У Володимира Чорнописького не вистачає часу для самоаналізу — його забирають нові ідеї. Фото з архіву поета Та творчій насназі Володимира Чорнописького можна позаздрити: за останніх вісім років він видав десять поетичних книжок, зміст яких засвідчує свіжість та нестандартність мислення автора та його беззаперечний талант. Вражає жанрова різноманітність творів, стислість і сконцентрованість думки, розлогість насиченої подіями оповіді. В авторському доробку — збірка лірики “Червоні маки”, три збірки філософських чотиривіршів (”Стислі мислі”, “Осінні мислі”, “Трепанація мислі”), дві поеми (”Кохання мужчини зрілого віку”, “Життя продовжується...”), авантюрно-містична казка-трилогія “Відьма” та геть невдала книга пародій “Коли кусає гедзь Пегаса”.
Можна би ще довго й нудно моралізувати про достоїнства й хиби поезії Володимира Чорнописького — та чи правомірно це у пору його 60-ліття? Подаємо увазі читачів ”Вікон” інтерв’ю з самим поетом, який у своїх відповідях — маломовний і лаконічний.
— Володимире Івановичу, до виходу своєї сьомої книжки “Відьмаэ-1”, куди Ви вмістили вкінці “Історію мого роду”, Ви ніде й ніколи не обнародували того факту, що народилися на Уралі, де відбував покарання Ваш батько. Більше того, не експлуатували цю тему в творчості, як роблять інші. Чому?
— А яка в тому моя особиста заслуга, що я з’явився на світ у виправно-трудовому таборі? Це трагедія, насамперед, усього мого народу, це поневіряння моїх молодих тоді батьків. В 1965-му році батько був реабілітований. Я вдячний йому, що він все зробив, аби я здобув добру освіту (Володимир Чорнописький закінчив економічний факультет Львівського державного університету та Київську академію внутрішніх справ. — Авт.) та зміг адаптуватися в цьому непростому світі.
— Ви почали творче літературне життя у порівняно пізньому віці, коли вже, можна сказати, добре пізнали життя.
— Так, у віці під сорок років. Тоді ж почав і друкуватися у місцевій пресі... під жіночим псевдонімом. Інтригувало, чи надрукують вірші нікому невідомого автора. До того ж тоді працював в органах МВС. Майор-лірик? Колеги могли б не зрозуміти.
— У Вас не було та й немає написаної жодної кон’юнктурної речі.
— Славословити комусь на догоду — не моя життєва позиція. Вважаю, що маю право говорити правду про себе й про інших. Я — відверта людина.
— Але та відвертість у Вас інколи набуває неприкритого саркастично-образливого тону, як-от у “Трепанації мислі”.
— Тепер через декілька років я розумію, що третину моїх віршів-катренів (я написав їх понад 2 000) треба викинути. Це сказали мені й двоє авторитетних людей.
— Чоловік і жінка, пристрасть, любов, страждання — все це присутнє у Ваших сюжетних творах — поемах “Кохання мужчини зрілого віку” та “Життя продовується...”
— Працював над ними із задоволенням. Це, фактично, картини сучасного життя майже з натури. Доволі фактажу і життєвого досвіду.
— Ваші герої нерідко опиняються у безвиході, керуючись почуттями.
— Життя складне аж до абсурду. Людина, буває, борсається з усіх сил, поки зрозуміє, що з лабіринту долі вийти неможливо. Треба у собі щось зламати задля примирення з дійсністю. Або ж — куля чи кинджал, як мовиться.
— Особливо сильним є прояв душевних емоцій у збірці “Червоні маки”, куди ввійшла в основному інтимна лірика.
— Любов — велике щастя, гірка покара, довготерпіння. Коли відходить, залишається обвуглене серце, засохлі квіти, у когось — вірші.
— Якби ж то у деяких інших Ваших творах було більше розуміння людини, співчуття, співпереживання... Якщо в інших поетів жінка стоїть на своєму заслуженому п’єдесталі Прародительки, Мадонни, Прекрасної Дами, Героїні, у Вас — однотипне загалом зображення, м’яко кажучи, пониження жінки як особи.
— В певному сенсі це своєрідна захисна реакція... болісна чоловіча реакція.
— Я б назвала це зовсім інакше... Зауважу лише, що духовність, на мій погляд, не є Вашою сильною стороною. Але Ви неабияк цікаві читачеві в плані соціальної тематики. У думках і висловлюваннях свавільні, не визнаєте жодних заборон і табу. Під гострим прицілом у Вас можновладці, посадовці, чиновники, медики.
— А як інакше? В суспільстві тепер, як ніколи, багато продажності, користолюбства, фальші. І що найгірше — псевдопатріотизму.
