі стрімко набувала популярності музика у стилі “електро”. З’являлися електричні гітари. І, звичайно, ми вирішили працювати саме у цьому напрямку.


НІЧНА ТВОРЧІСТЬ І САМОРОБНІ ГІТАРИ

І хлопці з гурту працювали. Причому, не тільки творчо, але й — у прямому розумінні цього слова — фізично. У той час рідко можна було знайти людину, яка б не цікавилася електронікою. А саму електроніку у крамницях знайти було практично неможливо. Тому учасникам гурту доводилося, буквально, власноруч виготовляти апаратуру. Тарас Монастирський саме так виготовив собі гітару.

— Я зробив зі звичайної дошки. Трохи знав будову інструменту. Трохи дізнавався із популярних тоді журналів. Але найбільше інформації почерпнув від знайомих і людей, які просто фанатично хотіли грати на гітарі. Тоді це було досить поширеним — зробити собі гітару. І багато хто знав, як її зробити. Звичайно, моя гітара не претендувала на те, щоб бути досконалою. Але невдовзі мій брат забрав її до Польщі — щоб показати, що у Радянському Союзі люди власноруч можуть навіть гітару виготовити. Взамін привіз мені вже заводську. А потім мені пощастило купити гітару “Торнадо”, на якій грав упродовж тривалого часу. А ось на підсилювачах, які також виготовив власноруч, ми також працювали дуже довго. Адже звукопідсилювальну апаратуру купити було просто неможливо. Аж пізніше нам вдалося це зробити, “замаскувавши” її під обладнання для масового оповіщення олефінового заводу, — пригадує Тарас Монастирський.


На гурт “Голубі кристали” було покладене завдання — грати на танцях у Калуші. Це відбувалося двічі на тиждень — по суботах і неділях. Іншої альтернативи масовому відпочинку у місті не було, тому чи не вся молодь, яка була у Калуші — безпосередньо у місті й у приватному секторі, сходилася на дискотеки. У середньому приходила тисяча осіб. Їх розважали танцювальною музикою: електро, джазом, рок-н-ролом. Відкрили калуським меломанам гурти “The Beatles”, “Queen”, “Pink Floyd” і ще багато — тих, яких годі було шукати на радянському радіо і телебаченні та на вінілових платівках.

Тільки музиканти знають, чого коштувала їм підготовка однієї пісні.

— Я, будучи студентом, мав таке радіо-”стодолу”, магнітофончик “Чайка”, і вночі слухаючи радіостанції “Голос Америки”, “Євро-лібер”, записував на магнітофон музику. У нас її неможливо було послухати. А потім відбувався складний процес обробки музики. На нотах ми трохи розумілися, тому розписували їх самотужки. А ось із тим, щоб розбирати слова англійською мовою, ми зверталися до філологів. На щастя, дружина учасника колективу — вчитель англійської мови. Тому вона просто по кілька разів переслухувала не надто якісний запис, щоб розібрати слова. Не те, що зараз — в Інтернеті можна знайти все. Усе ж, ми ніколи не мали жодної ноти, записаної на фонограму, — констатує Тарас Монастирський.

Гурт “Голубі кристали”, попри те, що виконав десятки світових хітів, так і не має власної авторської пісні.


— Звичайно, іноді ми шкодуємо, що не маємо авторської пісні. Але — якось із нею у нас не склалося. На той час, коли почали свою діяльність, багато із гуртів співали авторські пісні. І — ми вирішили піти своїм шляхом. Зрештою, не завжди авторська пісня здатна стати хітом. Тож, вирішили, що краще доносити до калушан справжні, визнані світом, хіти, ніж співати, нехай авторські, але, часом, сумнівні пісні, — переконує художній керівник гурту Ярослав Гордій.


НАЙСТРАШНІША ТРАВМА НА ТАНЦЯХ — КРОВ ІЗ НОСА

Танці, які колись у Калуші відбувалися щосуботи і щонеділі під “творчим крилом” “Голубих кристалів”, були загальноміським збором молодих людей. Ярослав Гордій каже, що саме танці із “Голубими кристалами” породили багато щасливих калуських подружніх пар. Адже познайомитися із милою дівчиною чи хлопцем саме там було звичайною справою. Але танці мали ще і, ніби, і веселий, але не дуже приємний бік — бійки.

— Наприклад, на танці у РБК приходили молоді люди із різних мікрорайонів — “Височанка”,  “Загір’я” та інших. І на танцмайданчику кожен мав свою чітко визначену територію. Варто було мешканцю іншого району переступити межу — і бійка розгоралася миттєво. А, коли на дискотеку у ПК “Мінерал” приходили хлопці із “Посьолку” — стовідсотково була бійка, — пригадує Ярослав Гордій. — Музикам діставалося рідко. Частіше доводилося розтягувати розбишак. Хоча, один із учасників гурту дуже любив таким чином з’ясовувати стосунки. Траплялося, коли, граємо — і чуємо: не грають барабани. Дивимося, а наш ударник уже долучився до бійки. Хоча, до серйозних конфліктів доходило рідко. Бійку легко було владнати, просто увімкнувши світло. А більш серйозних травм, ніж кров із носа, не було.


Керівник сучасних “Голубих кристалів” Ярослав Гордій

І навіть за таких умов учасники гурту “Голубі кристали” були авторитетами для хлопців і кумирами — для дівчат. Хоча, автографів на той час давати було не модно, учасників ансамблю знали в обличчя. Тому зайве казати, що танці повинні були відбуватися. Інакше — молоді люди просто вибивали двері і громили ПК “Мінерал”. Якщо музикантів треба конче було відпустити, то дозвіл на це давало найвище партійне керівництво міста — аж до першого секретаря райкому КПРС. На той час поважними причинами були, зокрема, весілля — у сім’ї тодішнього генерального директора концерну “Хлорвініл” чи у прокурора, де хлопці мали забезпечити музичний супровід.


Можливо, саме через те, що були потрібними всім, учасники гурту виконували заборонену у радянський час музику і відбувалися “легким переляком”.
— Одного разу на новорічних танцях ми заспівали колядку. На тих танцях був присутній один із керівників міської організації комсомолу. Вочевидь, побоюючись, що може стати відомо про його присутність під час виконання колядки, він нас “заклав”. Після того і наших керівників на роботі, і нас почали викликати “на килим”. Проте, нічого серйозного щодо ансамблю не застосовували. Річ у тому, що, окрім забороненої музики, на той час ми представляли Калущину і навіть Прикарпаття на різноманітних музичних конкурсах, фестивалях, записувалися на телебаченні, і, звичайно, грали на танцях. Ми були потрібними, — зазначає Тарас Монастирський. — Звичайно, на офіційний заходах доводилося співати пісні “правильного ідеологічного спрямування”. Але, заспівавши таку пісню, ми вже могли собі дозволити виконувати і щось прогресивне.


Новий соліст “Голубих кристалів” Володимир Вєчкутов та директор ПК “Мінерал”, при якому нині діє колектив, Алла Терещенко


ПОТЕНЦІЙНІ МІЛЬЙОНЕРИ

Якщо б гурт діяв нині, його учасники, напевне, були б мільйонерами. У 70-80-х роках минулого століття вони заробляли просто фантастичні гроші… для підприємств. Самі ж за це отримувати копійки.

— Ми заробляли стільки, що за ці гроші утримували футбольний клуб хімічного концерну. Звичайно, всі гроші діставалися профспілкам. Ми отримували невелику платню за виступи. Хоча, насправді, ставилися до музики значно більш серйозно, ніж нинішні високооплачувані “зірки”. Ми могли просидіти на репетиції до 6-и годин. Нині музиканти справляються за 1-2 години. І це — при тому, що творчість не була нашою основною роботою, — додає Тарас Монастирський. — Якщо за один раз на танці приходило 1000 осіб, а вхід на танці коштував 50-60 копійок, а на свята — 1 карбованець, то, відповідно, тільки за вечір заробляли 500-1000 карбованців. А танці відбувалися 8 разів на місяць — то ж, як мінімум, за місяць заробляли 8 тис. карбованців. Стільки коштувала мрія кожного радянського автомобіліста — “Волга”. За рік заробляли до 160 тис. карбованців. На той час — абсолютно астрономічну суму. А за виступи отримували копійки. Адже не були професійним колективом. Та і навіть професійні виконавці у Радянському Союзі отримували за сталою таксою — 7 рублів за виступ. Навіть — Алла Пугачова і Софія Ротару.


Тарас Монастирський творить історію ВІА впродовж 40 років


Загалом, за час діяльності ансамблю, у ньому змінилося понад 40 учасників. Це і  Роман Довганич, колишній художний керівник колективу, і учасники гурту Роман Бревко, Світлана Гурська, Наталія Довбенко, Іван Мармуш, Віктор Левченко, Віктор Шпорін, Любомир Щупак, Мирослав Бігун та багато інших. Керівникам і засновникам гурту хотілося б пригадати їх усіх — живих і тих, яких уже немає — щоб подякувати за кожну неповторну, індивідуальну нотку, яку з її їхнім приходом отримала музика “Голубих кристалів”.

Нещодавно у Калуші відбувся грандіозний концерт, присвячений 40-річчю з часу заснування “Голубих кристалів”. Концерт мав шалений успіх, і глядачі просто вщерть заповнили залу ПК “Мінерал”. Абсолютно всі аспекти організації концерту взяли на себе учасники гурту.


— Концерт був побудований за принципом — від спокійної музики — до найбільш драйвової. Просто “бомбою” стало наше виконання композиції гурту “Pink Floyd” “Shine on you crazy diamond”. На концерті ми намагалися давати менше музики для танців, і більше — для відчуттів і навіть роздумів, — резюмує Ярослав Гордій. — Таких подій нині потрібно якнайбільше. Нехай люди трішки відпочинуть. Зараз усі — такі “заморочені” сьогоденням.

Тим паче, що нині люди все більше звертаються до пісень 30-40-річної давності. Адже серед сучасної музики рідко можна почути якісний матеріал. А ось дискотека 80-х у Калуші, напевне, зібрала б чимало калушан — як молодих, так і більш поважного віку. “Зірки” — вже є. Чекаємо на ініціативу.


Зала ПК “Юність” на концерті з нагоди 40-річчя “Голубих кристалів” була переповнена


Гітарист ВІА Олег Литвинський


Один із солістів ВІА Ігор Дженджера