Насправді, ми не шукаємо текстів. Ми шукаємо звуки. Для нас важливі не слова, а звучання, кажуть музиканти "Desi" Мистецьке життя у невеличкому провінційному містечку України, напевне, відрізняється від провінційних європейських містечок. І тільки тепер до Прикарпаття, і до Калуша зокрема, доходить традиція арт-кафе, арт-пабів чи просто місць, де можна чимось зайнятися тим, хто не хоче просто сидіти на лавці у центрі чи відвідувати офіційні масові концерти з нагоди державних свят. Особливо — у суботу ввечері.
У Калуші виступив чеський гурт “Desi”. Атмосфера самого виступу — зовсім нова для Калуша. Адже виступали не просто неба, і не в концертному залі, не у нічному клубі, а — у відносно невеликому приміщенні. Атмосфера — між “casual” і богемою. До музикантів можна було підійти, доторкнутися, сфотографуватися і придбати їхній альбом.
Гурт — дуже своєрідний, грає дуже суперечливу музику, чудово поєднуючи різні стилі і різні думки. Назва гурту з’явилася після більш, ніж року роздумів, і з-поміж кількох варіантів. У перекладі з чеської “Desi” означає “подихи”. Саме — два подихи. Адже інструменти, на яких грають учасники гурту — духові. Тому подихи пов’язують двох учасників колективу.
Отже, “Desi” — це молоді чеські музиканти Лукаш Пілнай і Ева Жижковська. Обоє — “духовики”. Проте, — дуже різні. Ева — має музичну освіту і навіть працювала у відомому джазово-свінговому оркестрі “Big Band”. Лукаш грає переважно на відчуттях й емпіричному досвіді, який здобув не тільки у Чехії, але і за кордоном, зокрема, в Індіїї. І — не просто грає, але і виготовляє музичні інструменти сам. Причому, не прості інструменти, а діджеріду — автентичний австралійський інструмент.
Саме через нього музика гурту “Desi” набула майже мантричного звучання. Чеський гурт — не єдиний, хто використовує у творчості цей музичний інструмент. Дехто з гуртів використовує його як ритм чи перкусію. А ось у чеського гурту він — як повноцінний “чоловічий” голос — проти “жіночого” саксофону.
— Під час концерту у Калуші я використовуватиму 4 діджеріду. Всі вони — мають свій потенціал і своє звучання. Тому для того, щоб зробити повноцінні композиції із саксофоном, — треба змінювати інструменти. Вони всі виготовлені власноруч, переважно, із чеської деревини. Я навчився цій роботі в Індії і Чехії. Але, в основному, дійшов до цього заняття сам. І сам — зрозумів основні принципи виготовлення і гри на діджеріду. Можна сказати — відчув серцем цей інструмент. Нині у моїй колекції — 10-15 інструментів. Вони часто змінюються. Часом я продаю їх, а, натомість, — виготовляю нові, — каже Лукаш Пілнай.
Зрештою, гурт “Desi” — це митці, які раді виступати для всіх, хто відчуває потребу у нових іменах й у новій творчості. Простіше кажучи, це — митці, які не вкладають у поняття “визначність” зміст такий, який вкладають більшість українських виконавців чи гуртів. Вони самі працюють для себе і для людей.
— Взимку ми мали великий тур Україною на підтримку нового альбому “Opilon”. Відвідали також Чехію, Словаччину і Польщу. В Україні відомі завдяки участі у фестивалях “Арт-поле”. Хоча, загалом, нам більше подобається виступати у невеличких містах. Адже, якщо на фестивалі приїжджає зацікавлена публіка, яка знайома з музикою, яку ми виконуємо, то у невеличких містах і навіть селах сходяться на виступи люди різного віку і різних уподобань, — каже Ева Жижковська. — На великих фестивалях публіка — більш голосна. Нас сприймають більш шумно. Зрештою, активна і голосна публіка — це не завжди добре. Тому, коли конче треба зосередитися, ми намагаємося застосовувати своєрідну практику приборкання надто активних слухачів. Намагаємося грати максимально тиху і спокійну музику. Якщо зі ста осіб знайдеться 10, які схочуть слухати, то вони обов’язково замовкнуть і попросять це зробити ще кількох своїх друзів. І це — реально дієвий спосіб!
Щоправда, калуську публіку у суботу не треба було приборкувати такими трюками. Адже музика гурту “Desi” — дуже своєрідна, мантрична, як вони самі її характеризують —аборигенська. Вона просто засмоктує, і годинний концерт, здається, триває безмежно довго і є безмежно коротким водночас. Слухаючи “Подихи”, не варто їсти чи пити пиво. Просто — не їсться і не п’ється. Так цікаво спостерігати за діалогом двох протилежностей.
— Наша музика — це діалог між чоловіком і жінкою, між деревом і металом. Ми граємо “на басах”, тобто, вся наша музика — у низькому регістрі. Композиції створюємо самі. Рідко — співаємо. Це переважно робить Лукаш, — каже Ева Жижковська. — І навіть останній альбом “Оpilon” — це, фактично, складені докупи слова “мавпа” і “слон”. Він — у руслі нашого діалогу різноманітностей.
