Сікора-Насалик: війна за графіком

Минулого тижня стосунки міського голови Ігоря Насалика та народного депутата Ольги Сікори перейшли у стадію загострення. Публічні дебати відбулися на сесії міської ради, а край безкінечній суперечці поклали депутати міської ради, яким набридло впродовж 2-х годин виконувати роль статистів. Чи справді "війна двох" відбувається через вболівання за інтереси громади, а чи це — прояв особистого? “Вікна” шукали причини і наслідки.
Переглядів: 624

КІНОМАНІЯ У КАЛУШІ

Попередній тиждень розпочався із прес-конференції міського голови у залі Калуської ЦРЛ. Зустріч «на публіку» складалася із двох частин: перша — демонстрація фільму, у якому цитати із прямого ефіру народного депутата Ольги Сікори густо пересипалися коментарями медиків та громадян міста. Камінь спотикання — безкоштовна медицина, про яку народний депутат гостро висловлювалася у прямому ефірі КМТ. Друга частина — публічне лінчування народного депутата.

Цього разу події, як ніколи, розвивалися швидко. Уже наступного дня інцидент отримав продовження. Про те, що сварки не уникнути, стало зрозуміло ще о 9.00, коли на зустріч міського голови із працівниками музичних шкіл з’явилася і народний депутат Ольга Сікора.

Ігор Насалик вирішив взяти реванш на сесії міської ради. На початку сесії він наголосив, що якби проти безкоштовної медицини «висловився дядько з села», у місті б на це не звернули увагу. А народний депутат — це «рівень». Депутатам запропонували переглянути фільм — той самий, який демонстрували у понеділок медикам. Ольга Сікора показала своє «кіно», яке викривало маніпуляції «відділу пропаганди міської ради» із її висловлюваннями.

У пік перепалки народний депутат вкотре закинула міському голові про єврейське коріння, а Ігор Насалик оголосив, що «розумніший — вступається» і навіть пообіцяв подумати над тим, щоб написати заяву. Зрештою, у дискусію вступили депутати, які вимагали припинити протистояння. Міський голова оголосив перерву та покинув сесію міської ради. І тут народному депутату варто віддати належне — жодного разу, навіть у пік протистояння із міською радою попередньої каденції, міський голова не виявляв готовності «вступитися». 


ДЕЖАВЮ

Використання підлеглих у війні із народним депутатом — фірмовий стиль Ігоря Насалика. У червні 2011 року міський голова Ігор Насалик подав до суду на газету Ольги Сікори «Західний вісник» за неправдиві, на його думку, висловлювання про якість ліків у Калуській ЦРЛ. Аналогічний позов «пішов» від лікарні, медичні працівники якої були «надзвичайно обурені» висловлюваннями на сторінках газети. А на початку цього року петицію про засудження дій народного депутата підписали майже 70 держслужбовців виконавчої влади. Працівники структурних підрозділів міської ради, котрі «не обурилися» поведінкою народного депутата, «яка дозволяє собі публічно ображати, у грубій формі посадових осіб місцевого самоврядування, принижувати честь і гідність міського голови», позбулися премії. «Народний депутат — проти громади» — так у режисурі міського голови виглядає інсценування гніву громади. Схожий метод Ігор Насалик використовував із депутатами міської ради попереднього скликання, при найменшій нагоді виставляючи їх блазнями та стійко формуючи думку про те, що міська рада — то зло, гальмо для міста і перешкода його ефективному розвитку. Смикати за мотузку громадської думки і насолоджуватися ефектом — так уже упродовж 8 років діє Ігор Насалик. Хоча добра гра вдається не завжди. Поразку міський голова отримав у боротьбі із головою обласної ради Олександром Сичем. Насалик уперше показав, що може бути слабким і навіть слабшим.

Чому такі промахи? Очевидно, Ігор Насалик розслабився. Неймовірно, але стратег і великий комбінатор зразка 2006 року безслідно зник. Тоді, коли міський голова розігрував чергову авантюру із депутатським корпусом, ніхто достеменно не міг передбачити, чим вона для депутатів закінчиться. Більше того: у часи затишшя Ігор Насалик сам провокував. Від нудьги? Зараз у війні із народним депутатом поведінка міського голови більше скидається на самозахист, точніше — спроби реанімувати вражене самолюбство.

Крім того, Ігор Насалик втрачає рівновагу, коли «криють» його ж методами.


ВІД ЛЮБОВІ ДО НЕНАВИСТІ…

Стосунки міського голови й народного депутата не завжди були такими «складними».

