День району традиційно розпочався з урочистих привітань та внесення Державного стягу. Фото Юлії Баліцької Цього року підготовка до проведення свята тривала майже три місяці. Святкування тривало три дні, і завершилося 15 вересня святом у Негівцях. Двоє сільських голів — Зборянської і Кропивницької сільських рад голосували проти проведення Дня району. Аргументи — надто великі витрати. Кажуть, що на приготування страв й облаштування наметів і перевезення людей йде по кілька тисяч гривень. Господині зізнаються: одна страва коштує не менше 200 гривень. Тож, дійшло до того, що на одній із нарад проведення свята поставили на голосування. Два голоси “проти” від вищезгаданих голів рад на ділі розділилися навпіл. Кропивницького намету і дідуха на святі представлено не було. Зборянська сільська рада, навпаки, всіх частувала традиційними рецептами, переважно — із грибами.
СЕРЦЕ І ТРІШКИ СОЛІ
— Дівчата, а знаєте, як добрі гриби закрити? Відварюєте впродовж 20-и хвилин. На маринад: літр води, 2 ст. ложки цукру, стільки ж солі і 100 грамів оцту. До смаку додаєте перець і лавровий лист. І — стерилізуєте 20 хвилин уже у банках, — каже бухгалтер Зборянської сільської ради Ярослава Білоус.
У наметі сільради у конкурсі “Чим багаті — тим і раді” — всілякі смаколики. Є навіть ананас. Але одна страва точно вабить око. Це — фрукти у гарбузі. Господиня, яка їх готувала, не приїхала на свято. Тож, рецепт >“Вікна” дізналися телефоном.
— Цей рецепт отримала у спадок від прабабусі, — згадує господиня Людмила Лесів. — Отже, нарізаєте м’якуш гарбуза великим шматками. Засипаєте цукром і даєте настоятися — з годину. Потім зливаєте сік, розкладаєте на деко так, щоб шматочки не торкалися один одного, і — запікаєте. Так само робите із яблуками. Гарбуз розрізаєте навпіл, чистите, також засипаєте цукром і даєте настоятися. Потім — також запікаєте. Шматочки викладаєте у гарбуз. Заправляєте медом чи просто сиропом. За бажанням додаєте мед і горіхи. Це — чудовий поживний десерт.
Традиція свята — смачні столи. Щороку вони стають усе смачнішими
Зборяни хваляться й ексклюзивним рецептом бігосу, до якого додають томату. Проте, на святкуванні було представлено сотні страв. І сотні варіантів їхнього подання.
— Цього року у Боднарові проводили конкурс вроди. Тож, мала так багато роботи, що власноруч нічого не готувала. На щастя, маю односельчанку, яка працює в одному із найпрестижніших ресторанів Івано-Франківська. Тож, постійно консультувалися, що зробити, як подати, — показує сільський голова Боднарова Галина Матківська. — Ось, наприклад, закуски із квасолі у стрічках із бекону немає, напевне, у жодної сільської ради.
Ніде правди діти: на святі було що не тільки скуштували, але і випити. У наметі медицини пропонували завершити спеціальний медогляд на придатність до масових гулянь в імпровізованій “лабораторії”. Замість реактивів там, переважно, — фірмові настоянки. У справжніх колбах і мензурках — “озвірин”, “свистопляс”, “хохотун” та інші екзотичні “мікстури” — спиртові настоянки на червоному перці, чорниці, і навіть — забарвлені марганцівкою. Поряд із військовим наметом печеться баранчик на рожнах, а у польовій кухні — “томиться” каша.
Медики тягнуть віз медицини. Серед краму — мішки з грошима і красиві дівчата
— На підготовку до проведення свята ми організували спеціальний оргкомітет — більше 20-и осіб. Основна робота лягла на плечі працівників районної лікарні. Окрім керівництва закладу, були залучені і всі старші медсестри. Майже місяць працювали над тим, щоб задум втілити у життя, — каже головний лікар Калуської ЦРЛ Іван Красійчук. — Уже традиційно, в організації свята нам допомагає військова частина 1241, яка дислокована у Калуші. Нам надали намет і польову кухню. Кухарі зголосилися зварити кашу, а начальник частини навіть привіз із Закарпаття баранчика. І це, до речі, не єдиний приклад нашої співпраці. У наметі приймаємо всіх охочих. Цього року намет допоміг нам налагодили контакт із офіційними делегаціями із Польщі і Румунії. Якось так сталося, що калуські медики не включені у схему співпраці. А нам потрібні технології, обмін досвідом. Для медицини це — дуже важливо.
Офіційні делегації, які приїхали на святкування Дня району, залишали Калущину, практично, зі сльозами на очах. Такі великі гуляння більшість із них бачить уперше. Іншим іноземцям, які брали участь у святкуваннях, такі гуляння по-українськи — вже звичні. Біля намету ТзОВ “Даноша” запікають порося.
“Даноша” — у всеозброєнні: вишиванки, смачні частунки і дідух
— Вкладаємо серце, ну, і трішки солі, — розкривають секрети кухарі.
Генеральний директор товариства Крістіан Брокоп Якобсен — у вишиванці і з дідухом — снопком жита, прикрашеним штучними волошками.
НАШЕ
Дідух — цьогорічна “тема” свята. Його мала представити кожна сільська рада.
Дехто із сільських рад до виготовлення дідухів підходив дуже ретельно. І, хоча вся наполягають на тому, що дідуха на Різдво — ставлять, власноруч виготовляти його, як правило, доводилося вперше. Тож, вивчали всю символіку і традиції.
