Чорна Мадонна є покровителькою Швейцарії. Фото Ірини Михалків Мешканці з навколишніх затишних будиночків живуть тут все життя з «зубами дракона» ( нім. Drachenzähne). Завдання цих дивних «зубів» було просте: затримати марш танкових дивізій Гітлера. Можна собі легко уявити, що за «зубами» стояли протитанкові гармати, а подолати цю перешкоду було б, мабуть, можливо тільки ціною великих втрат техніки та людей.
Але, як мешканці цієї околиці, так і ціла Швайцарія не дочекались танкових орд сусіда з півночі. Бо ж не тільки це село, але й мала гірська країна були перетворені на один величезний «зуб дракона» — неприступну Альпійську фортецю. Фантом величезних втрат спонукав прагматичних німецьких генералів відмовитися від від Блітц-кріґу, тобто раптового нападу на землю гельветів. Кривава бійня таким чином оминула і ці «зуби дракона» коло місцевості Айнзідельн (Einsiedeln) в кантоні Швіц (Schwyz). Мовчазні монументи вздовж дроги нагадують, однак, і тепер, що мир може бути, як це казали античні римляни, тільки паузою між війнами. І, може, тому вони стоять ще й до нині тут. А ось так, на всякий випадок!
Понурі та надійні Драхенцене захистили і сам Айнзідельн. Містечко, а властиво типове село в серці Швайцарії, неподалік звідси. На гербі Айнзідельн, як і на гербі Галичини є ворони. Але дві айнзідельнські ворони символізують дещо інше – давню релігійну історію, та величезний монастир з такою самою назвою, як і місцевість. Бенедиктинський монастир — це швайцарська Почаївська Лавра, місце і зупинка на дорозі до Сантьяго-де-Компостела, Риму та Люрду тисяч прочан не тільки зі Швайцарії. Центром їхньої уваги, однак, є не тільки сам кляштор, але щось особливе, що є в ньому.
Айнзідельн — «прихисток відлюдника», названий так тому, що у 828 році тут, в дикому лісі, поселився святий Мегінрат (Майнрат). Він проводив багато часу у молитвах, харчувався тим, що приносили йому дві лісові ворони. 21 січня 861 року двоє розбійників, шукаючи скарбів, вбили святого. Але далеко втекти їм не вдалося, так як ворони летіли за ними слідом й голосно каркали над їхніми головами, привертаючи увагу. Вбивці були арештовані та покарані.
Після цього випадку до цієї місцевості почали приходити нові відлюдники, незабаром була побудована невелика каплиця.
У 934 році настоятель собору в Страсбурзі Ебергард приїхавши сюди, вмовив відлюдників влаштувати тут бенедиктинську общину. Він став першим абатом, збудував нову церкву, котру мав освятити єпископ Конрад з Констанци. Але перш, ніж єпископ встиг завершити церемонію освячення, раптом сталося щось надзвичайне. Тричі пролунав голос, який сказав, що церква вже є освяченою апостолами Петром та Григорієм. Папа Лев VIII оголосив цю подію чудом і видав буллу, де благословляв паломництво до Айнзідельн. З того часу церква та монастир користувалися особливими привілеями, отримували значну грошову допомогу та захист від монархів та королів.
Але що саме привертає увагу, думки й молитви чверті мільйона людей в рік тут, в самій церкві? Це — головна реліквія паломників, дерев’яна статуя висотою 1.25 м, обрамлена в золоті ризи — Марія з немовлям. З XV століття люди возносять до неї свої молитви, прохання, просьби. Оточена свічками, вона взяла на себе біль сотень людей… Почорніла чи від кіптяви диму, чи від людських страждань. Вона стала Чорною мадонною з Чорним немовлям на руках.
Статуя Мадонни з немовлям стоїть в каплиці, оздобленій мармуром та золотом. Перед нею в задумі та молитвах на лавах сидить з десяток прочан чи звичайних туристів. Спонтанно сідаю ближче до статуї, щоб розгледіти її. Внутрішній трепет зникає, переходячи у блаженний спокій, який розливається по всьому тілу. Подумки проказую молитву до Богородиці та своє прохання, яке вірю, неодмінно буде виконано. Позаду лав я купую й запалюю дві свічки – в знак моєї прихильності й подяки Чорній Мадонні. Поруч на стіні висять сотні старовинних картин-подяк. На дерев’яних дощечках, на шматках шкіри чи полотна зображені Мадонна, монастир, св. Мегінрат або ж самі люди, котрі просили про виздоровлення дитини чи когось з членів родини. В подяку за чудесне зцілення вони приносили Чорній Мадонні такий подарунок-подяку. Підписували старовинним готичним шрифтом. Можна розібрати дати, а це час, починаючи від XV ст. і до тепер.
Внутрішнє оздоблення бенедиктинського храму просто вражає! Ми звикли, що барокові споруди завжди похмурі, темні, мають мало світла. А тут бачимо неймовірно весняні кольори: багато зелені, рожевого, фіолетового та золота. На оздоби фігур, ліпнини, деталей використано 12 кг золота! Зверху на відвідувачів церкви дивляться ангели ніжно-рожевого кольору, такі радісні та привітні, що здається, вони всміхаються кожному. Розписи та фрески в прекрасному стані. Їх багато, я отримую справжню мистецьку насолоду, споглядаючи це все.
Славиться й бібліотека аббатства. Тут зібрано близько 50 тисяч томів, включаючи рідкісні рукописи, а також діяльність місії, посланої у 1854 році до Америки.
Головними датами для паломників є 14 вересня та 13 жовтня — дата чудесного освячення храму та дата перенесення останків св. Мегінрата з Райхенау до Айнзідельн в 1039 році. Але найбільш яскравою подією для прочан є вихід монахів, котрі щодня о 15.30 йдуть до каплиці Богородиці, співаючи їй гімн «Сальве, Регіна» (Salve Regina), - традиція, збережена з XVI століття. Монастир славиться розведенням коней та сироварнею. Монахи виготовляють один з найпопулярніших сирів у Швайцарії — раклє (Raclette).
Чорна Мадонна є покровителькою Швайцарії. Зуби Дракона до сих пір стоять на сторожі Айнзідельн та інших місцевостей. То хто ж врятував країну в найчорнішу годину лихоліття Другої Світової?