Андрій Сікора стверджує: скелелазіння — доволі недешевий вид спорту. Фото з архіву Андрія Сікори Вечір. Андрій Сікора зустрічає “Вікна” на пропускному пункті пожежної частини на вул. Євшана. Веде звивистими коридорами, вздовж яких припарковані пожежні машини. У коридорах — невелика напівтемна кімнатка. Підсвічена тільки одна стіна, на якій — різної форми зарубки. Стіною прудко пересувається хлопець. Приходять і двоє дівчат.
— Спортом цікавимося із юних літ. І — спробували калька видів. Проте, найбільше захопилися скелелазінням. Колись воно, до речі, було дуже добре розвинене у нашому місті. Проте, потім — занепало. Із цим спортом нас ознайомили друзі з Івано-Франківська. Там найвища “шведська” стінка — 16 метрів. Вони вже давно тренуються. Тож, ми — вирішили і собі спробувати. Спочатку практикуватися не надто мали де. А ось потім нашою ідеєю перейнявся товариш Сергій Василів. Він, у свою чергу, мав товариша, який працює у пожежній частині. Той і домовився про те, що нам виділять невелику кімнату. Отже, тут ми вже півтора року. Самі робили “шведську” стінку, — каже Андрій Сікора. — Хтось із хлопців мав дошки, хтось — фанеру. Ми на роботі самотужки зробили “зачіпки” — спеціальні виступи, за які скелелаз тримається руками і стає ногами, щоб пересуватися стінкою. Вони — досить міцні, виготовлені зі сплаву поліпропілену і піску. Я працюю на підприємстві, де виготовляють покриття для підлоги. Для цього використовують спеціальний матеріал — поліпропілен. Якщо є брак чи непридатні для подальшої переробки деталі, ми їх переплавляємо і виготовляємо такі форми. Вони — дуже міцні. Витримують вагу більше 80-и кілограмів.
Проте, велика вага, за словами калуських скелелазів, — не перепона для занять скелелазінням. Більше того: цей вид спорту — ефективний для тих, хто хоче схуднути. Сам вид спорту непогано “сушить”. Активно займаючись, витрачається кількасот калорій. Хлопці порівнюють 40-хвилинне заняття на “шведській” стінці із 5-кілометровим кросом на стадіоні. Проте, і підготуватися до таких занять треба заздалегідь, наприклад, “розігрівши” м’язи, пробігши кілька кіл на стадіон.
Є і спеціальні тренажери для пальців. Їх хлопці також виготовили самі. Тренажери — нехитрі, але навіть на перший погляд — дуже ефективні. На пласкій дерев’яній дошці, прикріпленій із нахилом доверху від стіни, прибиті дерев’яні дощечки. Утримуючись пальцями, треба здолати, як на драбині, всю відстань. Андрій Сікора демонструє навики і резюмує: нелегко.
НЕМОЖЛИВЕ — МОЖЛИВО
І — найголовніше — спеціальні розтяжки для альпіністів. Адже, пересуваючись, можна втрапити в абсолютно карколомні комбінації. Плюс — під час тренування працюють не тільки м’язи, але і — голова. Адже скелелаз повинен прорахувати свої дії щонайменше на три ходи наперед. Це — як картинка-пазл: треба точно скласти всі частинки маршруту в одне ціле. Тому здатність до логічного мислення і цілеспрямованість під час виховання цим спортом — забезпечені. Як приклад — самі скелелази, багатьом із яких довелося у своєму життя здолати суттєві перешкоди.
— Мінус 20 кілограмів, — хвалиться Юрій Сагайдачний. — Тренує абсолютно всі групи м’язів. Колись займався футболом і легкою атлетикою. Дістав важку травму ніг, і на певний час зовсім зневірився у житті. Набрав зайву вагу. Тож, почав бігати на стадіоні “Хімік”. Там і познайомився з Андрієм Сікорою і долучився до скелелазіння. Хочу показати людям, що відпочивати можна не тільки у барах чи у дворах. Адже скелелазіння — це тільки “родзинка” здорового стилю життя. Тренуємося тричі на тиждень. За першої ж слушної нагоди — виїжджаємо на Скелі Довбуша. Тож, буває, що їдемо туди велосипедами, а після маршруту — розпалюємо багаття, спілкуємося. У цьому — дивна насолода. Це і є справжній відпочинок.
До речі, Скелі Довбуша — своєрідна “Мекка” для прикарпатських скелелазів. Там навіть є марковані маршрути. Хоча, запевняють калуські скелелази, — на скелі може залізти навіть новачок. Адже складність маршруту там — майже мінімальна. “Десятка” за класифікацією скелелазів — це практично “гола” стіна. У Бубнищі на Долинщині — “четвірочка”.