— Поряд з цим у гостросюжетній “Відьмі” й особливо у “Коханні мужчини зрілого віку” вкраплено майстерно виписані пейзажі. В останньому творі Ваш герой, до того ж, подорожує на байдарці по стрімкій ріці.
— То мій власний досвід. Більше двадцяти років плавав по гірських ріках Закарпатської, Чернівецької, Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської областей. Береги Латориці, Тиси, Ріки, Дністра, Прута, Черемоша, Стрия, Серата залишили незабутнє враження.
— Були й подорожі суходолом?
— Відвідав великі міста й малі поселення близько 10-ти країн світу: Болгарії, Німеччини, Сербії, Франції, Італії... Україну також досить з’їздив. Але нічого ліпшого не знаю за Львів із його особливою атмосферою старовинного міста. Їжджу туди обов’язково два-три рази на рік, тепер — із найстаршою внучкою Віолеттою.
— П’ять років тому у Вас стався інсульт. Це якось змінило Ваше життя?
— Навчився писати лівою рукою, позаяк права частина тіла напівпаралізована. Хвороба позитивно вплинула на творчу продуктивність, більше часу стало для себе. Став більше цінувати життя.
— Депресивного стану не буває?
— Я гедоніст, абстрагуюся від негативу. У мене просто не вистачає часу для самоаналізу. Тепер якраз підготував до друку іще дві поетичні книжки (драма й комедія), на підході — перша прозова. Не маю тільки для неї редактора.
— Не секрет, що Ваші твори треба редагувати (та й цензор би не завадив).
— Не буду ж я безкінечно вдосконалювати свій єдиний безсмертий твір... Коли напливають все нові й нові ідеї, задуми.
— Ви стали більше читати хорошої літератури?
— Читав би, якби було що. В Калуші “просіяв” усі п’ять бібліотек: художня література стара, зужита, серед нового “ширнетребу” майже нема нічого вартісного. Проте, перечитав усе, що знайшов із поезії, всю “Літературну Україну”, що вийшла впродовж останніх восьми років, літературні журнали “Перевал”, “Дзвін”. Читав би із задоволенням “Київську Русь”, “Кур’єр Кривбасу”, “Всесвіт”, якби вони доходили до Калуша. Зовсім немає літературних альманахів, а якщо є, то я про це не знаю. Багато взяв би і від живого спілкування на літературні теми.
— Хто з поетів Вам найближчий своїм світовідчуттям?
— Найбільше люблю російську поезію “Срібного віку”: Блока, Ахматову, Бальмонта, Пастернака. Мені цікава світова класика, але мало є вправних перекладачів. Із івано-франківських літераторів подобається поезія Галини Турелик, Неоніли Стефурак, Богдана Томенчука, також Василя Олійника з Долини. В Калуші є, принаймні, четверо письменників, яких хочеться читати.
— Як і всі місцеві поети, Ви самі опікуєтеся виданням своїх книжок і їх розповсюдженням. Правда, робите це власним коштом, тому твори й виходять малим тиражем.
— Думаю, сто примірників книжки достатньо, щоб не складувати її вдома. Маю в Калуші постійних читачів, які чекають виходу кожної моєї нової книжки, здаю певну частину тиражу у магазин “Книги”, що на майдані Шептицького в Калуші, та в “Букініст” в Івано-Франківську. А решту — на свій розсуд, роздаю, дарую. Така от дорога до читача.
— Бажаю, щоб кількість Ваших читачів зросла, а твори — вийшли на широкий всеукраїнський загал. З ювілеєм Вас!
Розмову вела Ольга ІВАСІВ
МОЄ ЖИТТЯ В 82 СЛОВАХ
Урал. Колиска. Липень. Плач.
Велосипед. Шаблюка. М’яч.
Підпілля. Батько. Ліс. Зв’язок.
Арешт. Тюрма. Знущання, Строк.
5 років. Табір. Холод. Лід.
Хрущов. Відлига. Переїзд.
Вкраїна. Брошнів. Перший клас.
Дитинство. Друзі. Щастя час.
Навчання. Калуш. Комсомол.
Дівчата. Танці. Волейбол.
Броватий дід. Гниття. Застій.
Цілунки. Гульки. Випускний.
Студентство. Вуз. Економіст.
Дружина. Донька. Комуніст.
Диплом. Робота. Інженер.
Москва. Два роки. Офіцер.
Інспектор. МВС. Старлей.
Посада. Служба. Привілей.
Кравчук. Відродження. Нужда.
Вірші. Інфляція. Біда.
Відставка. Пенсія. Майор.
Кафе. Свобода. Внуки. Торг.
Інсульт. Хвороби. Вік. Вінець.
Труна. Могила. Плач.
Кінець.