Цьогоріч у Підгірках пригощали пампухами, минулого — калачем із медом. Фото Рози Семенченко У програмі свята були, зокрема, виступи самодіяльних колективів із Підгірок та інших мікрорайонів Калуша, палацу культури «Юність», «Мінерал», читання поезії, конкурс гуморесок.
— Підгірки — це мальовничий куточок нашого краю, що потопає у зелені садів і лісів, омитий річками Лімницею і Млинівкою, — читає зі сцени Галина Бойко, художній керівник Будинку культури Підгірок. — За давніми переказами, тут у лісі під дубами відпочивав із військом Богдан Хмельницький, а у лісі досі є криничка, з якої напував своїх людей Іван Виговський.
Сцену змонтовано перед символічною могилою Героям України. Лаштунки імітує жовта оксамитова тканина, прикрашена різнобарвними повітряними кульками. Навпроти на дерев’яних лавках розмістилися підгірчани та гості району. Серед них виділяється жінка в ошатному сірому костюмі. Це депутат Калуської міської ради, член Союзу українок Леся Кирилович. Поряд із нею — її чоловік та сестра Зоряна Каспришин, кандидат філологічних наук, автор підручника «Ділова українська мова».
— У кожному місті є люди, які своєю невсипущою працею збагачують історію рідного народу. Вояк УГА, педагог, січовий стрілець Іван Хандрицький, сотник УПА Андрій Стадник, відомий український етнограф, мистецтвознавець Григорій Смольський, посол до австрійського парламенту Антін Могильницький, — оголошує Галина Бойко.
Видатні люди Підгірок не забувають свою батьківщину і тепер. Вони або живуть тут, або часто навідуються до рідного краю. Зокрема, зі сцени прозвучали імена доктора історичних наук Оксани Франко, онуки рідного брата Івана Франка Онуфрія, і Миколи Когута, краєзнавець, автор книги «Підгірки: минуле та сучасність». Вони є уродженцями Підгірок, проте, не завітали на фестини.
16.00. Неділя. Одним із перших на сцену виходить чоловічий хор «Прометей». Виконують акапелла народні пісні. Їм акомпанують жінки-скрипалі та диригент. Виступають у гуцульських костюмах.
Під аплодисменти колектив сходить зі сцени.
— Мене звуть Михайло Буланчук, а це Іван, Степан і Василь, — знайомить із товаришами чоловік у гуцульському строї.
— На шосту годину в «Юність» у четвер. Прогон концертної програми, — оголошує Роман Сорохтей, директор Будинку культури.
— Самим добиратися? У костюмах? — звідусіль сипляться запитання.
У суботу Калуш представляється Івано-Франківську. Звітний концерт. І хорова капела «Прометей» буде задіяна.
”Прометей”, можливо, буде представляти Прикарпаття і у столиці
— У четвер буде генеральна репетиція, — пояснює Михайло. — Вибирають найкращі номери на Київ. Будемо виконувати патріотичну пісню, яку написав радянський композитор Сергій Козак, «На жовті води». Вона розповідає про боротьбу під Жовтими Водами. Там будуть і дитячі, і танцювальні, і хорові колективи.
До колективу підходять чоловіки, жінки. Дякують за гарне виконання пісень.
— Я — підгорецький приймак, — розповідає Михайло Буланчук. — Женився сюди 40 років тому. Маю сина і дочку та четверо онуків. Сорок років і співаю. Як потрапив у хорову капелу? Сусід мій ходив, він уже помер. Запросив мене, прослухали і взяли. Цьому моєму костюму вже біля тридцяти років. Сорочки вишивали у Франківську. Бачите, ці рукава ніколи не одягають…
Михайло Буланчук вже 40 років живе у Підгірках і — співає
Традиційним для підгірківських фестин є привітання найстарших жителів міста чи села. Їх оголошує ведуча свята Галина Бойко. Читає вірш:
«Непомітно зажурена осінь далину багрянцем огорта
І на тих вишиванках крізь просинь ніби заполоч, диво літа…»
Цих людей немає зараз на стадіоні. Марія Харитонівна Чикаловська — жінка, якій виповнилося 90 років, залишилася вдома. Здоров’я не дозволяє їй більше відвідувати свято, яке вона раніше ніколи не пропускала.
— Її онук одружений із моєю онучкою, — каже Дарія Олексів. Разом із сусідами вона сидить на лавці. Слухає пісню, яку виконує молода співачка Юлія Чарковська «Горобина ніч». Молодші люди підспівують, а старші — мовчки слухають. Усміхаються.
