Зоряна Сохацька: “В Америці я прожила багато років, але завжди буду захищати наше”

Калуська художниця перед осінньо-зимовим сезоном працює над новою колекцією авторського одягу.
Переглядів: 915
Щоб виготовити один шарф, потрібно кілька днів роботи. Фото Марти Галкіної

Калуська художниця Зоряна Сохацька до осіннього сезону 2013 року презентує нову колекцію авторського одягу та аксесуарів. Це теплі шарфи, декоративні жіночі прикраси, сукні, накидки тощо, надзвичайно актуальні на початку осені. На жаль, у Калуші відносно мало людей знають про вишукану колекцію, яку виготовила їхня землячка, але вже незабаром вироби можна буде побачити у власному інтернет-магазині Зоряни Сохацької. Він дозволить реалізувати її авторський одяг як у Калуші, так і за його межами.

Перед циклом зимових свят у дизайнерів традиційно більшає роботи. Проводяться не тільки модні покази, а і художні виставки, майстер-класи, крафт-шоу тощо як в Україні, так і за її межами. Зоряна Сохацька зараз активно готується до нового сезону. Роботи не меншає ні вдень, ні вночі. До того ж, часто доводиться їздити у відрядження. Журналісту “Вікон” пощастило зустріти пані Зоряну вдома.

Будинок Сохацьких збудував її дідусь Іван Сохацький. Іван Сохацький був одним із відомих громадських діячів міста, шанованим у Калуші адвокатом, який вів справи саме українців, займався розвитком громадських організацій “Пласт” і “Просвіта”. Часто до нього за консультаціями приїжджали навіть із Києва. На його честь названа вулиця біля міського парку культури та відпочинку, де і розташований будинок. Проходимо з вулиці Івана Сохацького до металевої хвіртки. Перед хвірткою крутиться чорний пес. Вмикається світло, і з’являється господиня.

У будинку пані Зоряни — дуже багато картин. Це роботи її батька та бабусі пані Зоряни — Євгенії Сохацької. Батько пані Зоряни — Сергій Онищенко, талановитий живописець. Одна із його картин зображає сім’ю, а саме — двох чоловіків і двох дівчат. Обидва портрети чоловіків зображають одну людину — дідуся Івана, а дівчат — сестру Надю.


— Портрет в окулярах написано із фотографії дідуся, які він прислав із Сибіру, де він загубився у таборах. Тато зобразив дідуся таким, яким він був, і яким став, — розповідає пані Зоряна. — Так на нього вплинула репресивна машина СРСР.

Українського інтелігента Івана Сохацького було кинуто до таборів Якутська. Останнього листа від нього родина отримала наприкінці 1940-их років. Тітка пані Зоряни Надія, ймовірно, загинула у Дем’яновому лазі. Надії було 17 років, коли її забрали з дому. А затримали після участі у мітингу патріотичної молоді.


АВТОРСЬКА КОЛЕКЦІЯ

У старому одноповерховому будинку — кілька кімнат. Вікна майстерні виходять у сад, у бік парку ім. Івана Франка. За вікном шумить старий горіх, який посадили у день народження мами пані Зоряни — Ірини Сохацької.

Пані Зоряна люб’язно погодилася показати, як виготовляє авторський одяг. Вона використовує багато технік, різницю між якими важко помітити людині, яка не є фахівцем. “Вікнам” розповідає про дві техніки — нуно-фелтінг і валяння.

На робочому столі — заготовка для нового шарфа. Вовну розкладає на пакувальному поліетилені. Для роботи Зоряна Сохацька використовує вовну “pre-felt”. Дослівно “pre-felt” із англійської перекладається як — “перед-повсть”, тобто, це легко прибита повсть, яку не слід плутати зі звичайною повстю чи фетром. Префельт ідеально підходить для виготовлення шарфів із шовку, поверх яких наноситься авторський малюнок шерстю.

— Це техніка має назву нуно-фелтінг. Вона була винайдена у Японії, — художниця показує, який матеріал вона використовує. — Шовк звалюється із вовною, і вдаються надзвичайно легкі і теплі речі.

Щоб виготовити один шарф цією складною технологією, потрібно кілька днів роботи.

— Традиційна для українських майстрів технологія — валяння, — веде далі майстриня. — Скажімо, наші предки нею виготовляли одяг, який зараз можна побачити у музеях декоративно-прикладного мистецтва — наприклад, шерстяні свитки. Щоб вовна звалялася, вона обробляється водою. Тоді її потрібно прибити, натискаючи всім тілом, — показує пані Зоряна, з зусиллям стукає по столу. — Має зробитися одна тканина. Тоді починаєш працювати над формою. Скажімо, завиваєш квітку своїм способом, який і називається — валяння.

Для виготовлення однієї квітки технологією валяння майстриня вибирає кілька відтінків (у деяких випадках — не менше десяти. — Авт.). Спочатку підбирає кольори. На маленькій квітці видно червоний, помаранчевий, рожевий, малиновий, жовтий та інші відтінки.

Зоряна Сохацька використовує для роботи тільки спеціальні матеріали. Наприклад, шовк, вовну австралійського мериноса. Пропонує порівняти її з шерстю звичайної вівці. Вона на дотик — жорстка і цупка. Натомість, шерсть мериноса — шовковиста і тоненька.

