Великий тріумф Едварда Вімпера і його товаришів в один момент перетворився на жахливу трагедію, яка назавжди зафіксувала День до цього, 13 липня 1865 року, альпіністи-шаленці з далекої Великобританії почали сходження. Вранці вийшли з села, що в підніжжі гори, з північної сторони. Незабаром розбили табір на висоті 3300 метрів і залишок часу відпочивали. Наступного дня, о 3.40 ранку вирушили, як це говориться на мові альпіністів, до штурму гори. І чим вище підіймалися, тим складніше їм було. Особливо важко давався підйом молодому та недосвідченому Робертові Гедоу (Robert Hadow), йому весь час потрібна була допомога. Не дивлячись на це, о 13.40 група досягнула вершини. До решти виснажені, але щасливі чоловіки майже годину сиділи на малесенькім плато вершини гори, милуюючись захоплюючою панорамою Альп, яка відкрилася їм з усіх сторін. Тільки тепер вони побачили своїх італійських конкурентів, котрі вийшли в той самий час зі сторони Італії. Розчаровані італійці, які за кожну ціну хотіли встановити “прапор для Італії” побачивши, що суперники їх випередили, повернули назад так і не дійшовши до кінця свої мети.
Могили альпіністів під Маттергорном...
Незабаром англійці під керівництвом Едварда Вімпера (Edward Whymper) почали спускатися з вершини. Дійшовши до складного відрізка гори, зробили зв’язку міцним, як їм здавалось, шнуром. Всі семеро сходили разом, попереду — найдосвідченіший. Але не дивлячись на всі запобіжні заходи Роберт Гедоу втратив точку опори, спіткнувся і впав, тягнучи за собою решту чоловіків. Гірський провідник Петер Тауґвальдер (Peter Taugwalder), його син та Вімпер з усіх сил намагались втримати шнур і допомогти своїм товаришам в смертельній небезпеці. Дарма! Тонкий шнур скоро “перегриз” гострий виступ скелі, страхування не витримало і за раховані секунди четверо альпіністів зникли в кілометровій пропасті… Великий тріумф раптом перетворився на жахливу трагедію, яка назавжди зафіксувалася в серцях тих, що врятувались.
Наступного дня Едвард Вімпер разом з англіканськими священиками та гірськими гідами з села піднялися на льодовик, щоб шукати загиблих. Знайшли три понівечені тіла. Від четвертого альпініста залишился тільки рукавиці, черевик та ремінь... Здавлось би, що драма, яка розігралася на грізній горі 150 років тому, мала б відлякати інших в спробах її здобути. Що ці четверо сміливців мали б бути останніми, які за момент тріумфу заплатили власним життям. Але людська історія чи психіка любить, мабуть, парадокси. Не дивлячись на те, що безліч міцних мотузок та линв тепер міцно закріплені в скалах, ущелинах, різних шляхах вверх, також не дивлячись на величезний досвід та технічно удосконалене обладнання, тільки на цій горі загинуло від того часу майже 600 альпіністів.
І, власне, це зробило село Церматт (Zermatt, 1608 м), над яким височить страшна гора, на кордоні з Італією у швайцарському кантоні Валліс (Vallis) - всесвітньо відомим. Від тоді почався тут та в цілому високоальпійському регіоні бурхливий розвиток туризму і альпінізму. Все завдяки горі, про яку написано найбільше книг, зроблено більше фотографій, ніж про всі інші разом взяті. Вона стала символом країни, до неї їдуть десятки тисяч туристів з різних кран світу, щоб тільки побачити її і сфотографуватись на її фоні. Це — незвичайна за формою та найвідоміша гора світу. Це — Маттергорн (Matterhorn)! Це — своєрідна, монструальних розмірів піраміда в центрі Європи: до її вершини сходяться чотири трикутні грані. За висотою займає тільки п’яте місце серед альпійських вершин, але по складності сходження немає собі рівних серед своїх сусідів. До речі, італійці називають Маттергорн — Монте Червіно (Monte Cervino).