Газета Ольги Сікори у 2009-2010 роках скидалася більше на мерський вісник, ніж на опозиційне видання. Стосунки дали тріщину після публікації, у якій один із підприємців міста висловив думку про мільйонні борги міста. Після цього міський голова подав на видання до суду, але відкликав судовий позов. Ольга Сікора змінила редактора й інформаційну політику. Упродовж трьох років зі шпальт «ЗВ» міський голова найбільше «отримував» за медичне обладнання, безкоштовні медикаменти, екологічну ситуацію. Увесь цей час Ігор Насалик демонстративно ігнорував видання та його власника,

Остаточний крах стосунків Ігоря Насалика та Ольги Сікори стався під час минулорічних вибори до Верховної Ради. Міський голова не тільки поступився місцем на Калуському виборчому окрузі «регіоналу» Валерію Келестину, але і не став єдиним кандидатом від опозиції. Це місце зайняла Ольга Сікора. Брудна передвиборна кампанія, виснажливі перегони і перемога Ольги Сікори на виборах стали точкою не-повернення, бо поразка була особиста (упущений реальний і, можливо, навіть єдиний шанс повернутися до ВР, а це місце зайняте «ворогом»; громада «вистрілила у спину»; надії змінити мрію про ВР на мрію про адмінреформу — розвіялися), управлінська та — політична.

Навряд чи хтось усерйоз сподівався на можливість співпраці між міським головою та народним депутатом — обоє злопам’ятні та хочуть грати першу скрипку. Досі відбулися три публічні зіткнення Ігоря Насалика та Ольги Сікори: в історії зі звільненням скандального заступника міського голови Віталіни Радецької (2011 рік), у ситуації із музичними школами (цьогоріч) та останнє — на минулій сесії міської ради. Принаймні, два випадки співпали із загостренням стосунків міського голови та громади: Ігор Насалик слабо справляється із народним гнівом, тому ці ситуації і так були для нього стресовими. 

Ольга Сікора ніколи не добирає слів у спілкуванні із міським головою. Вона не раз била нижче пояса, звинувачуючи у єврейському походженні, і, фактично, закидаючи Ігореві Насалику те, що він робить бізнес на Калуші. Суцільний негатив, на якому концентрується народний депутат, створює гнітюче враження. Воюючи із Насаликом, народний депутат на своєму шляху «змітає» і непричетних до своєї війни, налаштовуючи проти себе. «Все погано», — кредо, яке відштовхує. Ольга Сікора постійно шукає ціль. Коли Ольга Сікора була депутатом міської ради, «ворогом» був міський голова Роман Сушко. Коли очолила районну організацію БЮТ, — голови районної ради та РДА Василь Прокопів та Іван Живачівський. При чому будь-які спроби знайти порозуміння дуже швидко зазнавали фіаско. Нині в опозиційного депутата Верховної Ради ворог №1 навіть не чинний Президент і провладна партія, а — міський голова і Ко. 

Ольга Сікора та Ігор Насалик спілкуються приблизно на однаковому рівні. Проте, якщо для народного депутата конфлікт — це рідна стихія, то міський голова, який купався у всенародному обожнюванні, публічне лінчування сприймає важко. Улюблена тема обох — толерування провладної політичної сили: у цьому Ольга Сікора звинувачує міського голову відкрито, а Ігор Насалик логічно підводить до таких висновків. 

Безперечно, Ольга Сікора має фору, бо — жінка. Крім того, народний депутат має непогано зібрану команду. Натомість, міський голова дуже мало уваги вділяє інформаційному забезпеченню своєї діяльності. Він зосередив зусилля над тим, щоб забезпечити максимальне висвітлення діяльності нардепа: днями на сесії навіть відслідкував кількість прогулів, голосування та не-голосування за резонансні законопроекти, і навіть не полінувався уточнити у ВР факти про «кнопкодавство». Громада міста у цій війні є заручником, бо кожна зі сторін намагається залучити її у союзники, не питаючи, але апелюючи від її імені. Але, можливо саме відсутність законодавчо закріпленого механізму впливу виборців на обраного кандидата й породжує такі ситуації. Адже, публічні образи та звинувачення між кандидатами та штабами у виборчий період — це «нормальний» процес, який уже нікого не дивує. Провокації щодо політичних опонентів, чорний піар — це найбільш популярні виборні технології. Таке враження, що вибори у Калуші затягнулися, а громада уже немає того механізму вплинути на ситуацію, яким володіє на виборах.

Хоча міцний союз двох сильних особистостей — Ігоря Насалика та Ольги Сікори міг би дати громаді багато плюсів. Натомість приносить тільки мінуси.


ЩО ДАЛІ?

Варіант 1 (у який важко повірити). Ігор Насалик — вступиться. Для міста це означатиме одне — перевибори міського голови і початок ери «реалізму».

Не секрет, що на цей випадок у Ольги Сікори є готовий кандидат: вона давно заявила, що робитиме ставку на свого помічника Ігоря Очкура. Однак, чи насправді міський голова має намір покинути місто?У принципі, інцидент — хороший момент піти, переклавши вину за ситуацію, а, відповідно, — і наслідки на народного депутата. Але чи не надто тісно зав’язалися особисті інтереси? І чи є куди «вступитися»?

