35 жителів міста Калуш Івано-Франківської області збираються вранці біля будинку міської ради. Усі — на велосипедах, у спортивній формі. Вирушають у кількаденний велопробіг до польської Горлиці — міста-побратима Калуша. Колону очолює мер Ігор Насалик, 50 років. Він у білій футболці з написом польською мовою “Калуш — Унія Європейська — Горлиця” і легкій червоній куртці, пише ”Газета по-українськи”.
— Наш мер — і жнець, і чтець, і на трубі гравець, — сміється Леся Рудяк, 39 років. Працює продавцем у продуктовому магазині неподалік. — Як вибрали його перший раз, лазив по підвалах, горищах. Зробив дорогу, відремонтував усі школи, ліфти й дахи. Вибив у Києва гроші на вивезення хімічних відходів. Далі взявся за медицину. Вона у нас дійсно безплатна. Мама місяць у лікарні лежала після інсульту — ні копійки не дали, за лікарство тоже не платили. Доктору віддячилася шоколадкою. Але найкраще, шо Насалик робить у місті — то пропагує спорт. Менше стало алкоголіків по вулиці ходити, молодьож у залах качається.
Торік Ігор Насалик став чемпіоном України з пауерліфтингу — силовий вид спорту, у якому піднімають штангу. Захоплюється культуризмом та фітнесом. У Калуші відкрив безкоштовну секцію з фітнесу для жінок. Веде уроки у спортивному залі басейну “Посейдон”.
У мерії пахне парфумами. У приймальні тупцює начальник місцевого ДАІ. За столом двоє дівчат щось розглядають у комп’ютері. Просять почекати 15 хв., бо до міського голови черга.
— Почуваюся 23-річним, — Насалик проводжає усміхнену керуючу справами виконкому 52-річну Наталію Бабій.
На руках випирають вени, темно-синя спортивна сорочка облягає тіло. Перед мером пачка цигарок “Мальборо”, телефон “Верту” і бронзова попільничка з трьома мавпами. На підлозі лежать гантелі. Біля стола — велосипед. На кріслі навиворіт складені кілька футболок та штанів. Комп’ютера немає.
Як тримаєте себе у такій формі?
— Сім’я у Києві живе, а мені тут чим займатися? Щодня після роботи у залі проводжу по 2-3 години. 45 хвилин під музику їжджу на велотренажері. Кращого способу для спалювання жирів немає. 125 кілограм разів 10 лежачи підійму. За один раз більше 150 кіло подужаю. Це непогані показники при вазі 90 кілограмів. Разів 40 підтягнуся на перекладині без проблем, раз 150 відіжмуся від землі. Кілометрів 10-15 на швидкість пробіжу.
У травні Насалик став третім на чемпіонаті України з бодібілдингу та фітнесу.
— Готувався місяць. Узяв відпустку, бо потрібно було слідкувати за харчуванням. Обмежуватися у цукрі, солі, воді. З 2014 року, виплачуючи чиновникам надбавки, будемо враховувати, чи займається людина спортом. Бо якщо так, то менше хворіє. А раз менше хворіє — значить, менше видатків.
Правда, що маєте близько 40 мільйонів доларів?
— 2001-го задекларував десь 10 мільйонів доларів чистих коштів. А яка їхня вартість зараз, якщо вони правильно були вкладені? Абсолютно інша. До прикладу, у мене є картина Хендекутера, що свого часу купив за 300 тисяч доларів (нідерландський художник XVII ст. — “ГПУ”). Якби її зараз виставив на продаж, то вона коштувала б мільйонів 10 мінімум. Купляю картини, що мені подобаються, на свій страх. Не для продажу, а для себе, — встає з-за столу і показує на невелику “Джоконду” на стіні. — Це копія місцевого художника. Придбав за 700 доларів.
Ваші батьки — медики. Звідки маєте таку підприємницьку жилку?
— У лікарні я виріс — то в ортопедії робив уроки, то в педіатрії. Запах таблеток перед носом досі стоїть. Але коли у восьмому класі тато завів мене у “патанатомку” наочно показати, як розміщені органи людини, два тижні не міг їсти. Обрав фізику, бо хотів бути науковцем. Коли потрапив за скеруванням в Ульяновський центр мікроелектроніки, заробляв 120 рублів і жив у гуртожитку. Нам поставили завдання — наздогнати і перегнати Японію. Виготовляли датчики, мікросхеми для автоматизації машинобудування. А потім центр закрили. Зрозумів, що наука нікому не потрібна. Став дилером Ульяновського автозаводу. Завод є, багато замовлень, а він не працює. А не працює чому? Бо коробки, які ставлять, роблять в Україні. А на нашому підприємстві нема металу. А металозавод стоїть, бо нема коксу. От я кокс знайшов, поставив на метал, метал на коробки, а коробки на машини — з умовою, що всі машини будуть мої. Відновив роботу заводу, сидів і тільки продавав.
Також возив речі з Турції та Польщі. Тільки якщо всі везли чемоданами — я машиною. Орендував ГАЗ-53. Набив товаром, оформив. Купив нерухомість у Москві. І правильно зробив, бо потім продав у кілька разів дорожче.
