На прощання Мирослав Левицький підписує "Вікнам" диск «Citythatneversleeps». Диск, виданий у 2011 році, записано з конце — Пане Мирослав, Ви багато відіграли концертів за кордоном. Розкажіть про Ваші враження від Канади, де ви записували свій CD “SessionInBanff”.
— Це відомий мистецький центр TheBanffCentreForTheArts, що розташований у невеличкому курортному місті Бенфф, на самому заході Канади. Запис ми зі своїми колегами здійснили у Telus studio.
— Нагадує Калуш?
— Ні, швидше Яремче. Так само — гори, так само багато туристів. Але у плані музики — це зовсім інший світ… Там постійно відбуваються найрізноманітніші музичні події: фестивалі, концерти, перформенси, які задовольнять найвибагливішого споживача.
— Повернемося до витоків Вашої творчості. Ви народилися на Буковині, а малим хлопчиком переїхали до Калуша, де отримали перші уроки музики. Вам подобалося вчитися у музичній школі?
— Так, звичайно.
— У Вашій родині були музиканти?
— Звичайно, чудес немає. Є гени (Усміхається. — Авт.). Мої батьки — не професійні музиканти, але у них завжди є сентимент до музики. Вони активно цікавляться музикою і музичним життям. Професійними музикантами є мої рідні дядьки Брат мами — Саїнчук Корнелій Ілліч (його на жаль, уже з нами немає) був диригентом, краєзнавцем, видатним громадським і культурним діячем Буковини. Це була та людина, яка не тільки чула, а і бачила музику. Брат батька
Мирослав Євгенович Левицький, який постійно проживає в Івано-Франківську, тривалий час працював в обласному центрі народної творчості.
— Ми говоримо про музичну освіту. Кожну людину у школі вчать читати. Слухати музику — не вчать. На Вашу думку, як саме потрібно слухати музику?
— Людина не повинна слухати все підряд. Як завжди у житті, ти когось вибираєш, і це стає частиною твого життя. Наприклад, тебе зацікавив музикант Джон Леннон. Ти цікавишся його біографією, думками, способом життя. Але якщо сьогодні ти слухаєш Beatles, а завтра — реп, а післязавтра — джаз, то тобі цілого життя не вистачить цікавитися всім. Сформувати плейлист із інтернету — це те саме, що слухати радіо. (Замислюється. — Авт.). Звичайно, нове покоління музикантів по-своєму цікаве — Radiohead, Muse. Потрібно слухати багато. Але потрібно чути музику всередині.
— Тобто, слухати тишу?
— Музика живе всередині людини, це те, що дає людям найбільшу надію. Музика — це та річ, яка завжди з вами до кінця. Ви можете не чути музику. Але вона буде всередині вас. Є така теорія, що музиканти — найбільше наближені до Бога.
— Що Ви маєте на увазі?
— Музикант — це людина, яка веде діалог із Богом. Візьміть Бетховена. Наприкінці життя він не чув і не міг записати музику… Візьміть його «Місячну сонату» — твір, який надихав усіх музикантів, які творять після нього.
— Ви — віруюча людина?
— Я не ортодоксальний і не фанатичний… Щось є, звичайно, що не залежить від нас. Погляньте, є цілий клас у консерваторії, як писати музику. Але пишуть музику не всі. Значить, це не математика. Її розбирають на складові, але остання ланка не знайдена. Це щось за межами знань. Музика — це любов. Вона народжується і живе.
— Як робити її загальнодоступною?
— Це завдання журналістів. Мас-медіа повинні працювати із соціумом, це зв’язок музиканта із соціумом.
— Розкажіть про професію музиканта.
— Музика — це безперервний процес, який ніколи не припиняється. Іноді здається, що вже зробив все, але потім розумієш, що помилився. Музикант — одна із найскладніших професій, які можливі, бо тут ви працюєте із душею, із емоціями, із почуттями. І — з грошима. Складнішого нічого бути не може.
— Тобто, музикант залежить від середовища?
— Можливо, так. Подивіться, коли виникло людство і коли з’явилася музика, яка була зафіксована. Погляньте, як накопичувалися знання… І — Віденська школа стала вибухом. Значить, щось відбулося у соціумі, якісь події.
— Що ж у музиці залежить від людини?
— Погляньте на історію музики. Усім відома пара — Моцарт і Сальєрі. Але пара Сальєрі-Бетховен — не менш символічна. Сальєрі був учителем Бетховена… Творчі люди повинні контактувати між собою. Тільки тоді виходить цікавий результат. Рок-музика. Ми говорили про групу АББА. Ціла плеяда талановитих музикантів, які підняли Швецію на вершини музичної сцени. Самі шведські критики визнавали, що до них їхня поп-музика у світі була відома на рівні Албанії. На цей час вони продали 380 млн копій. Зараз у Стокгольмі відкрили музей АББА…
Уїтні Х’юстон. Здається, досягла усіх вершин у музиці. Але питання — що робити далі. Практично, вона не витримала. Чи Емі Уайхаус. Вона померла від наркотиків… Дуже багато чого не можна пояснити.
— Як вважаєте, Калуш має перспективу розвитку на музичному горизонті?
— Так. При бажанні креатив можна знайти скрізь, у тому числі у Калуші. Але постає питання подальшого продакшну. Сучасний музикант — це менеджер. Він думає, кому те, що він робить, буде це цікаво. Тут ми повертаємося до питання освіти молодого покоління. Я бачу дуже великий розрив між містами-мільйонниками, де є більше інтелігенції, яка звертає увагу на освіту, і тим, що поза ними. Поки немає масової культурної стратегії, а є тільки бажання заробити, важко робити власний музичний продукт, і конкурувати із музичним продуктом на іноземному ринку.
— Як впливає на розвиток музики інтернет?
— Є і позитивні, і негативні сторони. Виникає проблема піратства. Якщо ви вклали в альбом, скажімо, 100 тисяч, ви його маєте продати. Ви повинні продавати фізично. Якщо музиканту не дати грошей, то він не буде розвиватися.
— Які подальші плани команди «Брати Блюзу»?
— Листопад-грудень маємо пропозиції виступів у Німеччині, Польщі, Угорщині. Зараз ведемо переговори з промоутерами . Визначили міста — це Краків, культурна столиця Польщі; Мюнхен, місце, де багато української діаспори; Будапешт, одне із найбільш цікавих музичних міст.
Розмовляла Марта ГАЛКІНА, журналіст