— Така не буде ні терти, ні кусати. Буде приємною до тіла, — каже пані Зоряна. — Найтонша — кілька мікронів.

Зоряна Сохацька працює із технологією валяння не так давно — близько чотирьох років. За цей час виготовила сотні аксесуарів та елементів одягу, які носять модниці в усьому світу. Каже, що для роботи потрібно мати відповідний настрій — забезпечити собі спокій, а тому найбільше любить працювати вночі.


Шарфи, сукні та аксесуари від Зоряни Сохацької замовляють клієнти, які самі шукають калуську майстриню. Здебільшого, це люди з-за кордону, зі Сполучених Штатів Америки, де пані Зоряна прожила багато років. Хоча є серед замовників і львівські шанувальниці. Віднедавна авторський одяг можна придбати й у Калуші в ательє “Шпулька” на вул. Бандери.

Доглядати за виробами із шерсті, виготовленими методом валяння, не так уже і складно. Наприклад, шарф. Навіть, якщо він забрудниться, його можна випрати у мильній воді, і висушити звичайним способом. Головне — не користуватися машинним пранням. У такому разі річ “збіжиться” і втратить форму.

— 1 грам тонкої вовни може коштувати 4-5 доларів США. Я свідомо купую дорогі матеріали, бо мої клієнти цінують якість. Росія також випускає вовни, але їх не порівняти із шерстю мериноса, якого вирощують у Австралії: у наших широтах просто немає овець із відповідною вовною, — каже майстриня.

Коштують шарфи недешево — від 600 гривень. Зрозуміло, що ціна залежить від використаного матеріалу та складності роботи. Левова частка заробітку йде на матеріали — не менше кількох тисяч гривень щомісяця. Однак ці роботи — не стільки заробіток, як мистецтво. За чотири роки пані Зоряна провела немало виставок своїх художніх робіт. Більшість із них відбулися за кордоном.


АМЕРИКАНСЬКІ ЗУСТРІЧІ

За фахом Зоряна Сохацька — професійний художник по текстилю. Як і її батьки, закінчила Львівський Інститут декоративно-прикладного мистецтва (тепер — Львівська академія мистецтв. — Авт.). Виготовляла гобелени за часів СРСР для великих всесоюзних виставок. Каже, що зараз мистецтво гобелену — не на підйомі. В українських інтер’єрах гобеленові роботи — рідкість. А це мистецтво потребує дуже багато часу і зусиль. Незабаром її вироби можна буде побачити на виставці IV Трієнале художнього текстилю, яка відбудеться 9 грудня у виставкових залах Національної спілки художників України.

Під час своїх поїздок до США Зоряна Сохацька проводить майстер-класи із валяння, писанкарства та інших традиційних видів мистецтва для молоді із української діаспори у Філадельфії. Ділячись враженнями від американського способу життя, майстриня наголошує: добре там, де нас нема.

— В Америці я прожила багато років. Я завжди буду захищати наше. Діаспора, особливо четверта хвиля еміграції, дуже любить критикувати Україну. У нас іноді доходило до суперечок щодо шляхів розвитку незалежної України. Я завжди кажу: “Хіба ви маму вибираєте?” Так само не вибирають батьківщину. Америка має багато мінусів. Але американці — патріоти своєї держави. Прикро, що у наших людей бракує патріотизму, бо патріотизм — це кожен вчинок, щоденні дії. Культура щоденної поведінки. Це стосується і культури. Наприклад, важливо не допускати у мову стільки іноземних слів, як є зараз. Чехи, словаки, поляки намагаються замінити запозичені слова властивими їхній мові. Наприклад, секонд-хенд. У нас на кожному кроці — це слово. Навіть пісні про нього складають. А чому б не перекласти гарними словами українською? Наприклад, “Друге життя”, “Другі руки”. Чому не написати що-небудь українською?

Зоряна Сохацька не уявляє свого життя поза мистецтвом. Вона щиро ділиться своїм вмінням із охочими. Талановита художниця — напрочуд легкий у спілкуванні співрозмовник, товариська людина і привітна господиня, до якої не перестають приходити друзі, знайомі та просто люди, які хочуть більше дізнатися про історію міста Калуша.

БІОГРАФІЯ
Зоряна Сохацька народилася у Калуші. Закінчила школу №1.
1970 — закінчила Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва;
1975 — стала випускницею Львiвської національної академiї мистецтв;
1990 роки — громадська робота. Зоряна та її мама Ірина Сохацькі — організатори Союзу українок у місті Калуша, який було відновлено після знищення;
1991 рік — депутат І демократичного скликання Калуської міської ради;
Професійно володіє техніками батіку, малюнку по шовку, шерсті, технікою гобелену; виготовляє писанки;
Автор курсів українознавства у середовищі української діаспори у США; постійний автор ілюстрацій у журналах “Патріарх”, “Наше життя”, який видає Союз українок Америки;
Учасник 15 групових художніх виставок, починаючи від 1979 до 2000 року; провела 9 персональних виставок (1990-2000 рр.)