— Складно — це коли хоча б 5-6 балів. А всі категорії маршруту-”четвірки” може подолати навіть новачок. Ось нашу “шведську” стінку долають із першого разу. Проте — не за маркованим маршрутом, а — довільно. На стінці певні запічки, позначені однаковими знаками. Це означає, що це — окремий маршрут, тобто, на вершину стінки можна залізти, використовуючи тільки ці засічки. Такі маршрути починають опановувати з часом. І з часом зникає і страх перед висотою у тих, у кого він був. Спочатку наша чотириметрова стінка здається дуже високою. Однак, із часом вона здається зовсім низькою, — ділиться Юрій Сагайдачний. — Засічки бувають дуже різноманітними. Є — пасивні й активні. Активні — це повноцінні виступи, за які можна зачепитися. А пасивні — це такі собі опуклі горбочки, із яких рука просто зіскакує. Є і такі, які імітують дірки і заглиблення у скелі — цирли. Приблизно такі типи зачіпок, які є на наших маршрутах, — і на справжніх скелях. Тому ми, відпрацьовуючи поведінку із різними видами засічок, і потім, побачивши їх на скелі, знаємо, що робити.
ОРГАНІЗАЦІЯ ІЗ СЕКРЕТНОЮ НАЗВОЮ
Наразі секцію у Калуші активно відвідують 15 дівчат і юнаків. Нещодавно вони повернулися із Криму. Причому, у горах зустріли не одну групу скелелазів. Наприклад, серед спортсменів зі Швеції зустріли 78-річну жінку. Є і чимало дітей. У Калуші це, переважно, молодь — від 18-и до 33-х.
У планах калуських скелелазів — стати на ноги як офіційна організація, і вже офіційно і відкрито навчати цьому спорту всіх охочих. Хорошу перспективу пообіцяли під час візиту міський голова Ігор Насалик і начальник управління сім’ї, молоді, фізкультури і спорту міської ради Михайло Клим.
— Вони приходили до нас нещодавно — на початку весни. Спробувати свої сили — відмовилися. Проте, пропонували допомогти — коли ми офіційно зареєструємося. Тож, нині над цим працюємо. Наша вже офіційна формація буде мати дуже специфічну назву. Яку — поки що секрет, — інтригує Андрій Сікора. — У наших планах — облаштувати спеціальну стінку-”болдер”. Це — невисока, максимум — 4 метри, стінка для скелелазіння. Однак, вона розташована під нахилом. Іноді заходить аж на стелю. Така стінка — ідеальна для невеликих приміщень. Думаємо облаштувати її в одному з приміщень на стадіоні “Хімік”. Там — наче наша друга оселя. Якщо хтось нас хоче знайти, рушайте саме туди!
Як стверджують хлопці, цей вид спорту до снаги навіть дітям. І, якщо нову стінку таки облаштували б, то на ній, напевне, з великим задоволенням займалися б діти. Тим паче, що скелелази “із досвідом” гарантують безпеку: новачків на стінку без страхівки — не пускають. Крім того, вся підлога у приміщенні застелена матами. Тому серйозних травм поки що зафіксовано не було.
Хоча, якщо підійти до справи серйозно, то скелелазіння — доволі недешевий вид спорту. І, хоча спорядження, принаймні, для нехитрих болдерів, треба небагато, воно — коштовне. Недешево обійдеться взуття-”скельники”. Тим паче, що у Калуші купити його — ніде. Можна знайти хіба що на “секонд-хенді”. Тому новачки можуть займатися у звичайному спортивному взутті. Хоча переваги “скельників” — у тому, що це взуття дуже сильно стискає ногу, зокрема, пальці на ногах. Тому у ньому можна зачепитися навіть за незначний виступ у скелі. Плюс — магнезія, якою обтирають руки, щоб вбирала піт. Для цього за поясом носять спеціальний мішечок, наповнений нею. Якщо лазити у горах, просто необхідне й інше спорядження, зокрема, і для страхівки.
Хоча, досвідчені калуські скелелази стверджують: гори — це щось надзвичайне. Поки що рекорд наших хлопців — 40 метрів кримських скель за 15 хвилин. Кажуть, що навіть не задумуються про висоту. Просто — вибираються, і тоді аж усвідомлюють, що — на висоті двох дев’ятиповерхівок.
Наразі скелелази готові навчати майстерності всіх людей, не залежно від віку, статі, і навіть — спортивної форми. Гарантують: боятися висоти — не доведеться. Хіба що подивуєтеся власним можливостям.