Родина Дмитрових: підтримка і творчість. Фото з архіву музейно-виставкового центру — Мама зараз живе зі мною, а тато помер два роки, світла йому пам’ять, — розповідає Лілія Дмитрів. — Мої батьки — старожили міста. Мама народилася на Височанці. Мої родичі були із родини Іваницьких, це — старі міщани. Вони жили там, де зараз єврейський цвинтар, там ще були старі будиночки. А трохи далі, там, де зараз магазин “Прометей”, досі росте груша-дичка, яку посадив мій тато.
Лілія навчалася у Калуській загальноосвітній школі №1. Закінчила її у 1988 році. Після школи вступила до Калуського культосвітнього училища. Вчилася на режисера. Після закінчення училища пішла на роботу за направленням. Працювала на ВО “Карпатнафтомаш”.
— Це був ще радянський час. Тоді мене направили на роботу на тодішній промисловий гігант кінця 80-их років ХХ століття — “Карпатнафтомаш”. У профкомі організовували роботу із дітьми. Проводили гурток художнього читання. Я ставила із дітьми вистави…, — пригадує Лілія Львівна. — Потім Союз розпався, і ця робота припинилася.
У1992 році Лілія Дмитрів вступила до Харківського університету культури, де навчалася по класу “Режисура”. Роки навчання проминули непомітно. Однак, у Харкові молода режисерка залишатися не захотіла.
— Мені там не сподобалося. Дуже багато промисловості. А я люблю природу, — каже Лілія.
Лілія одружилася із Василем Дмитрівим. Він за спеціальністю — еколог. У 1996 році у них народилася дочка.
Лілія прийшла на зустріч із журналістом ”Вікон” разом із дочкою Мартою-Анастасією. Вони запропонували сісти на лавці у сквері, у кафе йти відмовилися. Марта — вбрана по-молодіжному. У неї — заплетена коса. Дівчина захоплюється плетінням косичок. Робить зачіски на дому.
— Я хотіла назвати дочку Мартою. Тато поїхав реєструвати. Привіз мені свідоцтво, яке він отримав згідно з довідкою з пологового будинку. Його ім’я було — Анастасія. Я поїхала змінити ім’я. Але — відмовили. Мені сказали: “Хіба можна у дитини таке гарне ім’я забирати?”. Я і кажу — тоді не забирайте, але мені ще одне запишіть. Я заплатила штраф — 30 тисяч купонів. Те свідоцтво анулювали, і через місяць мені видали нове. Але кажуть — нехай тато приїде і підтвердить, що він не проти. Отак, не послухав мене: і я мала багато роботи, і він.
Анджеліна Джолі
Лілія Дмитрів вишиває картини відомих актрис і співачок хрестиком:
— Усі, кого я вишивала, не є моїми улюбленими актрисами. Не можу сказати, щоб мені дуже подобалася, наприклад, творчість Ротару. Але просто вона — красива жінка.
Лілія від природи вміє малювати. І може зробити простим олівчиком малюнок:
— Але — тільки обличчя. Усе решта мене мало цікавить. Красиві, некрасиві, мене цікавлять суто обличчя. Я захопилася вишивкою. Можна сказати — захворіла. І мене привабили не квіти, не маки, не образи навіть, а тільки обличчя. Я не хочу повторюватися.
Першою роботою Лілії став вишитий портрет Мішель Мерсьє. Це було 3,5 року тому. Лілія вже і не пригадує, від кого дізналася про ідею вишивки фотографій. Не пам’ятає, від кого дізналася і про програму, яка переводить зображення у схему вишивки. Взявшись виконувати свій задум, майстриня до кінця ще не уявляла результату.
— Мені дуже захотілося передати її зовнішність на тканині за допомогою різних відтінків ниток. Вона відома роллю Анжеліки у фільмі за романом Анна і Сержа Голонів, — розповідає Лілія. — Потім я вишила ще два її портрети. Одну не дала на виставку, бо на тій роботі один раз я довірила підбір ниток комп’ютеру. Це єдина картина, яка мені не вдалася.
За наступних три з половиною роки Лілія вишила 35 картин. Серед них — портрети французьких, італійських, американських та російських актрис і співачок, а також — дочки Марти-Анастасії.
Ейдан Шапер
— Я не користуюся схемами при виборі ниток. Комп’ютер мені тільки скидає схему тієї фотографії, яку я знайшла сама, і розбиває її на квадратики. Кольори відтінків я підбираю сама. Звичайно, це ризиковано. Замовляю нитки у тканинних магазинах. Купую французьку нитку DMC. Це фактично найдорожча нитка.
— Вам пропонували купити Ваші роботи?
— Це моя особиста колекція, яку я створила за 3,5 року. Якщо мені подзвонить Алла Пугачова, і захоче купити, то я її можу вишити на замовлення. Мені сподобалася саме ця фотографія, і тому я її вишила.