— Класичний український дідух роблять у формі деревця, яке тримається на трьох “ніжках”. Деревце складається зі снопків. У одному снопку має бути сім колосків. А самих снопків має бути 12. У нашому дідуху — пшениця, овес і жито. Має бути ще і льон, але — не могли знайти. Основа — із соломи. Перев’язний дідух лляною ниткою. Хоча, вдавнину його перев’язували конопляним волокном, — ділиться представник делегації Голинської сільської ради Микола Івахнюк. — Збирали колоски на дідуха всім селом. Приміром, жито вирощене сільським головою. Виготовляли ми втрьох. Разом із мною — викладачі дитячої школи мистецтв Наталія Гуць та Ірина Конів. У нас багато людей ставлять на Різдво дідухів. І я це роблю. Але власноруч в’язати дідуха випало вперше.
Дідух господарів свята — Негівської сільради. І — самі негівські газди
Рекордсмен — дідух господарів свята — Негівської сільської ради. Вага — 70 кілограмів, висота — 2 метри, метр — у діаметрі.
— Над ним місяць працювали працівники бібліотек і Народних домів сіл Негівців і Гуменова. Це ж треба було полями ходити, збирати всі ті колоски, висушити, виготовити металевий каркас, на якому тримається вся конструкція, продумати форму, прикраси і зовнішній вигляд. Хотіли зробити такого дідуха, щоб усіх подивував, — запевнила завідувач Народного дому Негівців Світлана Ільчишин.
До речі, Негівці підготували не тільки дідуха. На плечі працівників сільської ради, народних домів і бібліотек ліг цілий шмат роботи з організації свята. При в’їзді — власноруч виготовлений працівниками бібліотек і народних домів банер “Вас вітають Негівці!”. Почесним гостям дарували спеціально виготовлені до свята сувеніри.
— Спеціально до Дня району ми замовили сувенірні медалі. Над дизайном спеціально працювала художниця із Гуменова Зоряна Німак. А виготовила — місцевий підприємець Наталія Микитин. Її підприємство виготовляє різноманітні декоративні фігури — для дому і подвір’я, — вказує на декоративне лелече гніздо із птахами над наметом сільський голова Негівців Богдан Вагилевич.
Бойківська вишивка у виконанні мешканок Голиня
І, якщо етностиль упродовж шести років не мав альтернативи у декоруванні наметів сільрад, то цього року він вирізнявся автентикою. З’явилося багато вишивки. Вишивки, від якої віє домівками господинь, бо вони не зберігалися у клубах і бібліотеках. Вони — із хат звичайних господинь Калушини. Були й абсолютно унікальні вишиті килими. Ними декорували стіни й абсолютно несправедливо кидали перед наметами на траву. Так, що не можна було підійти — боялися наступити на той кількадесятирічний вишитий килим. У наметі Завадецької сільської ради лави були застелені сорокарічними рушниками із цікавою, мабуть, місцевою, фіолетовою вишивкою. Сторічні вишиті жіночі сорочки представили у наметі Станьківської сільської ради.
— Ми саме працюємо над створенням музею старожитностей у селі. Ці старовинні сорочки будуть серед експонатів музею. Наразі всю старовину збираємо по людях. І навіть не уявляли, скільки багато цікавих речей сторічної давності є у хатах мешканців нашого села. Ось ці жіночі сорочки, наприклад, із 1910-х років. Тобто, їм — більше ста років. З ними, щоправда, треба обережно поводитися, бо час позначився на стані сорочок. Але ці речі — дуже цікаві, — розповідає і показує сільський голова Станькови Романна Романишин.
Однак, були речі, які можна, без перебільшення, назвати магічними. Ікона у наметі Добрівлянської сільської ради просто випромінювала намолену енергетику.
— Ікона із мого помешкання. Вдома є ще одна. Це — польська ікона. Пам’ятаю її з дитинства. Думаю, 50-60 років точно має. Дуже цікаво зроблена. Декорована сріблястою фольгою, а квіти всередині зроблені із провощеного паперу, — зазначила секретар Добрівлянської сільської ради Оксана Клиса.
ПІСЛЯСМАК
Після проведення минулорічного Дня району влада дала дві обіцянки. Заступники голови РДА Ольга Курпіта і Лоранд Засядьвовк обіцяли заспівати, а голова РДА Василь Петрів — станцювати.
— Ви б місяць напахалися, то вам було б не до танців, — пояснив відсутність на “великій” сцені Василь Петрів.
Хоча, як зазначила Ольга Курпіта, наприкінці свята працівники РДА танцювали вдосталь.
У результаті “постійним” виявився тільки голова районної ради Василь Дзундза, який, як і торік, заспівав, і, як і торік, — пісню “Два кольори”.
— Колись я заспівав цю пісню у парі з одним адміралом. Це було, якщо не помиляюся, у 2002 року. Відтоді цю пісню почали називати неофіційним гімном Калушини. Я її дуже люблю і співаю при кожній нагоді, — каже Василь Дзундза.
Організатори свята зазначили, що цього року підготовка до Дня району далася важко — зважаючи на те, що не було затрачено жодної копійки бюджетних коштів. Надалі обіцяють передбачати хоча б мінімальну суму на проведення свята. Хоча, цього року вдалося не все.
— Дуже хотіли повністю відремонтувати дорогу до Негівців. Проте, не вистачило часу — на буквально 200 метрів, — резюмував Василь Петрів.
Наступного року День району прийматиме Новиця. Це село рік буде носити титул кращого етнічного села, й — отримає премію у розмірі 30 тис. гривень. За рік обіцяють продовжити традицію триденного святкування. Адже День району — це шанс для спілкування між представниками різних сільських рад. Люди спілкуються, крокують пліч-о-пліч і відчувають підтримку сусідів. І, водночас, відчувають себе громадами, які знають собі ціну і бачать своє майбутнє.