Скляна архітектурна споруда серед 500-літніх автентичних, дерев`яних будиночків привертає до себе спонтанну увагу. Спочатку виникає враження, що цей супермодерний гай-тек тут абсолютно недоречний. Але пригледівшись до “саркофага” поблискуючого блакитно-фіолетовим склом , можна побачити стилізовані контури, лінії та гребені, які відтворюють у зменшеному масштабі форму гори Маттергорн. Це музей Маттергорну – “Атлантида Церматта”. Дивує на початку назва музею — Атлантида. Чому? Чи тут щось затонуло? Виявляється, що “саркофаг” це тільки вершина справжньої “піраміди”, тобто величезного музею, який влаштовано цілковито під землею. Тут можна побачити археологічні знахідки, прочитати історію, побачити, якими раніше були сільські хати всередині, також гірські ферми; ознайомитися з біографіями і фото перших туристів, гідів; дізнатися, як жили люди в Церматті в XIX ст., коли не було залізниці та доріг, в час, коли сюди приїздили тільки перші англійські альпіністи.
Мотузка, з якої все почалося...
І ось серед цього всього розмаїття впадає в око не фото, не картина, чи реконструкція будинку, а звичайна мотузка. Саме та тонка, як палець мотузка, від якої все почалося. Через котру сталася перша загибель альпіністів на Маттергорні. Як можна було покладатися на такий нетривкий, ненадійний матеріал? Що штовхало першопідкорювачів тоді долати цю неприступну вершину? Що штовхає таких шаленців робити це тепер, ризикуючи життям, випробовуючи свою долю, граючись зі смертю? Чи насправді така екстремальна небезпека дає підтвердження себе, свого статусу в суспільстві, своєї гідності та постави?.. Проте, сходження на Маттергорн вже є культовим. Ця гора є Меккою для альпіністів з усього світу, чоловіків та жінок, які роблять це сотні разів, щоразу вибираючи новий маршрут. Місцевий гірський гід, почесний мешканець Церматту Ульріх Індербінен (Ulrich Inderbinen) зробив сходження навіть в день свого століття!
Влітку в Церматті, населення якого всього 3 тисячі, не так людно, як взимку. Але все одно багато туристів, приїжджих з різних кінців світу, особливо це село приваблює японців. Їх видно всюди. Навіть вивіски на магазинах писані ієрогліфами, в кафе, ресторанах є меню японською мовою, продавчині в сувенірних крамницях — японського походження. Все для клієнта! Взимку під час лижного сезону кількість тимчасового населення Церматту різко збільшується, число відпочиваючих зростає тоді до 30 тисяч. І це при тому, що в місцевих готелях ціна номеру за добу в зимовий сезон може коштувати від 700 до 900 швайцарських франків на одну особу!
У туристичний сезон Церматті з 3-х тисяч жителів зростає до 30-ти!
Кажуть, той, хто побачить Маттергорн, буде мати удачу й багатство
Особливістю села є те, що тут заборонений в`їзд автомобілями. Автівку залишається в сусідніх селах за 10-15 км і добиратися до Церматту треба потягом, який відправляється кожні дванадцять хвилин. Квиток у дві сторони від найближчого села Теш (Täsch) коштує 16 франків, також ціна гаражу за авто — 12-15 франків на добу. Вузькими, старовинними вуличками Церматту їздять електромобілі, тому належить бути дуже обережними, не ходити серединою вулиці, бо ці малі вантажні автівки та таксі їздять ледь звучно, майже не видаючи шуму. Проте водії, мабуть, вже звикли до туристів, які ходять з задертою вверх головою, дивлячись в об’єктиви своїх фотоапаратів, щоб через них побачити те, заради чого й приїхали сюди — гору Маттергорн!
Кажуть, той, хто побачить Маттергорн, буде мати удачу й багатство. Може тому у швайцарських банках лежить так багато грошей? Поїздка до Церматту — найкращий спосіб перевірити, чи правду каже народна мудрість!
