Микола Федюк: “Щоб займатися біоенергетикою, треба мати повних 33 роки”

Щоб полікуватися за допомогою біоенергетики до 59-річного Миколи Федюка, у віддалене село Тишківці Городенківського району на Івано-Франківщині, приїжджають люди з Німеччини, Російської Федерації, Білорусі, Канади.
Переглядів: 3516
Одним із найскладніших випадків у практиці Миколи Федюка було лікування немовляти. Фото Сабіни Ружицької

Зацікавлена інформацією про чоловіка, “Вікна” також поїхали у Тишківці. Хоча добратися у село непросто: навіть від центральної дороги воно віддалене. Але ошатне і господарське. Одразу видно — газди живуть. На подвір’ях — будинки та підмурівки зі старовинного білого каменю Люди чудові, привітні, розпитують, хто я, звідки, і чому до них приїхала. Не встигнувши поговорити з людьми, бачу, що біля  невеличкої каплички, у центрі села, мене вже чекає місцева знаменитість, біоенергетик, Микола.

Невисокий на зріст худорлявий поважний пан уважно дивиться на мене та одразу точно і чітко визначає, що маю проблеми з очима і хребтом. І він до мене ані доторкнувся, лише у вічі дивиться. До цього часу чоловік мене ніколи не бачив і не знав.

— У моїй родині ніколи не було ані знахарів, ані травознаїв, ані ворожок ніяких, — переконує Микола Федюк. — Чому в мене такий дар Божий? Не знаю! Але за все дякую Всевишньому. Та й  не дуже над цим розмірковую, адже Богові краще знати, що кому і як потрібно». До 1990-их років пан Микола ні про яку біонерегетику не знав. Народився у Тишківцях, у родині колгоспників, мати працювала у ланці, батько був добрим майстром, будівельником, все вмів по дому зробити, також у колгоспі спину гнув.

Микола вчився, одружився, працював звичайнісіньким шофером. Але після смерті матері в чоловіка неначе щось перевернулося всередині.

— Я почав відчувати…біль інших людей, — тихо мовить карпатський біоенергетик. — Ось уявіть собі йде людина, я гляну на неї, і в підсвідомості зринає думка, що в неї болить рука, а ступінь цієї болі мені передається, Чесно кажу, не найприємніша ситуація.

Що із цим робити, чоловік не знав, проте зметикував швидко та звернувся до столичних екстрасенсів. Чоловікові запропонували навчатися у спеціальній школі в Києві. Із 1991-ого чоловік навчався різних методів нетрадиційної медицини, практикувався у міській клінічній лікарні №15 Подільського району Києва.

— Там ми проводили так зване сліпе діагностування, коли за ширмою сиділа людина, а ми повинні були визначити, чим вона хвора, — розповідає пан Микола. — Згодом мені дали вилікувати пожежника, в якого був забій грудної клітки. Його придавила спеціалізована драбина, коли той рятував людей.

А згодом пан Федюк  повернувся додому та працював в районній лікарні. Але часи були важкі, 1990-і роки, безгрошів’я. Тому він залишився у рідному селі. Люди одні другим передавали інформацію про біоенергетика. А ще лікування звело чоловіка із його теперішньою дружиною Марією. Вона прийшла до цілителя лікуватися від страшного болю ноги, коли її вкусила якась комаха. І зосталася назавжди. Нині їхня донька Ольга, яка наразі закінчила дев’ятий клас, також хоче іти слідами батька. Проте хоче бути фармацевтом.

Сам Микола Васильович добре знає анатомію людини, постійно читає медичну літературу, цікавиться та збирає лікарські рослини, готує також для своїх пацієнтів різноманітні лікарські збори. І не радить самостійно займатися траволікуванням. Чоловік говорить, що без медичних знань та постійного навчання не варто братися за лікування. Після кожного пацієнта чоловік довго потирає руки. Так спалює негатив. Добре також помити руки під протічною водою.

— Одним із найскладніших випадків було лікування немовляти. Дитя, яке принесли мало трохи більше року, плакало безперестанку, температура висока протягом 10 днів, — розповідає чоловік. —Я довго діагностував, і, врешті, знайшов, у такого малятка були…хворі нирки. Їх пролікували і з хлопчиком все гаразд. Зрештою в малятка ниркові проблеми — спадкові.

А ще Микола Васильович лікує невралгії, безпліддя, проблеми із сідалищним та лицевим нервом, гайморит, депресію.

— Коли я підходжу до хворого, то відчуваю його біль, — мовить Микола Федюк, — але я ж навчився цим керувати, я беру цей біль між руки, які ніби батарейка, де є плюс та мінус, і «спалюю». При цьому люди відчувають сильне тепло, поколювання, запаморочення в голові, навіть похитуються, а ще їм може ставати навіть гірше. Та це звичайний процес перед одужанням. І я про це попереджую.

За день пан Микола може прийняти не більше 3-4 людей. На кожного витрачає не менше години, розпитує, придивляється, «діагностує» руками та власне й лікує. Люди приходять із різними проблемами, деяких пан Микола відправляє до лікарів, бо власне фізіологічні хвороби мають лікувати спеціалісти.

На запитання скільки коштують його послуги, мовить що про це краще не говорити, коли він бачить, що людина бідна, то ані копійки не візьме. Чоловік мовить: щоб займатися біоенергетикою, треба мати повних 33 роки, якщо почнеш займатися цим молодшим, то швидко «згориш». Лікувати людей своєю енергією краще чоловікам, хоча й окремі жінки можуть це робити, але вони й справді вибрані.

Поради на щодень від біоенергетика Микола Федюка

— Треба бути спокійним і завжди думати добре про себе, рідних, сусідів, оточуючих людей. Добрі думки притягують добро, злі — зло.

— Підтримуйте своїх близьких добрим словом, порадою, віддавайте їм частинку свого тепла, і вам віддасться більше.

— Цікавтеся життям своїх батьків, старших родичів, їм така увага дуже потрібна

— Старайтеся частіше ходити до церкви. Можна навіть просто постояти там. Добра енергія святого місця оповиє вас та захистить від зовнішнього зла.

— Якщо лікар повідомили вам невтішний діагноз, не впадайте у відчай. Щоб остаточно все з’ясувати, треба піти до кількох спеціалістів.