Ігор Бежук у своєму світі: верхи на собаці, у білому халаті, з олівцем, саксофоном та ракеткою для настільного тенісу Нещодавно творчість Ігоря Бежука була визнана й іванофранківцями. Зокрема, на стіні одного із заводів в обласному центрі активісти скаутської організації “Пласт” за ескізом Ігоря Бежука намалювали графіті “Нескорена Боївка”. За словами художника, він має чудовий сценарій до коміксу “Нескорена Боївка”, написаний Дмитром Калинчуком. Залишається знайти час та сили і намалювати. Поки що художник працює над персонажами, яких викладає у соцмережі:
— Звернулись до мене франківські пластуни, з якими ми давно товаришуємо, з проханням використати мій малюнок для графіті. Звісно ж, я погодився. У сучасному мистецтві, якщо твої роботи з’являються у вигляді графіті на стінах, — це дійсно народне визнання. Комікс ще не вийшов, але герої “Нескореної Боївки” вже стали досить популярними, тому маю стимул таки взятися до його малювання, тим більше, що сценарій написав відомий журналіст-історик Дмитро Вовнянко (творчий псевдонім — Калинчук).
— Які персонажі давалися Вам найважче — “наші” чи “чужі”? Які риси намагатиметеся їм надати, чим вирізнити?
— Ідея коміксу, присвяченого УПА, витала у моїй голові вже давно. Із цією тематикою добре знайомий, адже, як у більшості західноукраїнських родин, добра половина моєї родини боролась за українську державність зі зброєю у руках. Тому браку натхнення теж не відчував. Брат мого діда, Іван Бежук на псевдо “Ярема”, був референтом пропаганди Коломийщини. Крім того, він мав малярський хист, і зокрема, малював карикатури на радянську владу. Тож, це дуже символічно для мене.
Крім данини пам’яті, хотілося висвітлити цю тему зовсім з іншого, нестандартного боку. Так і з’явилися ці дещо кумедні персонажі. Малювалося легко і в задоволення — тільки так виходить найліпше. А “наші” чи “чужі”— вже не має значення, адже кожного, навіть негативного, героя хотів зробити якомога більш характерним і переконливим, тому навіть зрадники легко впізнаються.
— Скільки часу і зусиль займає робота над створенням одного персонажу? Легше — написати невелику розповідь, чи її — намалювати?
— Насправді, все залежить від натхнення. Хоча, малюючи щодня різноманітні роботи (від карикатур — до книжкових ілюстрацій), на натхнення не зважаєш. Це робота, як і багато інших. Іноді, малюється дуже легко. А іноді буває і так, коли потрібно робити значні зусилля над собою, щоб намалювати навіть щось невеличке. Легше написати розповідь чи намалювати комікс? Вважаю, що кожен повинен робити те, що у нього вдається якнайліпше. Звісно, у мене з’являються ідеї сценаріїв, але, якщо я ще і писатиму, мене на все не вистачить. Тому я малюю, а хтось інший — нехай пише.
Персонажі до майбутнього коміксу “Неймовірні пригоди козаків з кавою” (про Юрія Кульчицького та облогу Відня турками)
— Намалювати комікс — це справа мистецтва чи техніки? Що для цього потрібно — олівці і папір, чи — спеціальні фарби і матеріали?
— Для малювання коміксу достатньо простого олівця і клаптику паперу.
Комікс, або “мальована історія”, — це ціле мистецтво. На жаль, він у нас не розвивався, і нині, мушу визнати, перебуває у занепаді. Проте, у більшості розвинутих країн це дуже популярна і поширена річ.
Почав малювати з ранніх років, а до коміксів дійшло само собою — вони ж такі класні! (Сміється. — Авт.). Мої шкільні зошити всі були змальовані різними чоловічками. Я просто не міг це зупинити.
Свого часу стажувався у США (за професією Ігор Бежук — ветлікар. — Авт.) і ледь не вступив до Нью-Йоркської академії мистецтв. Але навчання мистецтву у США дуже дороге — на одному рівні з медициною та юриспруденцією. Треба було брати величезний кредит на навчання, а не кожен художник може похвалитися великими заробітками.