Хоча, власне, пісні, тобто, тексти, для гурту — дуже умовні. І голос сприймається більше, як музичний інструмент. На перший план виходить звучання. Саме мелодикою голосу і незвичайним світоглядом чеських музик здивувала калушанка Марічка Чічкова. Із Марічкою чеські “Подихи” познайомилися на фестивалі “Арт-поле”. Там і вирішили створити спільний проект. Із ним уже встигли дати концерти й у Польщі, й у Чехії, і, звичайно ж, — в Україні. Завдання Марічки — шукати і виконувати українську автентику. Але — не стандартну.
— Насправді, ми не шукаємо текстів. Ми шукаємо звуки. Для нас важливі не слова, а звучання. Тому моїм чеським товаришам дуже сподобалося, як звучить українська автентика у моєму виконанні. І — як вона гармоніює зі звучанням композицій самого гурту. Ось так ми спілкуємося, переважно — в інтернеті. Навіть — проводимо такі собі онлайн-репетиції. Часто просто імпровізуємо, — запевнила “Вікна” Марічка Чічкова.
“Desi” і Марічка Чічкова у Калуші — інтерв’ю “Вікнам”
В Україні молоді музиканти полюбили гурти “Запаска”, “Два” і “Даха-браха”. Решта вражень про Україну — у руслі стереотипних: “вражаючі” дороги і надзвичайно релігійні люди. Кажуть, що спілкуються із українцями й у Чехії. Проте, часто вони так добре володіють чеською мовою, що, на перший погляд, не відрізняються від місцевого населення. А ще чеські музиканти відкрили в Україні стильний одяг — мокша-дрес від вінницьких майстрів. Отже, в Україні бачили ще не все. І, значить, може зустріч у Калуші — не остання. Хтозна, куди приведуть українські дороги.
Максим БАРНА, організатор концерту:
— Концерт чеського гурту був організований у дуже короткий термін. За тиждень до нього, під час зливи, зустрів Марічку Чічкову. Вона нашвидкуруч просила організувати концерт. Знаю, що у Калуші є люди, яким виступ гурту був би цікавим. І знаю, що побачити і почути діджеріду — це дуже заворожує. А і Калуш — не те місто, і калушани — не ті люди, щоб перебирати імпрезами. Треба ходити на все, поки є.
На щастя, завдяки нашим зусиллям, підтримці друзів і доброзичливців, вдалося організувати концерт і зібрати повний зал. Прийшла максимально можлива кількість осіб — 120, і було зрозуміло, що багато калушан прийшли саме на виступ гурту. Етніка у пабі — вперше, але було очевидно, що гурт змусив людей помовчати і послухати. Бо, зазвичай, у пабі дуже гамірно. Це — музика не драйву, а музика для мозку.
Учасники гурту — звичайні люди, без понтів, як і всі іноземці, що у нас виступають. Практика показує, що хороша закордонна музика вартує втричі, а іноді — у п’ять разів менше, ніж виступи вітчизняних гуртів, які мають хоч якусь локальну славу.
Оскільки уже тривалий час організовую виступи закордонних гуртів у Калуші, то часто вони на мене “виходять” уже самі. Проте, я працюю і з вітчизняними гуртами. Ось, наприклад, на Івана Купала у нас будуть “Неймлес” — визнані легенди психоделічного року. Працюємо з українськими гуртами — переважно представниками інді та D.I.Y-сцени (субкультура, спрямована на застосування власних здібностей і можливостей. — Авт.). Тоді ж відбудеться театральний перформанс і фотовиставка Євгена Гапича. Одну із зал у пабі я на свій страх і ризик дав розмалювати художнику-початківцю Андрію Владиці.
У Калуші є гідний глядач і слухач. Але через те, що цих нещасних людей держава загнала у фінансову кабалу, а місцева влада кидає їм подачки на дофіційні свята, люди просто не звикли на щось ходити. За рік нашої роботи ми трохи просунулись у цьому плані, і люди ходять, цікавляться, слухають, дивляться. І це — приємно.
Орест КОСТІВ, художник:
— Відвідати виступ гурту “Desi” вирішив, коли прочитав анонс в Інтернеті. Тож, ідучи на концерт, вже дещо знав про їхню творчість. Музику можна слухати вдома, закривши очі, але коли чуєш її наживо, виникають особливі асоціації. У музиці гурту “Desi” чисте і недоторкане синтезується із урбаністичними мотивами. Причому, дуже вдало. Відчувається вплив європейської школи, чудове володіння імпровізацією і, водночас, самобутність. У деякі моменти вчувалися мотиви далеких країв, екзотичні мелодії — і все це у стилі етно-джазу і фолк-джазу.
Взагалі, я люблю поліфонічну музику, вона вловлює невловимі порухи, у ній найчастіше присутнє ірраціональне, що впливає на нашу підсвідомість.
Суботній виступ ішов у цілком звичному для мене руслі сприйняття. Адже із джазових музикантів я люблю творчість Луї Армстронга і нашого сучасника Вінтона Марсаліса. Особливе враження на мене справила тендітна дівчина із баритон-саксофоном, створивши своєю грою неймовірний каскад асоціацій.
Безперечно, така музика, особливо для митців, дає просто колосальний емоційний заряд. У моїй уяві ці мотиви не могли не трансформуватися у візуальні образи — в основному, поліхроматичні. Тож, натхненний виступом, уже малюю три роботи!
Більше того, навіть згоден влаштувати у пабі невеликий мистецький експеримент: малювати під час одного з концертів. Це був би, по суті, діалог живописця і музиканта.
