.jpg)
Володя — надзвичайно жвавий і непосидючий хлопчик. Він не зупиняється ані на мить, а за ним “хвостиком” бігає мама. Але не тому, що хлопчик пустує — Христина Марчук просто боїться, аби той собі не нашкодив. За вушком у Володі — спеціальний пристрій із дротиками, які кріпляться до светрика. Якщо пристрій забрати, то під шкірою біля вушка чітко видно прямокутні контури. Це — чіп або “штучне вушко”, яке допоможе Володі чути. Його не можна у жодному випадку пошкодити, навіть — гумовим м’ячиком. І так — упродовж усього життя.
“Вікна” наприкінці минулого року писали про Володю Марчука. Хлопчик народився на 6-му місяці вагітності із сепсисом крові, перехворів менінгітом і ще кількома супутніми захворюваннями. Після того, як Володі виповнилося 2 місяці, він переніс першу серйозну операцію. Хлопчик хворів на ретинопатію недоношених III ступеня. Операцію провели столичні спеціалісти. Після цього Христина щомісяця возила сина до лікарів і всілякими методами боролася із підозрою на ДЦП. Коли ж, нарешті, лікарі визнали, що загрози — немає, біда несподівано прийшла з іншого боку.
— Здавалося, що син — чує, адже він реагував на звуки. Крім того, лікарі запевняли у тому, що дитина після таких важких захворювань може мати деякі неврологічні відхилення, які можуть відрізняти її від однолітків. Дитину обстежували обласні і столичні фахівці, — поділилася Христина Марчук.
Лікарі так і не зійшлися на тому, що могло стати причиною глухоти, адже факторів, які могли до цього спричинитися, — справді багато. В Івано-Франківську Володі видали слуховий апарат і запевнили, що він — допоможе. Проте, навіть після кількох місяців результату не було. Сім’я мала можливість стати на державну чергу на операцію, але черга посувається надто повільно — інколи доводиться чекати кілька років. А, за словами лікарів, якщо не прооперувати до 3-х років, далі це робити — безрезультатно.
Жінка звернулася до Варшавської клініки, там — погодилися допомогти. Проте, операція на одне вушко вартувала 26,5 тисячі євро — сума, яку самотужки сім’я “підняти” не може.
І, все ж, Марчуки самотужки зібрали половину від необхідної суми. Решту допомогли зібрати небайдужі до чужого горя люди. Найбільше долучилися калушани.
— Скриньки для збору коштів були розташовані у багатьох крамницях міста. Тому хочу висловити вдячність усім підприємцям, які дозволили поставити скриньки у своїх магазинах, і — всім людям, які відгукнулися на наше прохання про допомогу, — каже Христина Марчук.
Звісно, допомога “прийшла” і від родичів та сусідів. Крім того, 10,7 тис. гривень перерахував благодійний фонд “Діти милосердя”.
Проте, все одно не обійшлося без пригод. Сім’я поїхала на операцію до варшавської клініки, проте, там на момент їхнього приїзду вийшов із ладу томограф.
Калушанам запропонували зачекати приблизно 3 тижні, але таке тривале очікування було фінансово обтяжливим. Тому Марчуки вирішили, що краще приїдуть удруге — коли поляки полагодять апаратуру.
Проте, одразу по поверненні додому родина отримала пропозицію із Києва про аналогічну операцію зі встановлення імплантанта. Вартість операції — також аналогічна, хоча, у цьому випадку про державну чергу вже не йшлося.
19 квітня Володю Марчука прооперували. Однак, це — зовсім не завершення, а, швидше, — лише початок його боротьби за інше життя — зі звуками й емоційними барвами. Адже хлопчика чекає важкий шлях реабілітації. Нині Володі — 2 роки і 4 місяці, і він, як і всі хлопчики його віку, дуже жвавий та допитливий. Тож, мамі раз по раз доводиться відтягувати його від тієї чи іншої шафи чи забирати з рук небезпечні іграшки. Христина Марчук понад усе боїться, щоб дитина не пошкодила слуховий пристрій.
Поки що той тільки підключили і ввімкнули на мінімальну потужність. Таку процедуру здійснив німецький професор Клаус Бергер, який раз на рік приїжджає до Львова. Вартість послуги — 1,2 тис. гривень. Ще стільки ж доведеться платити тричі впродовж року — за налаштування “штучного вушка”. Однак, для цього Марчуки їздитимуть до Клауса Бергера у Німеччину. Згодом налаштовувати пристрій потрібно буде тільки 1 раз на півроку. І так — упродовж 3-4-х років. Крім того, обслуговування “штучного вушка” (батарейки та проводи) коштують більше 600 гривень щомісяця.
Нині сім’я щотижня їздить до Львова — на заняття із фахівцем. Адже дитина починає пізнавати світ по-новому, й у цьому їй потрібна допомога. У свої 2 роки Володя Марчук уже старанно вчиться, щоправда, не у школі, але домашні завдання від львівського лікаря виконує справно. І чим стараннішим учнем він буде, тим швидше впорається із останньою, сподіваються батьки, у своєму житті недугою.
— Можливо, мені просто цього дуже хочеться, але, хоча з часу операції минуло лише трохи більше місяця, інколи здається,що Володя вже чує. Підбадьорює і те, що знаю сім’ї із аналогічними проблемами, діти у яких уже прооперовані і зараз розмовляють зі мною по телефону. Хоча нині клопотів додалося, проте, зупинятися на півдорозі ми не збираємося. Хочу, щоб моя дитина мала нормальне дитинство, щоб чула, співала, говорила — як й усі її однолітки. Звісно, без допомоги добрих людей моя мрія була б неможливою. Велика подяка усім, хто не пройшов повз, не залишився байдужим, і допоміг моїй дитині почути, — каже Христина Марчук.