— Коли вважаєте картину вдалою?
— Якщо я вишила картину, хтось побачив її і вгадав, хто на ній є, то вважаю, що завдання своє виконала. Основне не те, щоб персонаж був красивим, а щоб — був схожим на себе. Коли починаю вишивати, у мене руки трусяться. Особливо — коли очі. Тоді у мене просто мандраж. А коли обличчя вже з’явилося, то втрачаю інтерес. Тло вишиваю просто, щоб закінчити.
— Де берете необхідну працездатність?
— Це хвороба, — зітхає Лілія. — Розумієте, вдома поспішаю швиденько приготувати їсти, прання, прибирання, щось зашити-пришити. А далі — щоб я собі сіла… і вишивала до вечора. І щоб мене ніхто не зачіпав. То у мене була побутова робота, а це — вже кайф.
Лілія Дмитрів побачила у Калуському музейно-виставковому центрі вишиті картини Тетяни Мазур і зрозуміла, що їй належить робити далі. Тепер у музеї проходить її персональна виставка. Це перша виставка творчих робіт унікальної калуської художниці.
— Я прийшла до музею, — ділиться Лілія. — Добре, що директор музейного центру Уляна Паньо була на своєму робочому місці. Показала їй свої роботи Мерилін Монро і Грейс Келлі, які мала на мобільному телефоні. Тут і відбулася згодом моя виставка.
Ромі Шнайдер
У музейній книзі відгуків — захоплені записи. Люди висловлюють бажання подякувати художниці за унікальні роботи.
— Можна сидіти вдома самій, і почуватися одиноко не будете. Я їх познімала, й одразу стало якось тужно, — згадує майстриня.
Хто буде наступною красунею, яка вийде з-під голки Лілії Дмитрів, вона ще не вирішила:
— Мені життя не вистачить, щоб я усіх красунь вишила.
— Приймаєте замовлення від клієнтів?
— Буду вишивати на замовлення. Так, я готова вишити будь-яку жінку. Красиву жінку — суцільне задоволення вишивати.
Дочка Лілії Марта — єдина дитина у сім’ї. Інтенсивно вивчає іноземні мови. Після навчання у загальноосвітній школі №1, де їй залишилося вчитися ще один рік, хоче вступити до Київського лінгвістичного університету.
Дочка пробувала присвятити час маминому хобі. Навіть почала вишивати.
— Я вишивала картину із архітектурою Біг Бен. Мені не вистачило терпіння, — зізнається дівчина.
— Не прагнете повернутися до роботи за професією?
— Режисером я мало працювала, бо не мала перспектив для кар’єрного росту. Можу дозволити собі працювати вдома, бо чоловік займається підприємницькою діяльністю.
— Як проводите вільний час, коли не вишиваєте?
— Коли закінчую картину, мені хочеться почитати. Люблю читати детективи. Агата Крісті, Артур Конан Дойль, Едгар Аллан По, так? — каже Лілія, дивлячись на дочку. — Ще Федір Достоєвський. “Преступление и наказание” прочитала на одному диханні. Скільки я не читала, перевершити Достоєвського ніхто не може.
Одрі Хепберн
Лілія зізнається, що близькі люди не дуже підтримують її захоплення. Мама переживає за її зір.
— Коли працюю, завжди слухаю музику. Вмикаю диск. Яку ми слухаємо? — звертається до дочки. Марта підказує. — Vayacon Dios, Scorpions деякі речі. Я люблю балади. Загалом багато музики. Я сідаю на подушечку, — Лілія показує, як підгинає ноги. — Позаду у мене південне вікно, найпівденніше. Бо там більше світла. Звичайно, літо люблю більше. Взимку погано видно. Я взагалі не люблю зиму. Осінь для мене взагалі починається із листопада, починаю не любити. Так само і лютий, і березень. Ніколи не вишиваю вночі.
— Як зберігаєте картини?
— Перу готову річ у теплій воді. Потім прасую з лівого боку, і вставляю у рамочку.
Лілія ще не пробувала перезнімати роботи та розповсюджувати в інтернеті, бо немає кому.
— Зараз усі мають особисті сторінки. Чому Ваші роботи не знайти можна у соціальних мережах?
Лілія знизує плечима.
— Я можу зробити, — пропонує дочка Марта.
Мама з дочкою після прогулянки вирушили до музею. Почитали книгу відгуків.
— Мені написала дитяча письменниця Розалія Бондарчук. Після виставки залишила відгук. Ми не стали подругами. Але про багато поговорили, — ділиться Лілія вже через кілька днів.
Наступним проектом Лілії буде архітектура. Майстриня планує вишивати казкові замки. Каже, що нічого конкретного ще не обрала. Головне, щоб було красиво.