1995-го прийшов на Львівський автобусний завод. Там працювали 140 фірм-посередників, за рік лишився я один. Через два роки поїхав в Узбекистан на тендер. Там були “Каросса”, “Мерседес”, “Ікарус”. А виграв Львівський завод. Ми доставили автобуси, виконали повністю контракт.
Свого часу керував одним із найуспішніших підприємств на Західній Україні — “Техно-Центром”. Більшість були зайняті схемою “купи-продай”, а ми утримували цілі виробництва. Перші почали роздувати пластикову бутилку в Україні. Всі возили її з Польщі. У фуру їх поміщалося 16 тисяч. А преформою (полімерна заготовка, з якої видувають пляшку. — “ГПУ”) влазило півтора мільйона. Весь Дніпропетровськ і Донецьк стояли у Рогатині в черзі, щоб купити ці пляшки.
Чому покинули бізнес і пішли в мери?
— 2006 року мене попросили підтримати партію “ЕКО плюс 25”, щоб підняти її рейтинг. І гадки не мав, що переможу. О другій ночі подзвонили — привітали. Вирішив, що це може бути знак із неба. Треба колись віддавати, а не лише брати. Перших півроку перераховував зарплату мера — 7 тисяч гривень — на медикаменти у поліклініку. Протягом шести років у Калуш вклав приблизно 1,5-2 мільйона доларів зі своєї кишені. Наші діти за цей час об’їздили весь світ. Остання група — майже 130 чоловік були у Турції. Це близько 90 тисяч доларів. Багато є міських голів, готових віддати таку суму на поїздку дітям? Не користуюся службовою машиною, у мене власна. Пересуваюся по місту “Тойотою Камрі”, іноді гуляю пішки. Маю ще ГАЗ-21, син її для мене відновив. На відрядження і мобільний зв’язок теж витрачаю свої кошти. У мене, як бачите, немає комп’ютера. Він не потрібен. Пам’ятаю про всі проплачені кошти, напевне, за останні три-чотири роки. Плюс-мінус до тисячі гривень.
Просить дозволу закурити. Припалює пластмасовою запальничкою з кольоровим візерунком.
Куріння не шкодить спорту?
— У мужчини повинен бути хоч якийсь недолік. Палю тільки чисто американські, — показує упаковку з акцизною маркою. — У день викурюю пачку. Зате алкоголю взагалі рік не п’ю. Колись міг дозволити собі червоне вино, а зараз навіть на день народження дружини не вживаю. Навіть кухоль пива — це як рідкий хліб, вуглеводи. Моментально відчуваю це на тренуванні, результати погіршуються на 10 відсотків. Жінка не курить, але деколи бокал вина може випити. Вона — засновниця жіночого клубу, туди входять дружини впливових людей.
Чому ви без обручки?
— Заважає. Через три роки після весілля побачив, як чоловік працював на верстаті, зачепився обручкою і йому обірвало руку. З тих пір не ношу. І дружина не носить.
З Гюзель ми разом 23 роки. Запропонував їй одружитися через 2 години після знайомства. Вона прийшла з подругою в ресторан в Ульяновську святкувати день народження. Не було вільних столиків, запросив сісти біля мене. Вони витягли із сумки коньяк. Сховайте, кажу, виженуть. Замовили плящину, розговорилися, і тут я кажу: “Виходь за мене заміж”. Вона розхіхікалась, а наступного ранку розписалися та роз’їхалися повідомити батькам. Потім святкували два весілля — одне у неї в Росії, інше у мене. Батьки її були проти. Але тестя я задобрив — через рік після одруження подарував БМВ.
У кабінет зазирає помічниця. Каже, що дружина дзвонить.
— О! — піднімає вказівного пальця Насалик. Під час розмови чути “так” і “ні”. — 30-го, — говорить і кладе слухавку. — Подзвонила спитати, коли їдемо на відпочинок. На дев’ять днів плануємо вирватися на острів Крит у Греції. На рік стараємося чотири рази поїхати сім’єю. Двічі з них — на наші з дружиною дні народження. Не люблю святкувати в Україні. Мої працівники теж на уродини беруть день відпустки. Не хочу тут бачити п’янок-гулянок.
Не хочете забрати сім’ю до Калуша?
— Для чого? Дружина зайнята бізнесом. Спочатку хотіла ставити ресторан на Дніпрі. Пояснив, що це не зовсім легально, можуть прикрити. Тоді вибрала меблевий бізнес. У нас квартира на Хрещатику на 300 “квадратів” і будинок в елітному районі Золоті Ворота в Кончі-Заспі на 820 квадратних метрів. Туди літаю щоп’ятниці. Користуюся рейсовими літаками Івано-Франківськ — Київ. 45 хвилин — і я в Борисполі, ще стільки ж добираюся автівкою додому. Вечора в п’ятницю, цілої суботи й неділі нам вистачає. Молодший син Ігор навчається у дев’ятому класі Олександрійської гімназії. Плачу 8,5 тисячі гривень у місяць, а вона й у сотню кращих не ввійшла. Наша Калуська гімназія завжди в п’ятірці. Віддав би його сюди, але не хочу розділяти з братом.