Варіант 2. Суперечка, яка відбулася, хоча і негативно позначилася на стані нервової системи міського голови, але дала йому до рук аргументи. Безкоштовна медицина вже була інструментом для шантажу у питанні адмінреформи. Це — проект, який дасть Ігореві Насалику зовсім інші управлінські повноваження, мільйонне фінансування та додасть адреналіну до нудного калуського існування. Адже, щоб очолити нову адміністративно-територіальну одиницю, потрібно включити всі свої піар-здібності. У рішенні, які нещодавно прийняла міська рада про безкоштовну медицину, йдеться про укладання угод про співпрацю із кожною сільською радою. А минулого тижня депутати проголосували звернення про якнайшвидше внесення у порядок денний ВР проекту закону про адмінреформу, який розробила ГО «Інститут громадянського суспільства». Міський голова у питання адмінреформи уже вдавався до тиску на села, апелюючи безкоштовною медициною.  Цього разу, можливо, придумає вишуканіший варіант. І висловлюванням народного депутата там також знайде застосування.

P.S. Цього тижня міський голова заявив: готовий «вступитися» на перевибори, але, якщо з ним на перевибори піде народний депутат. А 28 депутатів міської ради прийняли звернення до народного депутата Ольги Сікори із засудженням її «деструктивної поведінки». Війна триває. Майже за графіком. Стабільно нудно.


Євген ГІРНИК, народний депутат IV і V демократичних скликань Верховної Ради:
— Конфлікт міського голови Ігоря Насалика та народного депутата Ольги Сікори має сенс, напевно, лише для самих фігурантів протистояння. У кожного — свої амбіції. Міський голова прагне відігратися за невдалу минулорічну виборчу кампанію, а народний депутат, у свою чергу, безпідставно і необдумано критикує Ігоря Насалика.
Це — містечковий серіал, який, може, і викликає якусь частку інтересу у калушан, але ніякої користі не має. У будь-якому випадку, це — не та дискусія, у якій народжується істина. Аргументи, які наводять обидві сторони, не мають сенсу і не сприяють розвитку громади. Цей публічний конфлікт і негарно виглядає, і не дає жодного конструктивну.
З одного боку, Ігор Насалик також був народним депутатом, і його стосунки із міською та районною владою також не можна було назвати мирними. Але ніхто не виносив це не публіку. З іншого боку, Ольга Сікора “сіє” не завсім розумними висловлюваннями у бік міського голови, зачіпаючи навіть віросповідання та національність.
Думаю, що, за великого бажання, народний депутат та міський голова могли б знайти порозуміння, адже навіть Сталін із Гітлером домовлялися. Особливо швидко їх може помирити спільний бізнесовий інтерес. Але це не той інтерес, який піде на користь громади. А, взагалі, як Ігор Насалик, так й Ольга Сікора мали б самі шукати спільних точок дотику, якби думали, насамперед, про громаду.


Ігор ТКАЧ, інформаційний аналітик:
— Модель стосунків міського голови і народного депутата була запрограмована. Бо хоча це трохи і некоректно порівнювати вибори міського голови і — до ВР, але кожен із них отримав не менше 20 тисяч голосів виборців. Це — величезна довіра. І ті люди, які обрали Ігоря Насалика у 2010 році, знаючи його конфлікт із Ольгою Сікорою, все ж проголосували за неї торік.
Якщо переглянути ефірні записи, можна знайти обіцянки Ольги Сікори не конфліктувати із міською владою після виборів. Але чи готова міська влада підтримати це бажання?
Ігор Насалик мав би себе інакше поводити як чоловік, Ольга Сікора — як народний депутат. Бо обоє мають іміджеві втрати.
Не зважаючи на все, що було сказано і зроблено, Ігор Насалик й Ольга Сікора мають знайти порозуміння — хоча б заради громади. А для цього потрібно, щоб Ігор Насалик перестав слухати своє оточення, а Ольга Сікора — почала. Хай укладуть пакт про ненапад. Якщо буде мир, громада отримає величезний ресурс: лобі народного депутата у Верховній Раді та — успішну господарку у місті. Ольга Сікора й Ігор Насалик — розумні люди. Вони повинні знайти порозуміння.
Якщо ж вони продовжуватимуть, то на наступних виборах стануть просто нецікавими. Це — єдиний шлях, якщо Ігор Насалик хоче запам’ятатися не позою, а позицією, а Ольга Сікора має шанс залишитися у пам’яті калушан поки що єдиним дієвим народним депутатом від Калуша.

 

Олег САВКА, голова обласної ГО “Молодий народний рух”:
— Гора з горою не сходиться, а людина з людиною зійдеться. Була б тільки добра воля, і можливе буде не лише примирення, а й навіть плідна співпраця.
Єдина користь від конфлікту двох — це закінчення “доби абсолютної монархії” Ігоря Насалика. Все решта — виключно збитки. Навіть сам рівень цього “з’ясування стосунків” є надзвичайно низьким і не личить політикам такого рангу.
Міська рада у даному випадку — заручник становища, але всеж краще нехай вона ним і залишається, аніж має бути ще одним учасником. Виборці ж в недалекому майбутньому зможуть стати арбітром справедливості й остаточно схилити шальки терезів на сторону конфлікту, яку вони підтримують. Цим все, мабуть, і закінчиться.
Особисто я, як естет, жодного задоволення від споглядання цього політичного шоу не отримую, як і більшість калушан (за винятком хіба поодиноких вуайєристів).