— Вона вже не може ходити. Її дочка забрала до себе. Якщо маєте грамоту, давайте. Я передам, — каже Дарія Іванівна.
Також не прийшла на фестини і Юлія Максимівна Боднарук та Марія Харитонівна Боднарчук. На жаль, привітання вони зможуть отримати тільки заочно. Проте родичі, а також сусіди та знайомі мали нагоду щиро порадіти за підгорецьких довгожителів.
16.30. До стадіону під’їздить автобус. Із нього виходять дівчата у вишиванках. Вони розмовляють, сміються. Це ансамблі ПК «Юність» та ПК «Мінерал».
На сцені триває конкурс акапельного виконання української народної пісні жителями житлового масиву Підгірки. Між людьми розносять макітри, у яких — пампухи, яку приготували самі підгірчани. Гості пригощаються, частують дітей. На сцені виступає ансамбль «Марічка» . На вулиці стає дедалі прохолодніше. «Просіть Бога, лиш би дощу не було», — у перерві між промовами звертається до когось із глядачів Галина Бойко.
У кіосках біля сцени продаються тільки фабричні товари. Кажуть продавці, найбільшим попитом серед дітлахів, як ведеться, користуються хрустики, вафлі, насіння соняшника. Гарячих напоїв в асортименті немає. Їх немає можливості приготувати, пояснюють жінки. Натомість, чай за три гривні можна купити через дорогу у кафе «Корона». Здебільшого, глядачі зігріваються танцями.
Мама і син — Галина і Святослав Бойки
— Ми раніше грали цю пісню у вузькому колі. Я подала її Святославу, — і ми її стали виконувати разом, — каже Галина Бойко. — Він багато їздить по фестивалях, — показує на сина. — Має талант.
— Я виконую авторські пісні. Брав участь у всеукраїнському конкурсі у Львові. У мене був рок-гурт, їздили по фестивалях. У містах сольні концерти давали, — каже Святослав Бойко.
Зі сцени лунає пісня «Ой роду наш красний». Святослав розповідає, що хоче відновити музичну діяльність. Треба засвітитися на фестивалі. Наприклад, «Тарас Бульба» у Рівному або «Червона рута». Тоді може хтось побачить.
Дівчата Підгірок із місією “Пампушка” впоралися на відмінно
— Минулого року я була на фестинах — був калач із медом, — каже Марія, вчителька. — Цього року немає. Зате є пампушки.
— Фестини традиційні щороку збирають багато людей, але з кожним роком їх проводити стає все важче. На щастя, є люди, які допомагають, надаючи спонсорську підтримку. Є зараз скрута у державі, яка позначається і на нас, — каже Роман Сорохтей. — Ми могли би залучити виконавців високого рангу. Але у нас у державна культура фінансується за залишковим принципом. Важко почувати себе нарівні з усіма.
Танець “Варення” підсолоджував “смак” фестин
На сцені виступають наймолодші жителі Підгірок — шестеро дівчаток і двоє хлопчиків виконують танець «Варення». Їхні старші брати грають на стадіоні у футбол. Чоловіки відходять у бік на перекур. Дехто смажить шашлики. Компанія чоловіків зібралася біля столу. Підіймають 16-кілограмову гирю. Потім влаштовують змагання із перетискання на руках.
Організатори свята висловлюють подяку спонсорам — директору заводу хлібопродуктів Петрові Яцуку, директору магазину «Корона» Лесі Кулині, Мар’яні Когут (магазин «Орхідея»), яка виділила кошти на дизайн сцени, Володимиру Баволяку (магазин «Ліс Сад»), Інні Поліщук (пекарня «Домашнє печиво»), яка організувала подарунки для виконавців, Ярославу Чернюку, директору заводу «Кахелина».
Насамкінець виступає ансамбль «Пролісок» ПК «Юність». Дві пари танцюють народний танець. Зелені спідниці дівчат майорять поряд із сукняними піджаками хлопців. Під троїсті музики у танець ідуть і гості фестивалю. Танець закінчується поцілунком під гучні оплески глядачів.
Після 18.00 сцену прибирають. Але фестини не закінчуються. Підгірчани та їхні гості залишаються на народні гуляння до самого вечора.
Виступи колективів ПК “Юність” та ПК “Мінерал” тривали до вечора