У кого вдалися сини?
— Це середньомутоване виробництво. Старший Максим схильний до бізнесу й економіки. Хочу з ним поступити, як Білл Ґейтс — дам мільйон доларів стартового капіталу, хай робить з ними що хоче. Якщо вкладе гроші в ризиковану справу, можу щось порадити, але нав’язувати свої погляди не маю права.
Ігор не визначився, куди піде.
Хто веде домашнє господарство?
— Систему охорони сам зробив. А для іншого є відповідні люди. Одна особа готує, інша прибирає, третя доглядає за територією. Вони працюють у нас більш як 20 років, стали рідними. Дім неподалік притоки Дніпра — Козинки. Вийшов — рибу половив. По сусідству живуть Сергій Льовочкін, Костянтин Жеваго, Віктор Медведчук. Зустрітися можу з ними на спільному корті чи в сауні. У нас на подвір’ї дендропарк із рідкісними рослинами з усього світу. Маємо кота, розумну вівчарку.
Можна до вас навідатися у Калуші?
— Тільки не сьогодні — у мене тренування. Маю однокімнатку на 14 “квадратів” у найгіршому районі. Бо коли не відчуваєш, де живеш, нічого не робитимеш для того, щоб ці умови змінити. Дах капав три роки, поки не завершили програму їх ремонту. Мій будинок перекрили останнім. У квартирі живуть два холостяки — я і мій заступник. Нам кращих умов не треба. Цілими днями на роботі. Туди приходимо пізно ввечері виспатися.
Кажуть, маєте 160 костюмів і жодний не вдягаєте.
— Залишилися з часів депутатства. Гардеробна моя і дружини вдвічі більша, ніж оцей кабінет. Окремо взуття, спортивний одяг, футболки. Вісім років проходив у костюмах, харош уже. Віддаю перевагу джинсам та футболкам. У кабінеті завжди є п’ять-шість комплектів одягу на всяк випадок. Ношу тільки брендові речі. Люблю вдягатися так, щоб верх і низ були від однієї марки. Наприклад, ця футболка, джинси та взуття від німецької марки “Балдесаріні”. Бачите, якщо тут червоний колір, — показує смужку на рукаві, — то тут теж має бути червоний, — повертається червоною смужкою на кишені джинсів.
На вішаку в кабінеті — один костюм. Це на випадок, коли приїде президент. Ми разом сиділи на прес-конференції. Чекайте, десь у мене фотографія була, — іде до сусіднього столу, піднімає папери, заглядає на полицю, не знаходить. — А перший раз Віктор Федорович приїжджав до нас, коли був прем’єром. Тоді на зустріч із ним прийшов у футболці. Він не витримав і спитав, чому не в костюмі. Відповів: “Поки Калуш не стане європейським містом, костюм не вдягну”.
Скільки у вас годинників?
— Щось 80, майже всі — спортивного стилю. Більшість дарували, дещо купляв. Колекціоную також авто й парфуми. Автівок маю більше п’яти. Усі задекларовані. Найдорожча — “Феррарі”, коштує понад мільйон гривень.
Заборонили брати воду з колодязів
Калуш — місто обласного підпорядкування, районний центр зі статусом “Зони екологічного лиха”. Розташований за 30 км від Івано-Франківська. Там проживають 67,5 тис. людей. Позаторік Калуш визнали кращим містом для життя в Україні.
Найбільші проблеми: захоронення гексахлорбензолу — хімічна речовина, що викликає ракові утворення й мутацію плоду у вагітних — менш ніж за 5 км від Калуша, карстові провалля на місці колишніх шахт. Домбровський кар’єр заповнений отруйною рідиною, що потрапила у ґрунтові води. Через це, за словами екологів, на кількох вулицях міста заборонили брати воду з колодязів.
На передвиборну кампанію витратив одну гривню
Ігор Насалик народився 25 листопада 1962 року в місті Олександрія Кіровоградської області. В дитинстві з батьками переїхав у Рогатин на Івано-Франківщині. Закінчив фізичний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Служив у Вйськово-повітряних силах.
Його вважають найбагатшою людиною Прикарпаття. У 1990-х був президентом промислово-виробничої корпорації “Техно-Центр” у Рогатині. Двічі обирали народним депутатом. На виборах 2002 року набрав 84,35% голосів у мажоритарному окрузі. Коли балотувався на другий термін у мери Калуша 2010 року, за нього проголосували 91,35%. Говорить, що на ту кампанію витратив 1 грн.
Двічі чемпіон України з пауерліфтингу, у травні цього року став бронзовим призером чемпіонату з бодібілдингу. Має сторінки “ВКонтакте” та на “Фейсбуці”, спілкується з жителями Калуша на форумі міськради.
У дружини Гюзель свій бізнес. 27 травня з чоловіком у Парижі відсвяткували її 50-річчя. Виховують синів 15-річного Ігоря та 21-річного Максима.