Інша причина — туга за домом. Виявилося, що цей зв’язок у мене — дуже сильний. Попри всі переваги та перспективи заокеанського життя, коли приїхав додому, все стало на місце всередині. Зате, отримав безцінний досвід. Я знав, чим хочу займатися далі і як до цього йти. А карикатури та комікси — це цілий культурний пласт розвинутого суспільства. Вони присутні всюди: від газет-журналів — до реклами. Відрізняються від наших тільки тим, що автори отримують за роботу значно більше, ніж у нас.
Нині малюю на замовлення, які, до речі, часто надходять і з-за кордону: Великобританії, США, Швейцарії, Німеччини. Переважно, це — фантастика і фентезі. Їх не так багато, проте, приємно, що мої твори цікавлять людей за межами України. Також зараз ілюструю одне діаспорне видання з Чикаго. Більше працюю на український медіаринок як карикатурист.
Ілюстрації до одного з давніх проектів “Весела Мапа України”
— Чи наразі є у нас на Прикарпатті “культура графіті”? Тобто, щоб не просто “розмальовувати” історичну забудову у центрі міста, а робити малюнки у належних місцях, і робити їх — справді мистецьким витвором. До речі, нині, практично, у кожному місті є великі спальні райони, де — сірі однотипні радянські будинки. Як вважаєте, чи прикрасить це мистецтво такі райони?
— Головне — слід відрізняти вандалізм від мистецтва. Особисто я — проти обписування фасадів будинків будь-чим. Це, до речі, стосується і дурнуватої реклами, якою завішують усі наші будівлі.
А от щодо мистецького розмальовування міських нетрів, то мені це подобається. Головне — це має бути естетично. Наприклад, у Кам’янці-Подільському традиційно відбувається фестиваль сучасного вуличного мистецтва “Республіка”, де митцям віддають під розмальовування цілі фасади будинків. І з непримітного заднього фасаду постає витвір мистецтва.
Одного разу у Коломийському Молодіжному Центрі і мене попросили розмалювати стіни у спортзалі. Це був цікавий досвід. Найважче те, що постійно треба відходити на далеку відстань, щоб охопити весь малюнок.
— Ви мали ідею випустити у світ “українських солдатиків”. Чи серія ескізів до них вже готова, і чи дістала вона підтримку?
— Так, це — ще одна давня мрія. Річ у тім, що, крім дешевих китайських солдатиків і комп’ютера, наші діти не мають чим бавитися. Тож, я робив ескіз козаків, виклав в Інтернеті. Виявилося, що такими солдатиками хотіли б гратися не тільки хлопчики, а і дорослі чоловіки. Отримав багато пропозицій співпраці. Справа помаленьку почала рухатися.
— Ще один Ваш проект — “Україна — не Європа”. Щоп’ятниці Ви показуєте чергову карикатуру на злобу дня. Невже так усе “дістало”?
— Спершу малював для себе те, що наболіло: на теми екології, медицини, доріг, освіти. Як виявилося, це болить не тільки мене. Згодом, у мене замовили 10 таких коміксів для Інституту Світового Розвитку. Їх виставляють в українських містах — популяризуючи таким чином проєвропейський рух. Цікавий факт: три із цих коміксів підпали під цензуру Київської міської державної адміністрації. Проте, організатори все-таки влаштували виставку у Києві.
На жаль, через велику зайнятість, і не тільки творчістю, ця серія коротких коміксів дещо призупинена.
— Чи не думали зробити персональну виставку своїх творів? Чи вже, можливо, її мали?
— Мої роботи постійно демонструються на різних заходах, але до персональної виставки ще не дійшов. Навіть не знаю, чи варто, адже “виставка робіт Бежука” постійно діє й оновлюється в Інтернеті. Тут і активність гостей, і відгуки, і критика.
Так що заходьте і Ви, дивіться і коментуйте!
— Дякую, Ігоре, за розмову!
Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст